Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Скарби наші · с. 10сторінка оригіналу ↗

Українська родина — клітина етнічного єства

Слово Просвіти, №17 за 2005 рік

Закінчення. Початок у ч. 6, 14, 15 за 2005 р. МОРАЛЬНІСТЬ Наші предки виплекали найвищий набуток земної культури — хлібородне поле й створили моногамну родину — парну життєродну єдність чоловічої та жіночої первин за всеєдиним принципом парної взаємодії всього сущого в Світі. Парний, моногамний шлюб в оріїв-хліборобів, на відміну від пережиткових форм групового шлюбу в збирачів, мисливців і пастухів-кочівників (поліандрія — багатомужжя й полігінія — багатоженство), витворився в процесі вільної й постійної продуктивної взаємодії господаря-хлібороба з землею. Ця взаємодія здійснюється за принципом парного шлюбу: хлібороб оре-осонцює, засіває-запліднює й плекає в любові свою землю, як свою дружину, а земля живить усю його родину. Орійська парна родина — вияв духовно-біологічної гармонійної єдності чоловічої й жіночої первин. За одвічними знаннями наших предків людина має духовно-біологічну природу, тобто тілом зв’язана з Землею, а духом із Космосом. Оскільки людська родина є цілісним виявом Всеєдиного Життєродного Єства, то жінка уособлює в ній земну біологічну основу, а чоловік — космічну духовну первину. “У душевних метаннях не оцінити краси. Істинну красу кохання може пізнати тільки вірна дружина, але не блудниця. Вірність у коханні потребує стриманості, тільки за її допомогою можна осягнути таємничу принаду кохання”,— сповідався Рабіндранат Тагор. Цю істину осягнув і великий український мислитель-життєзнавець Володимир Вернадський: “Уся річ лише в тому, наскільки взагалі висока особистість кожного з закоханих і наскільки вони рівні між собою… Мені здається, пора не дивитися на “тіло” як на щось огидне і пора позбутися вузького християнського (або чернечого) поділу на дух і тіло. Справжнє душевне життя, справжня ідейна сторона життя полягає саме у використанні кращих сторін і тіла, і духу”. У дохристиянську, сонцехвальну пору наші предки сповідували гармонію в людині тіла й духу, земної і небесної первин. У цій неподільній життєтворчій єдності коріниться могутня воля до життя. Наші предки любили життя в усіх виявах, вірили в його безвічність і, реалізувавши в коханні своє земне буття, здійснювали духовний перехід у позаземну сферу високоенергетичного життя, полишаючи на Землі тілесну оболонку. Чисте довершене людське тіло не вважалося страмним, але й не виставляється напоказ перед чужі очі. І тілом, і душею чоловік та жінка відкриваються одне одному лише в інтимі. Інтим — це таїна двох закоханих, яку вони оберігають від стороннього ока й вуха. Чистота інтиму освячується шлюбом. Позашлюбні статеві стосунки орії вважали великим гріхом, а порушення подружньої вірності карали смертю. Українське коліно оріїв одвіку відзначалося чистотою духу, плоті й зрілістю подружнього життя. “Чоловік та жінка — одне тіло, одне діло, один дух”, — такий моральний закон українців. Одвіку в українській народній культурі духовно-тілесна зрілість людини освячувалася традиційним обрядом ініціації: в процесі особливого випробування дівчинка переходила в стан дівоцький, а хлопчик допускався в парубоцьку громаду. (Буквальне знагарбуза. І це зовсім не зневага до юнака. Гарбуз має унікальні властивості: печений чи варений він прочищає протоки статевих органів, і почуттєва сфера чоловіка гармонізується. Так дівчина давала юнакові знати, щоб той погамував свою тілесну пристрасть і звірився на духовну силу почуття. Та на цьому випробування не закінчувалися. Молоді ще мали стати на вінчальний рушник, що символізував їхню спільну життєву дорогу. В українську давнину священнодієць-розпорядник весільного обряду повивав їхні руки й голови гірляндою з барвінку — символу вічного життя, вінчав шлюб золотим колом — Сонячним вінцем (цей прадавній орійський ритуал у християнстві набув форми вінчання церковною короною). Шлюбний вінець-коло, як і дівочий весільний вінок, є знак духовно-фізичної зрілості й символізує життєдайну силу Сонця — уособлення Всеєдиного Світла. Вінчання — це космічне узаконення шлюбу, магічне освячення біологічної зрілості двох обранців, зародження духовної сфери родини у взаємності дівочого серця та юначого розуму. Після вінчання розпочинався тижневий весільний обряд. Українське весілля відтворює прадавнє змагання-бойовище між родами. Адже в давнину одружувалися лише представники різних родів, аби не допустити кровозмішання й оздоровити родовий генофонд. Важливою ритуальною частиною весільного обряду є застілля. Випивши по дві ритуальні чарки горілки (одну з рук батька, другу з рук молодих) і посиливши тим психічну снагу, гості включаються в священний емоційний магічний акт зародження нової родини, що поєднує ритуальні дійства зі співами-танцями. Ритуальний танок молодих — це магічне дійство, спрямоване на ритмізацію інтимного світу новонароджуваної сім’ї. У весільному обряді багатьох місцевостей України й досі дотримуються архаїчної заборони на танець молодої з іншими. А ритуальне частування гостей та обдаровування молодих спрямо- Коли вишневий білий цвіт символізує дівочу вроду й чистоту, то червоні ягоди вишні стають знаком дівочої зрілості, честі й незайманості. Є в Україні ще один прадавній тотемічний знак жіночої первини — калина, що символізує й саму Україну. Цей одвічний у нашій культурі символ дівочої честі й материнської гідності став осердям духовного гімну-молитви українського народу: “Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася…”. Біле квітування калини — дівоча цнота, червоні ягоди незайманого, калинового куща — зрілість і збережена до шлюбу честь дівчини. Тому й шлюбна кров на білій сорочці молодої зветься калиною. Батьки молодого виявляють шану сватам за невістчину честь: Ой ходила уточка по точку, Ой спасибі, сваточку, за дочку, За червону калину, За вірненькую дружину. Взаємна радість пошлюблення збулася, цю честь обох родів славлять ритуальним співом: Темного луга калина, Чесного батька дитина, З чесного двора вийшла Та в чесний увійшла; Нічого дивувати, Така в неї була мати. Воістину честь дочки — це честь її нені. ДУХОВНА СУТЬ Отак із покоління в покоління передається по жіночій лінії спадковості біологічний генотип роду й етносу. Жіноча первина — основа земного життя. І від того, якими народжуються й виростають дівчатка, залежить наше майбутнє. Коли всередині минулого століття духовні подвижники Кирило-Мефодіївського братства осмислювали шляхи відродження українського народу, вони усвідомили, що програму соціально-культурного піднесення неможливо здійснити з духовно занепалим поколінням; тому необхідно, передусім, виховати з нинішніх дівчаток майбутніх матерів, а ті матері народять нове покоління, яке й зможе створити людське буття українського народу, реалізувати багату духовну традицію У жінці переважає тілесна чуттєвість, а в чоловікові — розу# мово#духовна здатність. “Чоловік — голова, жінка — душа”,— мовить прадавня українська мудрість. Одвіку в українській ро# дині на чоловіка#батька покладено обов’язки творця родового духу, головного розпорядника щоденного священнодійства в господі, який ладує родинне життя. А на жінку#матір покладено обов’язки дбайливої господині дому, хранительки#плекальниці священного домашнього вогнища й родового духу. У духовно# фізіологічній гармонії подружнього життя виявляється неперер# вна гармонійна пульсація життєтворчого Всеєдиного Ладу.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин