Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Письменники і час “Єство дерев, їх душі непогрішні Я зрозумів, як мало хто з людей”. 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗

Із несхитною вірою

Слово Просвіти, №17–18 за 2019 рік

Микола ПЕТРЕНКО, член журі конкурсу Вона могла б і не дочекатися справедливого пошанування свого важкого поетичного надбання — скільки її ровесників полягли на теренах підпільної боротьби, скільком розкрила свої жорстокі обійми вічна мерзлота… Але вона витримала, її вірші витримали — і нині тішаться народним визнанням. Певно, і в табірних сутеренах траплялися їй люди твердого гарту, які зміцнювали її віру в погибель кремлівської імперії, в торжество відродженої Української Держави. І вона писала: Злоби кривавої пророки, Що вивергають з горла смерть, Ви тут пробудете, допоки Ми гнівом сповнимося вщерть! Це з вірша Катерини Мандрик-Куйбіди, яким відкривається третій том антологічного випуску патріотичної поезії “Калинопис”. Третій — як підсумок третього за числом конкурсу Львівської обласної літературної премії імені уже названої мною харизматичної особистості. З приємністю зауважу: авторам-переможцям конкурсу таланить уникати політичної тріскотні, гострі проблеми суспільного життя рідного краю тут переважно переосмислюються у відповідних поетичних образах. Як-от у віршах Ольги Кіс — зачинаємо від неї, адже і книга відкривається саме Валерій ГЕРАСИМЧУК Петриківський ліс у селі Петриків, що під Тернополем, уперше зазеленів без Петра Сороки — його вірний друг і літописець відійшов у засвіти рік тому, оспівавши там ледь чи не кожну пташку та гілочку і залишивши по собі глибокі філософські денники про природу, високе призначення літератури і сенс людського життя. Лісові і природі загалом у тих щоденникових записах відведене особливе місце. А коли до денників Петра Сороки “Застиглий вогонь” (2007), “Перед незримим вівтарем” (2008) та “Знак серця” (2009) додати його щемливо-поетичну збірку “Лісові псалми” (2012), потужну ліричну трилогію “Симфонія Петриківського лісу” (2015) і не менш глибоке продовження цієї трилогії під назвою “Де свище Овлур” (2017), то можна без перебільшення сказати, що в нашій українській літературі так глибоко і об’ємно про ліс не писав ще ніхто. До цієї найважливішої у своєму житті теми письменник і літературознавець Петро Сорока прийшов не одразу. Чому ж раптом — ліс?! І чи так уже й “раптом”? На це запитання відповів сам письменник віршами зі збірки “Лісові псалми”: Я мову лісу вивчити хотів, Я брав уроки в білки і синиці, Та тільки із перебігом років Мені відкрились перші таємниці. Я поселився в нетрях, де Яга, Де все на світі знає мудра тиша, Де так природно й лагідно ляга Зелений шум на партитуру вірша. Позбулася душа суєтних пут, Пощезло все мізерне і дволике. І шепче дуб мені, що тільки тут Я напишу щось вічне і велике. Першу серйозну спробу написати “вічне і велике” Петро Сорока здійснив у деннику “Знак серця”, де вперше систематизував і оприлюднив свої роздуми про природу. Один із розділів у книзі називався “Мій ліс” і це була найточніша на той час назва, бо автор справді виповідав там свої найсокровенніші думки і помисли, ділився власним світовідчуттям. Та водночас це глибоко особистісне письмо виходило на той широкий і потужний рівень узагальнення, який тільки й може претендувати на “вічне і велике” в літературі: “Іноді ловлю себе на тому, що пошепки розмовляю з деревами чи молюся до них, так, ніби душа язичника, для якого дерево було тотемом, озивається в мені, — й дерево навзаєм обіймає мене своїм ніжним зеленим шумом. Ніде я не відчуваю такого Калинопис / Підготовка текстів, упорядкування, загальна редакція — Олесь Дяк. — Дрогобич: Коло, 2019. — 204 с. іл. її добіркою. Так випало, що мені поталанило бути читачем майже всіх поетичних збірок поетеси, починаючи від першої, яка побачила світ двадцять два роки тому — одержав як подарунок відразу два томики — від Ольги Кіс і від художника Євгена Безніска. І став я, Боже, біліш од снігу, Мені сорочку Зіткала біла пурга Сибіру. Я марив білим… Чи ж треба кого переконувати, що образ снігової сорочки — це творча знахідка. Відрадно, що за таким принципом побудована і вся вагома добірка Ольги Кіс. Тож не дивно, що її дедалі частіше можна бачити в товаристві українських письменників, які визначають обличчя української літератури на цьому непростому етапі її розвитку. Принагідно згадаю й інших авторівльвів’ян, призерів конкурсу за ці роки — їхні твори відзначаються своєрідністю і добрими поетичними набутками. Вочевидь, тут промовляє своє слово львівське середовище, товариство талановитих і амбітних, та й сам Львів — з прадавніх часів місто Книги. Із сумом відзначаємо відхід у засвіти другого за чергою у цій книзі — Миколи Василенка з Херсона. Він ще встиг узяти участь у конкурсі, стати лауреатом другої премії, підготувати велику добірку і проникливе слово про Катерину Мандрик- Куйбіду. Відійшов від нас на 95-му році довгого стражденного життя — бо ж також

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин