“Божа правда перемагає диявольську лжу”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
ДОРОГА ДО ХРАМУ
Слово Просвіти, №17 за 2007 рік
15 років тому на Благовіщення у дзвіниці знищеного комуніста' ми Святоуспенського кафедрального собору міста Полтави вперше після майже 60'річної перерви було відслужено Божественну лі' тургію. З відстані цих півтора десятиліть, прожитих Святоуспен' ською громадою Української Православної Церкви Київського пат' ріархату, а ще більше — з огляду на катаклізми всього буремного ХХ століття, яскраво видно: Божа правда перемагає диявольську лжу — навіть найчорнішу, найагресивнішу, озброєну до зубів і роз' просторену, здавалося, на півсвіту. “Пекло, де твоя перемога?” — співаємо на Великдень. Прокляття всевідчуження від Бога народ може змити зі свого чола — солоним потом жертовної праці для Бо' га й України, Вірою і Любов’ю.
Ганна ДЕНИСКО, м. Полтава
Подумати тільки: на святій Івановій горі, де гордий, величний Успенський собор говорив із небесами сяєвом своїх бань, піснею дзвонів, красою своїх архітектурних ліній та ікон, мудрістю людей, які тут служили і молилися — від Іоана Величковського, усієї полтавської козацької старшини, Івана Котляревського, Панаса Мирного — до Симона Петлюри і майбутнього Патріарха Мстислава, — тут мала настати суцільна заглада, а потім вирости таке собі соцмістечко — з бараками 30-х років чи хрущобами 60-х. І диявольський план почав здійснюватися: собор, шедевр козацького бароко ХVІІІ століття, злетів у повітря, і комсомольці з кайлами розгребли по цеглині, по камінчику святі руїни. Уже мали знести третій ярус дзвіниці й поставити там Сталіна на велетенському коні… Божим промислом дзвіниця залишилася незрушною. Кажуть, хтось заніс її в орієнтири для повітроплавців. Поруч із місцем заглади після руйнування храму в 60-ті роки відновлюється садиба Котляревського. Батько нової української літератури простягає свою добру руку, оберігаючи місце, де стояв Успенський собор, від наповзання “стекляшок” епохи розвинуто-загниваючого соціалізму. До речі, не всі навіть сьогодні знають, що хату, де народився і жив Іван Котляревський (збудована 1705 р.), купив 1751 року дід Івана Петровича Іван, диякон Успенського собору. Початок 90-х. Постає Українська держава, а з нею й Українська церква. З тим об’єктивним історичним процесом змушена рахуватися навіть посткомуністична, а точніше, прокомуністична влада Полтави, якій зручніше і звичніше спілкуватися тільки з московськими батюшками, вишколеними гебістським наглядом за десятиліття панування диявола на 1/6 частині суходолу. Дзвіницю Святоуспенського собору таки передають українській громаді. Якби цього не зробили, посткомуністична всевідчуженість від Бога і антиукраїнськість влади стала б надто вже демонстративною. Так на святій Івановій горі з руїн відроджується і Святоуспенський кафедральний собор, і собори українських душ. …Цього року Благовіщення збіглося з Великою Суботою, коли християни моляться особливим чином на ознаменування того моменту, коли смерть Ісуса Христа перетворюється на животворче Його Воскресіння — джерело нашої Віри і Надії на життя вічне. Святкові Богослужіння вів єпископ Полтавський і Кременчуцький Федір. Його преосвященству співслужили настоятель Святоуспенського кафедрального собору, митрофорний протоієрей Миколай Храпач, отці Юрій Кулик та Костянтин Остроушко. І молилися парафіяни сього дорого не тільки для Полтави, а й усієї України храму за державу нашу, державців і військо її, за всіх сущих на цій такій беззахисній планеті. І за мир у вітцівському домі, де непутящі зайди-пройдисвіти, ставши постоєм, влаштовують бешкети та кривдять і обкрадають господарів. “Живемо у Христі, дихаємо Христом, рухаємося у Христі”, — говорив у своїй проповіді єпископ Полтавський і Кременчуцький Федір. Його преосвященство наголосив, що кожен народ, якому Бог дав державу і мову, повинен мати свою церкву. “Без помісної церкви український народ не зможе зберегти дари, які нам дав Господь: Українську державу і українську мову”. Владика говорив про те, що християнинові постійно доводиться робити вибір — обирати Бога життям, Вірою, Любов’ю. Християни зазнавали переслідувань не лише в часи Христа, вони зазнають переслідувань і сьогодні. Але як Христос переміг імперію Свою Вірою і Смиренням, так і ми переможемо Любов’ю. Владика закликав із любов’ю ставитися до тих братів, які ще не розуміють значення Української Помісної Православної Церкви для консолідації народу, розвитку його духовності, культури, освіти, економіки, збереження самостійності й самодостатності. Якби ж то з такою любов’ю ставилися до ближнього і всі православні Московського патріархату! А то якраз напередодні Великодня перекинчики до УПЦ МП на чолі з Сергієм Знаменським увірвалися до Святомиколаївської церкви УПЦ Київського патріархату, і весь Великдень заважали проводити Богослужіння парафіянам храму. Ось що робиться, коли в церкву приносять дух мирської колотнечі, служіння Мамоні, вислужування перед чужими імперіями. Але нам, вірним Богові й Україні, своє робить, тобто спрямовувати волю на творення добра на рідній українській землі. По закінченні Божественної літургії на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці єпископ Федір вручив подячні грамоти за жертовну працю та вагомий внесок у справу відродження Святоуспенського кафедрального собору м. Полтави і відданість Святій Українській Православній Церкві Київського патріархату парафіянам Миколі Передерію, Галині Пустовгар, Зінаїді Яненко, Людмилі Дерев’янко, Юрію Антиповичу, Олександрові Руденку, регенту церковного хору В’ячеславу Орищенку. Благословенною грамотою Патріарха Філарета за заслуги перед Православною Церквою і побожним українським народом нагороджені Катерина Клименко, Олександр Остроушко, Олександр Ільченко. Настоятелеві Святоуспенського кафедрального собору, секретареві єпархії, митрофорному протоієреєві Миколаю Храпачу владика Федір вручив нагороду Патріарха — орден Юрія Переможця.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
