Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Пам’ять про батьків завжди живе у моєму серці”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

РОДОВІД

Слово Просвіти, №17 за 2007 рік

Лідія СТОЙКОВА, м. Київ Пишу ці рядки, і в пам’яті зринають картини життя нашої родини. Переважають чорні фарби. Саме вони — сутність нашого тогочасного буття. І навіть радісні моменти були обрамлені смутком і незагойним болем. Особливо боляче, коли бачу, як деякі літні люди тримають портрети Леніна і Сталіна, як сучасні добре вгодовані комуністичні керманичі, позичивши у Сірка очі, намагаються применшити злочини, вчинені проти українського народу, зокрема і моїх рідних. ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, Я БУЛА ЩАСЛИВА Недавно, перегортаючи залишені дідусем матеріали, натрапила на пожовклий шматок ніжинської газети за 1947 чи 1948 р. Ось короткі уривки зі статті. “Широко відкриті двері (музичної — авт.) школи для юних талантів. В сестер Люди і Ліди Стойкових немає батьків, але вони живуть в країні, де про дітей турбуються, як про найдорожчий скарб. Обидві вчаться в музичній школі, вони — майбутні піаністки”. Далі називається ще кілька учнів і наголошується, що їхні батьки загинули на війні, захищаючи щастя своїх дітей. І ще цитата: Мама з братом “Талановитих дітей виховує школа, і коли думаєш про те, що діти простих робітників і колгоспників мають змогу розвиватися всебічно, мимоволі пригадуються слова А. О. Жданова: “Ніби квіти чудесного саду, розквітають здібності й таланти дітей під сонцем Сталінського піклування”. ЧОМУ В МЕНЕ НЕМАЄ БАТЬКІВ? Не раз виникало в мене таке питання. Але вдома про це намагалися не говорити. Уже значно пізніше, коли я вчилась у старших класах Ніжинської школи, а потім у Київському університеті, бабуся ходила зі мною до прокуратури в Києві, але з кабінетів виходила заплакана. Відтоді минуло багато років. Ішов 1988 рік, час перебудови. Стала доступною інформація про репресії невинних людей. Мені не давала спокою доля моїх батьків: чому вони були репресовані, чому їх знищили, де могила мами? І я почала писати в усі можливі інстанції. Не швидко дочекалася відповіді. Ще два роки продовжувалося нове слідство щодо справи моєї мами. І тільки 1990 року я отримала відповіді на питання, що не давали мені спокою. Бабуся і дідусь так і не дочекалися правди — померли. ПРО БАБУСЮ І ДІДУСЯ Саме вони виростили мене й сестру, яка народилася на Колимі й 1946 року її привезли до Ніжина. Дідусь — Григорій Омелянович Самойлік усе життя був зв’язаний із землею, працював агрономом, вирощував знані у світі ніжинські огірки. Дуже любив розповідати, як завзято доводилось оберігати їх від схрещення з іншими сортами огірків, щоб зберегти

с. 9 · сторінка оригіналу ↗

Працювала мама на різних сільськогосподарських роботах, часом у медичній лабораторії. Є свідчення, що трудовий колектив звертався до влади з проханням звільнити її з ув’язнення достроково. Не допомогло. 5 квітня 1945 р. у стаціонарі ОЛП “Ельген” мама померла. Діагноз — загальне зараження крові. Було мамі 26 років. На могилі в Ніжині, де поховані мої батько, бабуся, дідусь і моя перша донька, ми прикріпили металеву табличку біля маминої фотографії з надписом: “Твій прах спочив на Колимі, душа вернулась в Україну”. Ще за президентства Б. Єльцина ми звернулись до державної адміністрації Магаданської області з проханням допомогти нам отримати грудку землі з маминої могили (звичайно, з оплатою всіх послуг). Але чи-то лист не дійшов, чи не в ті руки потрапив… МАМИН ЛИСТ, МОВ МАМИН ЗАПОВІТ Переді мною пожовклий аркуш паперу. Це перший лист від мами із заслання за шість років розлуки. Дата — 1.07.1944 р. Його, як найдорожчу реліквію, зберігає наша родина. З роками він стає дорожчий для мене. Мені здається, читаючи його, я зустрічаюсь із моєю Лист моєї матусі... пережито за эти годы! Как теперь ценно все хорошее, человеческое… Жилищные условия у нас хорошие — чистые, светлые, высокие бараки, но хочется домой, ой, мамусенька, как же хочется домой! Дом, вы — это мечта, золотая, постоянная, заполняющая всю жизнь. Над моей постелью висит фотография Володи и Лялюшки с надписью “Мне 16 лет, Лялюшке — 1г. 10 мес.” Какие же вы все теперь? Выросли малыши, постарели мама и папа…Пишите подробнее. Я буду писать вам каждые 10 дней, а письма нумеровать. Это — №1 . Мамуся, хочется мне еще кое о чем написать, но пусть это будет сюрприз, и я отложу это к приезду. А может не вытерплю и напишу позже. Нам бы только наладить переписку. Мамуся! Напиши о Лялюшке, хорошая она девочка? На кого похожа, есть ли волосики, как разговаривает — по-украински? Любит ли книги, вспоминает ли Степу… Все, мамочка, напиши. Мой адрес: Эльген, Женкомандировка… Мамусенька! Не болей, ради Бога, дождись меня. Крепинько целую тебя Галя. Лялюшко, моя дорога люба донечко! Я дуже за тобою скучила і хочеться скоріше приїхати додому, цілувати тебе без кінця, гратися з тобою, читати тобі книжки, розповідати багато гарних казок, і про золоту рибку і про білого ведмедя. Тобі бабуся розказує казки? А кого ти найбільше любиш? Напиши мені і намалюй дім, де ти живеш, і квітку. Ти уже умієш писать чи ні? Лялюшка, слухай бабусю і Володю, будь хорошою дівчинкою, я скоро приїду і за все тебе міцно поцілую. Я дуже люблю тебе і цілую ту карточку, де ти і Володя. Рости, моя хороша люба донечко, моє карооке щастя! Обнімаю і міцно цілую тебе — твоя мама”. Лист мами є для мене святим заповітом, який не лише викликає сльози на очах, а й радить, як жити. Пам’ять про батьків завжди жива у моєму серці. І я вдячна їм, а також бабусі й дідусеві за те, що мені вдалося зробити у житті. І навіть на тлі страшної трагедії, яка спіткала нашу сім’ю, були часи, коли я почувалася щасливою. Правда, не тим щастям, про яке писала ніжинська газета, а щастям від творчої роботи. Завдяки бабусі, яку я називала мамою, і дідусеві я змогла навчатись у музичній і балетній школах, із золотою медаллю закінчила Ніжинську середню школу №3, із відзнакою — механіко-математичний факультет КДУ ім. Т. Шевченка. Згодом захистила кандидатську, а потім і докторську дисертації. 2001 р. стала лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. До речі, докторську дисертацію в Інституті кібернетики НАН України ім. В. М. Глушкова я чи не перша захистила українською мовою. Так мені заповідала у своєму листі моя мама.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин