6 “Людина мусить бути чесною перед собою, то буде чесною перед Богом та іншими”. Презентація · с. 6сторінка оригіналу ↗
Анархіст-малорос Махно і незалежність України
Слово Просвіти, №17–18 за 2019 рік
торичної дистанції і міг пересвідчитися у наслідках більшовицького правління. Так само він пише про свої переговори з Леніним і Свердловим. Останній, наприклад, вважав, що “южное (саме так, ніякого українського! — Ю. М.) крестьянство заражено крайним украинским шовинизмом” (с. 160—161). Спогади Махна засвідчують близькість його поглядів до більшовицьких. Мабуть, якби він загинув десь у 1919 р., то в совєцьких історіографії та кіно він був би піднесений вище ніж Чапаєв, Щорс або анархіст Желєзняков (“матрос Желєзняк”). “Воспоминания” позбавляють Махна романтичного ореолу борця за Україну. Вони свідчать, що незалежна Українська Держава (чи то часів Центральної Ради, чи Гетьманату, чи УНР) була ворогом № 1 для Махна. Саме вона, а не “білі” або “червоні”! “Батько” не шкодує темних фарб і лайки для лідерів Української держави, для незалежницьких партій, не спиняючись перед відвертою брехнею. Махно визнає, що погано володіє українською мовою (“не владея своим родным украинским языком” (с. 183), що не заважає йому засуджувати спроби української влади увести її в побут державних установ. Так він неодноразово називає Центральну Раду (цілий розділ 4 він назвав “Контрреволюция украинской центральной рады”), лає українських есерів та власне і всіх інших українських самостійників, називає їх “украинской шовинистической организацией”. Зазначимо, що лайливе і зовсім недоречне окреслення “шовінізм” він постійно вживає щодо українських патріотів, борців за незалежну Україну. Так само робив більшовик Свердлов і більшовицька партія загалом аж до Другої світової війни. Потім російські комуністи і великодержавники-шовіністи стали вживати доречно (а більше недоречно) термін “фашизм” і користуються ним і сьогодні, обзиваючи фашистами українських патріотів. Махно шкодує, що не вбили лідера українських есерів в Гуляйполі — прапорщика Семенюту. Зате коли троє “ярых украинцев”: агроном Дмитренко і два юнаки (П. Коваленко й М. Конопля) перерізали телеграфні й телефонні дроти і цим позбавили “меня связи со штабом красноармейского командования”, то “батько” з сатисфакцією відзначає, що Дмитренка розстріляли за це через 4—5 місяці. А як назвати збройну боротьбу махновців проти Армії УНР? Тоді вони виступали як союзники “червоних” і допомагали комуністам повалити Українську державу… Корисно почитати мемуари Махна, щоб краще усвідомити трагедію бездержавності українського народу. Політичний сліпець, одурманений люмпенськими революційними гаслами, Махно повів темну селянську масу з болота в інше болото, ще гниліше та кривавіше. Він ударив ножем у спину молоду Українську державу, і це стало однією з причин її загибелі. Махновці стали звичайними пішаками у боротьбі між “білими” та “червоними”, котрі за всіх розходжень між собою не сумнівалися у необхідності збереження “єдінай і нєдєлімай”. Закономірним був і фінал махновського руху. Частина зних пішла за Врангелем і була роздушена більшовицькою червоною армією, частину знищили, коли діяла самостійно. Навіть тоді, коли махновці були союзниками “червоних”, ті лише чекали слушної нагоди для розправи. Такий момент настав, коли махновці допомогли взяти Крим у 1920 р. (саме вони провели “червоних” у Крим через Сиваш!), і замість подяки їх розстріляли. А що ж отримав український народ? “Світле” життя з його голодоморами, репресіями, нищенням української мови й Церкви і т. ін. Невже про таке майбуття мріяли українські селяни, вступаючи до махновських загонів і віддаючись на волю “батька”? Не можна не побачити, що Махно був адептом одного з ґатунків політичного малоросійства, котре, замість зняти ярмо з народу, насуває його ще щільніше. Нерозуміння елементарної потреби мати власну державу, бездержавницька свідомість малоросів були джерелом багатьох нещасть і трагедій українського народу і досі полегшують колонізаторам діяльність з гальванізації імперій та “союзів”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
