Незабутні · “Надто незвичним був матеріал, надто високо було поставлено планку естетичного осягнення першоджерела”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Колорит Гуцульщини і запах Карпат…
Слово Просвіти, №17–18 за 2019 рік
Володимир СКРИНЧЕНКО
Коли б я хоч трохи переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат… Михайло Коцюбинський Проте нелегка доля спітка! ла обох митців. Свою гу! цульську казку Михайло Коцюбинський завершив лише за два роки до смерті: передчасно пішов він із життя внаслідок тяж! кої недуги. А Сергію Параджано! ву довелося до останньої крапли! ни випити гірку чашу страждань і подолати свій хресний шлях. Та зчарував їх дивовижний карпат! ський край, його легенди і казки, де перетнулися колись їхні творчі шляхи.
Легенди і казки карпатського краю “Найбільша драма мого жит! тя — це неможливість присвяти! ти себе цілком літературі…” — писав Михайло Коцюбинський. Більшість своїх творів мусив ви! давати він за кордоном Росій! ської імперії — в Австро!Угорщи! ні, де його знали й шанували Іван Франко, Василь Стефаник та ін! ші видатні діячі українського лі! тературного зарубіжжя. Адже для багатьох у Чернігові Михайло Коцюбинський був лише чинов! ником губернського земства, який мав дружину, четверо дітей і власний будиночок на вулиці Сі! верянській… М. Коцюбинський народився у Вінниці 17 вересня 1864 року. Замріяний хлопчик, улюбленець усієї родини, зростав воістину щасливою дитиною. Він мріяв про університет, але не збулося: осліпла мати та пішов із родини батько. Скрутне матеріальне ста! новище змусило 19!річного юна! ка стати главою родини та її году! вальником, заробляти на про! життя приватними уроками. Крім репетиторства, розпочи! нає Михайло свої перші кроки на літературній ниві. Проте виника! ло чимало проблем з виданням творів, адже на теренах Росій! ської імперії українська літерату! ра вважалася “літературою друго! го сорту”. Поїздка до Львова у травні 1890 року започаткувала співпрацю письменника з захід! ноукраїнськими виданнями. Проте найбільшого значення для нього набуло знайомство з Іва! ном Франком, яке переросло зго! дом у велику дружбу та сприяло кристалізації творчого таланту обох письменників. Обидва митці не тільки ак! тивно листувалися, а й не раз зус! трічалися у Львові та на відпо! чинку у Карпатах, у гуцульському селі Криворівня, що набуло у той час слави “Українських Афін”, де збиралися представники літера! турно!мистецької еліти України. Лише влітку 1911 року вдало! ся Коцюбинському завітати до Карпат, про що й свідчать його слова: “Хочу набутися”, тобто натішитися красою природи і та! ємничим світом Гуцульщини. Відчуття казковості карпатського життя, бажання написати про “незвичайний казковий народ” — гуцулів, не полишає письмен! ника. Він вивчає їхнє життя, зви! чаї й побут, проймається духом гірської природи, проводить увесь час у мандрівках у горах, повертаючись з полонин з обе! ремками квітів, знайомиться з місцевими мешканцями. Ось так народжувалися його знакові “Тіні забутих предків”.
Михайло Коцюбинський
Як правдиво відтворив він мову, культуру й побут Гуцульщини — неначе народився і виріс серед Карпатських гір. Та письменник прагне до розкриття внутрішньо! го світу своїх героїв, їхньої психо! логії. Це споріднює його творчі пошуки з найкращими традиція! ми європейського письменства того часу — імпресіонізмом. У глибокому реалізмі й силі типізації Коцюбинського пере! конується кожний, хто побував на Гуцульщині навіть через пів! століття після автора “Тіней за! бутих предків”. І першим, хто осягнув це та відтворив поетичне слово Коцюбинського на кіноек! рані, був великий український режисер Сергій Параджанов.
