“Справді, є потреба задуматись, чому підміняють “справді”. Мова єдина 4 · с. 4сторінка оригіналу ↗
Два синонімічні запитання
Слово Просвіти, №17–18 за 2019 рік
Свого часу я розпочав був цикл так званих “Невизнаних слів” про походження і тлумачення лексем, що існують як діалектні. Згодом звернув увагу і на слова, що їх остерігалися в часи есересерії або ж чомусь виходять з ужитку сучасного спілкування.
Вочевидь, спотворення цього терміна нав’язане указом цариці Катерини ІІ щодо підкорених народів: “Їх треба легким способом привести до того, щоб вони “обрусєлі…” Наразі загляньмо до “Русско-украинского словаря”: обрусеть — обрусіти, обруситель (дорев.) — русифікатор. За УРЕСом “термін Русь” став також основою понять “руський”, “росіянин”, “русин”. А для чого і коли тут вклинився “росіянин”? Іще до того, як за указом Петра І московити перейняли назву нашої давньої держави, трансформувавши її на Росію. Безумовно, з метою привласнити й історію Київської Русі. Отже, окупувавши Україну, правителі Московії дозволили користуватися лише терміном “русифікація”, мовляв, Росія тут ні до чого, ми — не ви, але ваше — це наше. Щоправда, іронічно обдарували нас, як бідних родаків, назвою “малороси”. Лише тому, що “украинского языка нет и не может быть”. Все це — за правом лукавих, підступних завойовників. Натомість у “Практичному словнику синонімів української мови”, що його уклав у США відомий мовознавець, багаторічний політв’язень СРСР Святослав Караванський, до визнаного за радянської епохи терміна “русифікувати” додано синонімічний ряд: московщити, російщити, обмосковщувати, зросійщувати, зросійщити. Тут же С. Караванський доречно тлумачить лексему “руський”: в історичній формі, з якої вона постала, — український; у сучасному вжитку — російський; як діалектна — русинський, руснацький. Ясна річ, мовознавцю довелося тлумачити терміни за усталеним розумінням, попри історичну несправедливість. Так само вимушений був учинити літературознавець-шістдесятник Іван Дзюба, назвавши свій відкритий лист до ЦК Компартії України “Інтернаціоналізм чи русифікація?” Хоча мав би наголосити на російщенні.
Що вдієш, коли на цей термін комуністична ідеологія фактично наклала вето. То що ж тоді пропонує автор цих рядків? — передбачаю запитання читачів. Зважаючи на сумнівну тотожність понять за цими двома синонімами (так або так — не зовсім так), слід користуватися, як було зазначено спочатку, терміном, що від назви московитів-росіян: російщення, московщення.
Чому справді зникає? Навіть коли переставити останні слова, навряд чи хтось одразу збагне, про що йдеться. Бо зникати може щось, те, що має назву. І це не каламбур. Ідеться про споріднені, на перший погляд, прислівники — справді й дійсно. Про ігнорування природного українського відповідника на російський прислівник действительно. Отож маємо два синоніми на підтвердження чогось. За значенням начебто однакові, але дещо різні за походженням. Як ото, скажімо, брати від різних татусів чи матусь. За частотою вживання лексемі “дійсно”, так би мовити, більше пощастило. Не лише на побутовому рівні, а й у публікаціях. “Дійсно” — майже скрізь і всюди. І коли почую по радіо або з телевізора — хоча б із уст журналіста чи диктора слово-уточнення “справді”, то подумки радію, віддаючи належне збагаченій лексиці промовця. Чому ж не беруть до уваги це воістину українське слово? Причина банальна. Його замінник є по суті популярною калькою з російського “действительно”. І це, до речі, було плюсом для радянських ідеологів у цілеспрямованій політиці так званого зближення націй. Звісно, на основі російщення. Відтак прикметнику від цього словесного “дублера” надано зверхнє право — за російсько-українським словником — під-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
