“Націю можна консолідувати на основі територіального патріотизму”. В’ячеслав Липинський · с. 10сторінка оригіналу ↗
ГАРЯЧА ТЕМА
Слово Просвіти, №17 за 2007 рік
РІДНА МОВА ЯК ОБЕРІГ
Тарас КІНЬКО, лауреат премії ім. Івана Франка, директор БФ “Місія Інтелектуальних Ініціатив”
“НА МАЙДАНІ КОЛО ЦЕРКВИ…” Київ. Поділ. На майдані, знаному серед місцевих як “Червона Пресня”, яскраво світило весняне сонце. Але та ідилія була оманливою. Тут уже зрання чергував дозор місцевих мешканців. Літній інвалід-дозорець прийшов із другом людини — собакою. Повстали навіть подільські пси, у яких відбирають останнє місце вигулу. Дозорці мали зняти тривогу й вчинити перший опір забудовникам, поки з довколишніх вулиць надійдуть основні сили захисників, сформовані з мешканців району. На київському майдані біля кінотеатру з символічною назвою “Жовтень” народ був готовий чинити опір, боронячи свою гідність і права. Цього разу вже не тільки права власності, а й права національні… А в куточку площі на повторі знаменитої скульптури І. Шадра “Бруківка — зброя пролетаріату” бронзовий бунтар піднімав каменюку… Схоже, дійде і до цього. Пішов третій тиждень протистояння… Збурило людей рішення столичної влади без погодження з громадою передати майдан біля кінотеатру “Жовтень” під спорудження вірменського храму. Пікетники усім показують план забудови. Храму вірменам виявилося замало, і вони при ньому надумалися збудувати ще й свій готельний комплекс, а під майданом — просторі підземні приміщення на кшталт “Метрограду”. Неозброєним оком видно, що храм прикриває суто комерційний проект! Люди переконані: храм — лише привід на дурняк дістати земельну ділянку в престижному місці. Емоційний сплеск? Не схоже! Конфліктів із приводу рішень столичної влади про відведення ділянок під забудову сьогодні багато. Але цей — особливий, бо через дії влади він набув іще й характеру національного протистояння, що для киян загалом не характерно. В основі невдоволення лежать не емоції, не ксенофобія, а реальна стурбованість киян. А ось вихід це може знайти у формі зіткнення за національною ознакою. І винна в усьому буде тільки влада, бо не взяла до уваги специфіки ситуації. Спорудження на місці майдану вірменської культової споруди й готельного комплексу позбавляє мешканців мікрорайону останнього місця, де вони можуть погрітися на сонечку і погуляти з дітьми, побути на повітрі, але не тільки це. Усі мешканці Подолу знають, що близькість ґрунтових вод історично змушувала ставити будинки практично без фундаментів. А на архітектурних планах вірменської забудови чітко зображено підземний комплекс через увесь майдан, накритий багатоповерховим готелем і важезною культовою спорудою. Вже саме по собі це будівництво створює не тільки побутові незручності, а й загрози власності киян, які мають помешкання у навколишніх будівлях. Зайве й казати, що забудовники жодної відповідальності перед ними не несуть і договорів про компенсації й відшкодування в разі пошкоджень, завданих будівництвом, навіть не пропонують підписувати. Та це ще не все. Усі знають, що під місцем, виділеним під забудову, проходить лінія метро, що створює загрозу пасажирам. У Москві будівельники вже пробили палею вагон, тепер цього лиха
с. 13 · сторінка оригіналу ↗
них розкопок у п’ятдесят тисяч гривень. Потім кошторис перерахували фахівці з Інституту археології, і сума трохи збільшилася. Йшлося до того, що Центр повинен профінансувати розкопки Романківської стоянки, а саме цього і не хотілося робити! І тоді Центр займає наступну позицію: немає ніякої стоянки, і все! І видано другий дозвіл на проведення земляних робіт! Та не можна ж брехати так відверто! Бо живий же і Д. Я. Телегін, який розкопав ділянку цієї стоянки, дай йому, Боже, здоров’я в його 87 років. Працюють його учні, які брали участь у тих розкопках: і директор Інституту пам’яткознавства НАН України О. М. Титова, і завідувач відділу кам’яної доби Кримської філії Інституту археології В. П. Чабай, і старший науковий співробітник Інституту археології Д. Ю. Нужний. Нікуди не поділися співробітники Інституту археології, які склали акт про обстеження земельної ділянки Романківської стоянки 16 березня минулого року: завідувач відділу кам’яного віку доктор історичних наук Л. Л. Залізняк, а також я і М. В. Квітницький. Невже можна вдаватися до таких недостойних дій? Виявляється, можна! Далі були звернення Інституту археології до прокуратури, до Міністерства культури, до Київської обласної державної адміністрації. Жодна з цих поважних структур не стала на захист пам’ятки археології. Найкращу відповідь Інститут археології отримав від прокуратури Київської області. Документ мав назву “Постанова про відмову у порушенні кримінальної справи”. Цитую: “З пояснень та матеріалів, наданих директором обласного центру з охорони пам’яток … встановлено, що … територія пам’ятки, що залишилася неушкодженою … розташована з іншого боку дорожнього полотна та не потрапляє в зону проведення земляних робіт по прокладенню газопроводу”. Хай це залишиться на совісті працівників прокуратури. Приблизно так само відписали і з облдержадміністрації. А лист із Міністерства культури просто дивовижний. Підписав його голова державної служби охорони пам’яток М. М. Кучерук. Цитую: “Згідно з положеннями ч. 9 ст. 118 та ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, проекти відведення земельних ділянок погоджуються з органами охорони культурної спадщини. Обласний центр з охорони пам’яток на даний час функцій органу охорони культурної спадщини не виконує. Надання погоджень Центром є порушенням пам’яткоохоронного законодавства України, про що було повідомлено Київську обласну державну адміністрацію”. Виявляється, що Центр — це звичайна контора, що просто здійснює незаконну діяльність, яку їй не доручало Міністерство культури! То чому ж ми дивуємось? Гроші — головне для Центру, а пам’ятки археології — тільки ширма. Розпитував я одного працівника Центру: скільки ж вам вдалося виявити пам’яток археології, які потрапляють під забудову? Він відповів, що поки що такого не було зроблено жодного разу. А Центр працює вже близько 10 років. Висновки робіть самі. Я зробив для себе остаточний висновок: жоден чиновник ніколи не захищатиме археології. Не царська це справа. Саме українське чиновництво колись-таки зможе відрапортувати: проблема охорони пам’яток археології вирішена остаточно, жодної пам’ятки археології в Україні вже немає. Тому хочу звернутися до тих парламентарів і суспільних діячів, які вже багато років пишуть про “монополізм Інституту археології”, докоряють керівництву Інституту про некоректність такого стану справ. По-перше, ніякої монополії Інституту археології в справі охорони пам’яток не існує. Монополістами стали контори, які існують під дахом дуже великих посадовців. По-друге, може, якби монополія Інституту справді існувала, то не так би це було погано? Пам’ятками археології займалися б археологи, а не чиновники з освітою, яка виключає навіть можливість того, що вони щось знають про археологічну науку. Але, мабуть, такого не буде ніколи. Коли перед державою стоїть питання про обрання для виконання конкретної справи фахівця чи прохіндея, завжди буде обрано прохіндея. Так що археологічна прохіндіада триває.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
