“Свій край боронити – для воїна Божий Закон”. · 9 Поетична пошта · с. 9сторінка оригіналу ↗
Паралельні світи
Слово Просвіти, №17–18 за 2021 рік
Зінаїда ВОРОТИНЦЕВА, Луганщина
Вітри гасають шляхами битими, За руки тягнуть дощі плаксиві. Й степи, що влітку пишались квітами, Стають облізлі і некрасиві.
Сховались грози за небокраями, Куди дорога зимі заказана. Птахи – у вирій, клинами, зграями, Багнюка, осінь… й війна нав’язана.
Це “ихтамнеты” приперлись з танками, Зі своїм миром, брехнею, гаслами. Колись рожденні “отцами” й “мамками”, Батьків Вкраїни роблять нещасними.
“Родителям” треба б дружить з головою Й про власних дітей благодійно подбати. А то посилають своєю рукою “Бандерівців” тут, в Україні, шукати.
І щоб грошенят на війні заробили, Бо й не передбачиться, видно, ніде. Й стирчать в чистім полі нічийні могили, Життя все вирує – війна все іде.
А десь там мажори рулі викручують, “Нісани” й “бентлі” вищать на гальмах. Але батьків вони не засмучують: Втішають себе в спортзалах і спальнях.
Якби ще й канабіс вживати легально, Для хворих, звичайно, а трішки для себе. А ще б гральний бізнес відкрити негайно, Бо ми молоді, нам розважитись треба.
В Москву хтось летить скакати на сцені І звідти волати: “А мы вне политики!”. У всіх оправдання якісь навіжені, Бо чути не хочуть ні правди, ні критики.
Та що ж це за бізнес – в ворожій країні, Ще й мова чужа – вкраїнську не знаєте?
_______________
Іще не забули: наш стяг – жовто-синій, А “Гімн” “Ще не вмерла” чи часто співаєте?
В окопи до хлопців коли заглядали Всі Лораки, Йолки, Свєти і Таї, Кого ви вкраїнським теплом зігрівали, Вкраїна у серці чиїм розквітає?
Збіговисько в Раді людей випадкових, Так прикро, бо ми їх самі обирали. Так думалось: чесних і глуздом здорових І щоб “Конституцію” зрідка читали.
А кожен злигавсь зі своїм олігархом І відпрацьовує вкладені гроші, Марить себе ледь не цілим монархом, Нащо народ – є повії хороші.
А ще б референдум узаконити треба, Бо час підійшов на питання нагальні: Кожен вирішує тільки для себе – Як часто ходити йому до вбиральні.
Коли ж як питання про землю настало, Законом обмежились – всяк про це знає. А де ж референдум? Чому не спитали? Що дума народ – хай же сам визначає.
Словами легко війну закінчити, Нам клепки без “формули” не вистачає, Хлопців продовжують бити й калічити, А світ весь байдуже спостерігає.
То ж десь в бліндажах, у окопах солдати Мороз мають, спеку і рани смертельні, Вкраїну боронять і можуть не знати, Що поруч існують світи паралельні.
Снаряди і “гради” – і ліків пахощі, Десь пики б’ють за наділи земельні. Війна і смерть – розваги й радощі… Чи й справді в країні світи паралельні???
Уже лейтенантом він мислення мав генерала, Вів бій переможно – як мужній, від Бога, солдат. Вадим Сухаревський потрапив у госпіталь в ранах; Навчався; затим в ЗеСеУ повернувся назад… На полі тому, де війна почалася гібридна, Де бджілки на травах Слов’янська визбирують мед, Там пам’ятник – той БеТееР! – нам поставить потрібно, Щоб гралися діти й читали між тихих дерев:
“Вадим Сухаревський тоді іще був лейтенантом... Тринадцяте квітня – ішов чотирнадцятий рік: Він сам, без наказу, почав з БТР-а стріляти І залпом впритул – розігнав тут москальський набрід!”
* Москалі – різних національностей прислужники деспотії Московського Кремля. ** На час написання вірша В. Сухаревський був командиром 503 батальйону 36-ї бригади морської піхоти.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
