Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Яскраві штрихи до ще не написаної повної й правдивої історії української еміграції”. · 8 Національна еліта · с. 8сторінка оригіналу ↗

Як «український олігарх» стверджував Україну Невідомі сторінки лондонського архіву про зневаженого земляками достойника нації Якова Макогона

Слово Просвіти, №17–18 за 2019 рік

Микола ТИМОШИК, професор Світлини надано автором Продовження. Поч. у ч. 16 за 2019 р. Робота з журналістами і парламентарями З чужоземною пресою виходило все тонко, продумано й відповідно до практики західної журналістики, яка складалася на початок 30-х років ХХ століття. Пробиватися на сторінки впливових англійських газет з проблемами хоча й великого, але бездержавного народу щоразу було непросто. Тема, яка, на думку українського діяча, була вкрай цікавою для англійського загалу, могла просто не зацікавити редактора такого органу. Тож Бюро використовувало поширену вже на той час практику платної статті. (Тепер, до речі, ця практика стала досить поширеною в засобах масової інформації незалежної України. От лише суттєвої девальвації зазнала міра порядності й відповідальності журналіста й редакції за міру об’єктивності такої оплаченої статті). Робилося це у такий спосіб. Встановлювали зв’язок із маститим кореспондентом конкретної англійської газети та подавали йому підготовлений для друку матеріал. Відповідно до редакційної політики того чи того видання, такий кореспондент редагував матеріал або заново робив статтю на основі наданих замовником інформацій і фактів та подавав до газети за своїм підписом. У 30-х роках розцінки за подібні послуги західного кореспондента були такі: за вміщення статті в лондонському деннику — 5 фунтів, у провінційному деннику — 2 фунти. У платний спосіб готувалися статті від імені відомих англійців (політиків, громадських діячів), які мали симпатії до цілей та мети діяльності українців і тісно співпрацювали з бюро. Зазвичай такі статті підписували псевдонімами і вміщували переважно в провінційній пресі. Було б несправедливо стверджувати, що за всі статті, поміщені в англомовній пресі, Бюро платило свої кошти. Низку матеріалів вміщували в таких виданнях безкоштовно. Все залежало від того, яка тема чи про який факт повідомлялося. Йшлося, отже, про інформаційний привід, новизну “українського” факту і максимально можливу міру зацікавлена ним іноземця. Було два способи безкоштовного розміщення матеріалів Українського пресового Бюро в англомовній пресі: — матеріали офіційного характеру (заяви, обіжники, звернення); — статті на різні теми, підготовлені працівниками бюро і надіслані персонально на ім’я головного редактора часопису. У канцелярії Бюро велися записи вміщених в англійській пресі статей, які надсилали у такий спосіб. Згідно з цими записами, число таких газет від вересня 1932 до вересня 1933 року (включно з англомовною періодикою США та Канади) сягнуло 150 назв, а статей — кілька десятків. Окрім підготовлених власними силами так званих замовних статей або матеріалів до них Бюро систематично використовувало ще одну форму роботи з чужинськими журналістами: оплата їхніх відряджень у різні країни, де компактно проживали українці з метою збору матеріалів, написання статей відповідної тематики та вміщення їх в іноземних часописах. Так, упродовж 1931—1933 років були профінансовані відрядження чужинських журналістів: три — до Галичини, по одному — до Буковини, Підкарпаття, Югославії. Хто ж їхав у такі відрядження як спеціальні кореспонденти? 1931 року — посли Рис Дж. Дейвс і пастор Джеймс Барр. 1932 року — лондонські журналісти Граде і Касден. 1933-го — журналіст і автор книжок Г. Гессел Тілтман та інші. Кошти на ці відрядження виділяв засновник Бюро Макогін. Праця співробітників Бюро в парламентських колах здійснювалася в двох напрямах: у Палаті Послів і в Палаті Лордів. У обох цих гілках влади бюро українці мали своїх прихильників і симпатиків. Че- Володимир Кисілевський періоду праці в Бюро рез них подавали відповідні запити, звернення і заяви з української проблематики. Деякі з них були результативними. Так, упродовж червня 1931 року в Британському парламенті розглядали чотири подані Українським пресовим Бюро інтерпеляції на дії більшовиків у підрадянській Україні та у справах української меншини в Польщі. Про проблеми української еміграції — з епістолярного фонду Низка проблем українців, що опинилися на еміграції, в усій гостроті постає з чималого за обсягом епістолярного фонду Бюро. Листи складали за абетковим принципом і зберігали у вогнетривких сталевих скриньках. Особливо важливі листи, які потребували спеціальної уваги, реєстрували у спеціальному журналі. Інші не реєстрували, але зберігали, також за абетковим принципом, у таких же скриньках. До кожного листа прикріплювали копію відповіді. Це давало змогу не лише вивчити характер пошти, її географію, а й простежити за тим, як ставилися працівники Бюро до звернень, які рішення ухвалювали і в який спосіб про це довідувалися заявники. Проілюструємо це на конкретних прикладах. Географія відправників листів справді широка. Ось писані різними почерками листи з Європи (від пані Н. Селезінки зі Львова, від пана Колесниківа з Берліна), з Канади (адвоката П. Лазаровича, посла М. Лучковича), Далекого Сходу (пана Д. Мельника). Про що ідеться в цих та інших листах? Згрупуємо проблематику пошти за такими темами. 1. Бізнес, культурно-просвітня діяльність. Здебільшого це звернення, які стосувалися українських питань від фірм, організацій, установ та закладів ділового характеру: прохання допомогти зав’язати контакти з українськими кооперативами, просвітніми, науковими та громадськими інституціями, створеними в еміграції; питання книгочи пресообміну між бібліотеками. Зустрічаються й такі прохання: від дрібних підприємців — про можливість збуту в Англії промислових товарів; від артистів — про можливість організації концертних виступів чи мистецьких виставок у Лондоні. Ось лист із теки за 1932 рік. Доктор Джулинський зі Львова звернувся з проханням допомогти запатентувати його винахід в Англії. На оригіналі листа прикріплено дві копії від Бюро: авторові листа та звернення до Патентового офісу в Лондоні від 10 червня по суті звернення. На прохання українських майстерень меблів Бюро розшукало та вислало каталоги британських фабрик меблів. Редакція журналу “Тризуб” із Парижа просила переслати їм деякі книги англійською мовою (за копією відповіді бачимо, що прохання сповна задоволене: відповідний список книг вислано 9 червня). 2. Навчання молоді, стипендії. Ця група листів — переважно від молоді Галичини та Буковини. Стосувалася запитів чи й прохань про можливість дістати стипендії на навчання в університетах і коледжах Англії, допомогти знайти перекладача з української. Ішлося і про сприяння пошуку легальної роботи з метою заробляння грошей на навчання або для репетитора з вивчення англійської. Один молодий український емігрант із Франції просив допомогти йому виїхати до Канади. 3. Знайомство з Англією. Авторами листів цієї групи є переважно українці першої хвилі еміграції на американський континент. Такі міцно вже стояли на ногах у матеріальному плані й заздалегідь планували провести свої відпустки на британських островах. Про що просили? Улаштувати побут, віднайти помешкання, допомогти скласти культурну програму на час побуту в Лондоні. В архіві зустрічаються листи від англійців. Немало з них сприймали факт існування Українського пресового бюро як наявність у столиці Великобританії справжнього українського посольства. Тому й характер звернень був відповідний. Яків Макогін у пору заснування Українського пресового бюро в Лондоні Звернемо увагу на несподіване запитання з листа одного англійського джентльмена: як дістати візу для поїздки в Україну? Велося активне листування, здебільшого