“Націю можна консолідувати на основі територіального патріотизму”. В’ячеслав Липинський · с. 10сторінка оригіналу ↗
ВІДКРИТИЙ УРОК ПРОЛЕТАРСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ
Слово Просвіти, №17 за 2007 рік
бракувало ще й у Києві. Саме тому територія над лінією метро ніколи й не забудовувалася, створюючи своєрідний вільний від забудови коридор між будинками. Але влада скоробагатьків, які правлять Києвом, схоже, про це не знає, оскільки там переважно сурогатні кияни, а з корінними киянами вони радитися не звикли. Влада взагалі не звикла радитися з народом і з будь-якого іншого питання. Нагадаємо їй: земля на історичному Подолі — безцінна, і належить тільки українцям! Саме на це звертає увагу й Указ Президента від 15 березня ц. р. про забудову історичного Києва… Хоча конкретно ті забудови в ньому, як завжди, й не вказані.
НА ПОДОЛІ СТАЛОСЯ ДИВО: “КОЖУМ’ЯЦЬКІ АРИСТОКРАТИ” ЗГАДАЛИ САМИХ СЕБЕ Справді, сталося малоймовірне: і знаменита подільська босота, яка за своїм колоритом не поступається легендарній одеській, і спролетаризована подільська інтелігенція, і дрімучі обивателі — нащадки Проні Прокопівни Серькової, вона ж Сірко, нащадки Сергія Петровича Голохвастова, він же Голохвостий, нащадки тітки Секлети й усіх інших “кожум’яцьких аристократів” несподівано виявилися свідомими подолянами і стали плечем до плеча проти потоптувачів своїх природних прав. Із цими людьми раптом сталося те дивовижне перетворення, яке з “маленьких українців”, із “пересічних громадян” споконвіку творить патріотів і героїв. Вони чи не вперше за всі роки чергового українського лихоліття відчули себе громадянами… Бо біда торкнулася їх особисто. Влада їх образила, обікрала. Але й пробудила до самоусвідомлення. До національного також. Елементи ксенофобії привнесла у протистояння сама влада. Ворогами простих подолян стали мігранти вірменської національності, які, очевидно, вважали, що гроші в Україні вирішують усе. І це образило киян. Прикрившись українськими паспортами, послуговуючись російською, вони стали нахабно колонізувати історичне серце Подолу, не рахуючись із почуттями і потребами самих подолян. Але мігранти наразилися на організований опір людей. Сталося несподіване: у серцях цих злюмпенізованих киян, які ніколи не відгукувалися на українську мову, прокинулися громадянські й національні почуття. І подія вийшла за межі суперечок за місце і законність забудови. Конфлікт несподівано переріс у відверто національне протистояння. Спір на Подолі за законність відведення місця під забудову без урахування думки киян що далі поглиблюватиметься, то більше загострюватиметься на національному ґрунті. Бо з одного боку виступили корінні кияни. З другого — мігранти-вірмени. Розстановка сил пройшла за національною ознакою. Фізичні зіткнення і ворожнеча на Подолі на національному ґрунті стали від цього моменту реальністю.
ПРОДАЖНА ВЛАДА ДОВОДИТЬ ДО ЗАГОСТРЕНЬ Стомлена засиллям мігрантів із Кавказу, Африки й Азії, значна частина населення Києва вже морально готова вийти на стихійні акції протесту. І коли вулицями піде багатотисячна юрба, вживати запобіжних заходів буде вже пізно. Аморальність влади і в столиці, і в Україні незаперечна. Влада за перших ознак назрівання такого протистояння сама мала б рахуватися з почуттями насамперед українців і порадити чужинцям бути скромнішими у своїх претензіях і брати місце під забудову там,
де їм дозволять люди, а не там, до вони хочуть, показуючи скрізь свої товсті гаманці. Не зайве спитати і про походження тих грошей, та ще й перевірити їх встановленим у міжнародній практиці порядком. А також перевірити й дотримання процедури надання агресивним мігрантам українського громадянства в дуже простий спосіб: прогнавши через обов’язковий публічний іспит на знання української мови, якого не витримає, слід гадати, жодний із них. І тоді почати з тих, хто їм те громадянство надав, якщо вони не відповідають його вимогам, і закінчити президентом, який своїм підписом тих фіктивних громадян узаконює! А тим часом усе котиться до загострення, яке дасть вихід масовому невдоволенню киян, породженому засиллям знахабнілих мігрантів з українськими паспортами.
ЗАВОЙОВНИК У РЯСІ Не треба бути пророком, щоб передбачити сценарій подій найближчих днів, який може спровокувати непатріотичність столичної влади. Дивує інше. Вірмени уперто не хочуть усвідомлювати простих речей: киян обурює їхнє небажання іти на діалог. Просто розплата настане пізніше. І винними в цьому будуть тільки ті, хто прийшов грабувати киян, а не діяти в їхніх інтересах, і самі вірмени. Приїзд вірменського владики на місце конфлікту показав, що діалогу не буде. Йому учасники акції протесту прямим текстом сказали, що не годиться так поводитися на їхній землі, що будуть великі ускладнення, що Поділ — це особливий район Києва. Владика зверхньо відповів, що чим більший буде опір при спорудженні церкви, тим святішою вона буде для вірмен. Це мораль завойовника, а не лояльного до України чужинця.
Тому кияни вимушено переходять до самооборони. І їхні дії мають незаперечно патріотичний характер.
ПРОСВІТЛЕННЯ ПАТРІОТИЗМОМ У таких колізіях водночас відбувається і прискорений процес дозрівання національної свідомості українських громадян. Прихильниками українства в реальних обставинах стають навіть їхні опоненти! І це найцінніше! Якщо кілька днів тому подоляни, які вийшли на акції протесту, талмудично обговорювали зміст ксерокопій різних документів, шукаючи в них точки опори для своєї боротьби, то тепер вони вже вголос говорять про те, що захистити їхні інтереси й права може тільки ідеологія націоналізму! Хто б міг гадати, що таке випаде почути від людей, у більшості позбавлених національної свідомості?! Сталося це спонтанно. Наштовхнув їх на це вельми показовий відкритий урок із націоналізму. Коли вірменський посланець нахабно прийшов на розвідку, то напирав на те, що має такий само паспорт громадянина України, як і його опоненти, і тому права в них на Подолі однакові. Нахабний хазяйський тон обурював, це була неправда, але всі розгубилися, бо ніхто не знав, як цю узаконену владою неправду спростувати. І тоді автор, який нагодився на це випадково, спитав, як цей архітектор отримував українське громадянство. Чи сплатив він обов’язковий для мігрантів грошовий внесок, який, здається, має стягуватися у розмірі 100 000 доларів США, за право проживання в Україні, і чи може підтвердити це документально, а також чи склав він обов’язковий іспит з… української мови. Останнє влучило у критичну точку. Що з ним сталося при одній згадці про українську мову! А всі присутні зрозуміли, що його громадянство, яким він так відверто спекулював, фіктивне, дуте, незаконне, бо ні він особисто, ні ті вірмени, хто за ним стояв, зроду не склали б іспиту з української мови і мали б уже на цій одній підставі бути позбавлені українського громадянства! І тоді всі їхні претензії розвіялися б умить! Це був грім серед ясного неба! Усі відразу збагнули, у чому полягає захисна функція рідної мови, мови народу, мови країни, і агітувати після цього за українську мову вже не було жодної потреби! Відкрилися перспективи атакувати опонентів по лінії законності отримання ними українського громадянства! Тепер досить поставити питання про законність набуття українського громадянства опонентами киян у судовому порядку, щоб вибити в них ґрунт із-під ніг! Усі усвідомили, що захистити права корінних мешканців може тільки патріотизм і націоналізм. Досить було сказати про це вголос, щоб це одразу визнали навіть ті, хто до цього був українофобом. Вони бачили на власні очі, як провокатор… показав спину! І від чого — від мовного питання! Згадка про мову подіяла на нього, як свячена вода на нечисту силу. Чомусь повірилося, що те дивовижне просвітлення патріотизмом-націоналізмом, що сталося на Подолі, незабаром станеться і в Харкові, і в Донбасі, і в Луганську, ів Одесі. І люди зрозуміють: українська мова — це наш спільний природний оберіг від чужинецької окупації й нашестя орд мігрантів… Її, як нашу священну зброю, вклав нам у руки Закон. І вищий Закон, і людський. Та щоб він діяв, треба самим його дотримуватися.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