Чаклун українського кінематографа У його житті усе траплялося, “як в кіно”. Наче зірка з іншої га! лактики, увірвався він у кінема! тографічний світ своїм фільмом “Тіні забутих предків”, а потім — світова слава й утиски з боку вла! ди, роки ув’язнення та заступ! ництво світової еліти, фанати і прихильники навколо нього, екс! травагантні вибрики. Гідно поди! ву, як спроможна була прожити ця епатажна й невгамовна люди! на усе своє життя усупереч здоро! вому глузду та загальноприйнят! ним нормам поведінки. Непересічна особистість Сер! гія Параджанова, починаючи з походження. Його батьки, вір! менські біженці з Туреччини, опинилися у Грузії, де й народив! ся він 9 січня 1924 року. Тривалим був його шлях до кіномистецтва: розпочинався у Тбілісі, а потім у творчих розходжень, а й на вибу! хових темпераментах цих двох видатних особистостей. У масові сцени запросили зні! матися винятково гуцулів, які принесли в картину відповідний типаж, достеменність поведінки і одягу. Особливе місце посідає но! ваторська робота з кольором зав! дяки операторському мистецтву Юрія Іллєнка. Однак чи не най! більше важила надзвичайна орга! нічність у фільмі Івана Миколай! чука — виконавця головної ролі. У перші ж секунди зйомок Іван перевернув уявлення про образ головного героя. “…Юний, стра! шенно схвильований, він світив! ся дивовижним світлом…” — зга! дував Сергій Параджанов. Ось так режисер!вірменин створив кінематографічний па! м’ятник гуцульській культурі. Із виходом на екран фільму Сергія Параджанова “накрила” всесвітня слава, а “Тіні…” почали збирати врожаї визнання, зокре! ма отримали нагороду на міжна! родному кінофестивалі в Мар! дель!Плата (Аргентина). До Киє! ва надходили повідомлення про нові нагороди, зокрема у Римі (фестиваль фестивалів) — Кубок фестивалю, приз Британської кі! ноакадемії 1966 року за найкра! щий зарубіжний фільм, в Салоні! ках — найвища нагорода — Золо! та медаль за найкращу постанов! ку, почесні дипломи в Мельбурні та Сіднеї. Жоден фільм у світі на сьогодні не удостоєний такої кількості призів, медалей і дип! ломів.
Москві, у ВДІКу, куди перейшов із Московської консерваторії. За спогадами Георгія Якуто! вича, усе почалось з Київської виставки Федора Манайла, са! мобутнього художника з Ужго! рода. Режисер захопився тво! ром Коцюбинського і відкрив для себе незнаний світ Карпат. Гідно подиву, як Сергій Парад! жанов, вірменин за походжен! ням, був спроможний на глибо! ке занурення в органіку україн! ського національного характе! ру. Непослух у мисленні, він творив усупереч канонам соц! реалізму та зовнішнім обстави! нам. Він вже визрів до якісно іншого мистецтва, до естетич! ного відкриття свого кінематог! рафа. Хвиля суспільної активності збіглася з художніми можливос! тями, рівнем обдаровання і чес! толюбством багатьох митців, що згуртувалися навколо ідеї ек! ранізації “Тіней…”: це Юрій Іл! лєнко, Лариса Кадочникова, Іван Миколайчук, Лідія Бестаєва, Іван Чендей, Георгій Якутович, Ми! рослав Скорик, Спартак Багаш! вілі та інші. Фільм народжувався важко, навіть драматично, адже для від! творення феєричного твору Ко! цюбинського мовою кіно потріб! но було віднайти нові екранні ме! тафори, які б допомогли створи! ти нове мистецьке явище. Надто незвичним був матеріал, надто високо було поставлено планку естетичного осягнення першо! джерела, надто неординарний зібрався творчий ансамбль. До того ж роботу ускладнювали су! перечки між режисером і опера! тором Юрієм Іллєнком. Кон! флікт, що виник між ними, базу! вався, певно, не лише на ґрунті
До нової краси… Михайла Коцюбинського не стало 12 квітня 1913 року. Доля поставилася до нього безжалісно — усього 48 років судилося йому
Іван і Марічка — Іван Миколайчук та Лариса Кадочникова прожити. Газета “Рада” повідом! ляла, що у скорботній процесії взяло участь понад три тисячі лю! дей. Видатному митцеві присвя! тив Олександр Олесь свої нат! хненні поетичні рядки “Над мо! гилою М. М. Коцюбинського”… …Прем’єра “Тіней…”, що від! булася у вересні 1965 року з наго! ди 100!річного ювілею Михайла Коцюбинського у кінотеатрі “Ук! раїна”, обернулася на політичну акцію, очолювану письменником Іваном Дзюбою та підтриманою журналістом В’ячеславом Чорно! волом і молодим поетом Василем Стусом. Вони й закликали при! сутніх у залі до протесту проти політичних репресій у СРСР. Проте “режисером скандалу” влада вважала саме Параджанова, якого й звинуватили в усьому. Во! на й помстилася режисерові по! тім — на початку 70!х ув’язнен! нями і роками творчого простою. Сергій Параджанов помер 21 липня 1990 року у Єревані. Його поховали у місцевому пантеоні між могилами композитора Ара! ма Хачатуряна і письменника Ві! льяма Сарояна. А потім доля наче схаменула! ся й принесла митцеві численні нагороди, зокрема звання народ! ного артиста України у рік смерті, а рік по тому — Шевченківську премію. На фасаді 8!поверхового ки! ївського будинку, що на проспек! ті Перемоги, 1, з’явилася меморі! альна дошка з написом: “Тут жив великий український режисер Сергій Параджанов, 1962—1974”. А звідти легко дістатися до Кі! ностудії ім. О. П. Довженка, щоб покласти квіти до бронзового Майстра — пам’ятника на марму! ровому постаменті. У скульптур! ній композиції — дуга з головою Сергія Параджанова, а під нею — обличчя знаменитих героїв “Ті! ней…” — Івана й Марічки — об! личчя Івана Миколайчука та Ла! риси Кадочникової. “…Не мені пам’ятник, а світу Параджанова! — усміхається Ла! риса Валентинівна. — Нехай заз! дрять! Адже я зіграла у найкращо! му фільмі про гуцульських Ромео і Джульєтту”. Земні шляхи обох митців за! вершилися далеко від Карпат, але зчарували їх легенди і казки кар! патського краю. Прах Коцюбин! ського спочив у землі чернігів! ській, а невгамовна душа Парад! жанова ще й нині не має спокою. Лине вона, сердешна, понад го! рами карпатськими, адже їй мало Кавказу, тому й прагне до інших — космічних просторів, до інших світів, до нової краси…
В історії української літератури Михайло Коцюбинський залишився неперевершеним майстром слова, тонким стилістом і найкращим імпресіоністом, а лебединою його піснею та шедевром українського письменства стала повість “Тіні забутих предків”. Закоханий у карпатський край письменник відтворив казковий колорит Гуцульщини, з її дивовижним духом гірської природи і загадковим народом, його таємничим душевним світом та віковічним досвідом далеких предків. “Цей дикий, співучий край багато хто пробував описувати, — зазначав критик Максим Богданович, — але ніхто не зробив цього з такою досконалістю, як Коцюбинський”. Друге народження “Тіней забутих предків” відбулося через півстоліття, коли поетичне слово Коцюбинського ожило на кіноекрані завдяки Сергію Параджанову, який створив один із найвизначніших шедеврів світового кінематографа, що приніс її творцю численні премії та нагороди на престижних міжнародних форумах та фестивалях.
Сергію Параджанову довелося подолати свій хресний шлях
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