інформаційного характеру, з активістами громадських інституцій слов’янського світу — білорусами, хорватами, а також із представниками народів, які після 1917 року потрапили під російську окупацію — туркменами, грузинами, молдаванами, естонцями, литовцями. Окреме місце в епістолярній частині архіву посідає листування з відомими українськими діячами, які вимушено покинули Україну з політичних причин після жовтневого перевороту 1917 року в Петрограді і перебували або в підпольській Галичині, або в країнах Західної Європи чи Америки. У цій публікації варто лише перелічити ті постати, листи від яких досі ніде не були опубліковані: Євген Коновалець, Володимир Кубійович, Євген Онацький, Софія Русова, Ісак Мазепа, Роман Смаль-Стоцький, Олена Кисілевська, Василь Королів-Старий, Юрій Пеленський, Ігор Кедровський, Олександр Колесса, Млада Липовецька. Є кілька листів і від Михайла Грушевського. Автор цих рядків має намір опублікувати ці листи окремо. Їхнє оприлюднення дасть змогу пролити світло не лише на окремі малознані або й зовсім невідомі епізоди з життя тої чи тої особистості, а й додасть яскраві штрихи до ще не написаної повної й правдивої історії української еміграції. Любив Україну до “глибини кишені” Усі кошти, пов’язані з організацією та діяльністю Бюро, покривав Яків Макогін зі своїх приватних фондів. Засновуючи таку інформаційну інституцію українців 1931 року й інформуючи про програмні засади його діяльності, ініціатор зобов’язався перед українською громадою фінансувати цей важливий для українства в еміграції проект упродовж двох років — від березня 1931 до вересня 1933 року. За цей час громада, якщо вважатиме за необхідне забезпечити подальшу діяльність Бюро, мала б зібрати відповідні фонди. Задовго до закінчення цього терміну, 12 січня 1933 року, управитель Бюро Володимир Кисілевський звернувся з офіційним листом до президії Українського Національного Об’єднання у Львові із запитом про подальшу долю Бюро та його відділень у Празі й Женеві. Відповідь буда холодною і безнадійною: “Просимо переказати панови Макогонові, що ми всі маємо найбільше довір’я до праці, яку ведуть Бюра, і нехай він не припиняє їхньої діяльности, бо передача їх українському загалові рівнялася б ліквідації Бюр і всієї інформаційної праці в Англії. Ви дуже добре знаєте, що український загал не має змоги їх фінансувати”. Рішення Якова Макогона на таку несподівану реакцію одного з головних проводів організованого українства було таким: вклавши у дорогу серцю справу немало власного здоров’я й коштів та бачачи реальні результати зробленого, продовжити діяльність Бюро в Лондоні власним коштом ще на певний час. Упродовж наступних півтора року на банківський рахунок Бюро надійшло від пана Макогона 7000 американських доларів. Із цих коштів виплачувалися видатки на всі виробничі й господарські потреби. Сюди не входили витрати на заробітну плату, поїздки і подорожі управителя, на матеріальну допомогу громадським інституціям на еміграції та інші благодійні проекти, а також репрезентаційні видатки, пов’язані з діяльністю Бюро. Всі необхідні суми за цими статтями витрат пан Макогін сплачував окремо. У фінансовому розділі архіву Бюро зберігаються детальні таблиці витрат у розрізі кожного місяця, а також у зведених таблицях за роками. Для прикладу — 1932 рік. Картина додаткових витрат, не пов’язаних виробничою діяльністю бюро, які профінансував з власних коштів Я. Макогін, є такою (зазначені суми переведені і зафіксовані у прошнурованих касових книжках): Платня управителя Бюра — 1800 ам. дол. Платня дорадника — 4000 ам. дол. Добродійні цілі — 2500 ам. дол. Подорожі журналістів — 2500 ам. дол. Подорожі управителя і представників — 3000 ам. дол. Видавництво “Час” — 1000 ам. дол Спортові товариства — 1200 ам. дол. Репрезентація — 500 ам. дол. Непередбачені витрати в Лондоні — 776 фунтів, 4,8 шилінга.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин