“Я в чужині загибаю, По чужині блуджу”. Яків Головацький · с. 11сторінка оригіналу ↗
Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу
АМЕРИКАНСЬКI СЛЬОЗИ УКРАЇНСЬКИХ РАБИНЬ
Слово Просвіти, №17 за 2007 рік
Валентин ЛАБУНСЬКИЙ, США
Як потрапляють нашi люди до Америки? Виграють ґрiн-карти в лотерею, приїздять у гостi й залишаються тут назавжди, змiїними стежками по пiщанiй пустелi через кордон із Мексикою i заснiженими — через американсько-канадський, долаючи страх і небезпеку, пробираються до благословенної країни, де знайдуть, як їм здається, достаток, спокiй i омрiяне щастя. Але є ще безлiч шляхiв, про якi ми навiть не здогадуємося. Днями зателефонував один наш читач iз сонячної Флориди і заявив: “Ось ви пишете, що нинi Америка вихiдцям з України не дає полiтичного притулку, а я з родиною такий притулок дiстав i маю тепер усi папери. Спитаєте, як? Як греко-католик! Річ у тім, що давно, коли iснував Радянський Союз, українцi Америки добилися, щоб до поправки Лаутенберга додали положення, що Америка надає притулок не тiльки радянським євреям i представникам протестантських сект, а й українським греко-католикам. Так-от, наївнi американцi й досi думають, що греко-католики — це гнана в Українi релiгiя, а тому ще й досi надають їм притулок. А ви кажете, що не можна дiстати”. Вiрю, що все справдi так i є. Американська бюрократична машина може видавати ще й не такi сюрпризи. …Лихий нинi для України час. Сотнi тисяч її не найгiрших синiв i дочок шукають будь-якої можливостi, аби вирватися з лабетiв злиднiв та безнадiї. Одним вдається обдурити американських консулiв i наговорити їм байок про переслiдування в Українi греко-католикiв. Iншi шукають можливостi виїхати на Захiд через одруження. Часто зi збоченцями рiзних мастей або з особами, якi годяться їм у дiди. Але бiльшiсть шукає щастя в конторках, на фасадах яких висять оголошення: “Забезпечуємо документами на право жити й працювати у країнах Заходу”. Таких офiсiв у мiстах i мiстечках України нинi як грибiв пiсля лiтнього дощу. Сидять там респектабельнi особи, якi намагаються пiдловити легковiрних на свої гачки. Передi мною сидить маленька змарнi- ла жiночка. Оповiдає про свої ходiння по муках, якi почалися з одного такого офiсу з багатообiцяючим оголошенням на дверях. Нинi агенти Федерального бюро розслiдувань ведуть слiдство, а тому називати героїв i антигероїв цiєї детективної iсторiї не можна. Тож дамо їм iншi iмена. Вiкторiя (так назвемо нашу героїню) приїхала до США як… громадянка Чехiї. В аеропорту iменi Кеннедi її паспорт на iм’я Мартiни Фiалової чиновник прикордонної служби проштампував швидко, навiть не глянувши на неї. Пiзнiше, зрозумiвши, в якi тенета потрапила, вона розкриє американським слiдчим механiзм дiяльностi злочинної фiрми, яка “гарантує забезпечити всiх охочих необхiдними паперами”. Спочатку аферисти скуповували закордоннi паспорти з дiйсними багаторiчними вiзами. Як правило, люди, якi зголошувалися про-
Фото В. Фаліна дати їм свої документи, до Америки лiтали лише раз i бiльше туди найближчим часом навiдуватися не збиралися, але мали вiзи на 5 або й на 10 рокiв. За кiлька тисяч доларiв такий паспорт викуповувався, а потiм за допомогою сучасної комп’ютерної технiки в нього вклеювалася фотографiя iншої людини. Однiєї з тих, хто бажав скористатися послугами “фiрми”. Паралельно до українського закордонного паспорта вклеювалася “липова” вiза. Клiєнт, таким чином, при виїздi з України показував українським прикордонникам український закордонний паспорт, а ті не перевiряють справжності американської вiзи по комп’ютеру, а лише дивляться, щоб така вiза була. А вже в Нью-Йорку пред’являв iнший, де було пiдроблено фотографiю, але вiза, яку неодмiнно перевiряють американці через єдину базу даних, була справжньою, з вiдповiдними на нiй шифрами й кодами. Паспорти з багаторiчними вiзами аферисти скуповували не тiльки в країнах колишнього СРСР, а й усього колишнього соцтабору. Тому часто Марiя Коваль ставала в Америцi Гражиною Брильською, а Оксана Гончаренко — Стефанiєю Попеску. Павутиною аферистiв було охоплено багато мiст i мiстечок України. З охочими укладали угоду: ми вам — паспорт зi справжньою вiзою, ви нам — 17 тисяч доларiв за послуги. З тими, хто не мiг вiдразу розплатитися (а таких була бiльшiсть), домовлялися по-iншому. Обiцяли, що їхнi люди зустрiнуть бiдних клiєнтiв в Америцi, працевлаштують i дадуть можливiсть вiдробити борг. Але вже не 17 тисяч, а з 4-вiдсотковою надбавкою. Вiкторiя розповiдає менi, що аферисти були зацiкавленi в тому, аби борг вiддавався якомога довше. У такий спосiб вони викачували з людей бiльше грошей. Iнколи 17 тисяч перетворювалися на 20, 25, а то й 30. Для гарантiї, що раби вiдроблятимуть, у них забирали паспорти й жорстко стежили зарiдними й близькими, якi залишилися в Українi. Того, хто ремствував, били й попереджали: “Будеш плигати, зґвалтуємо доньку або вб’ємо матiр”. …Грошi текли рiкою. Слухняних, переляканих, зацькованих рабинь із України (аферисти волiли мати справу лише з жiн-
Україна”) подаються й сербською мовою. Є в Сербії ще одна національна меншина — русинська, яка також має свої видання. Отак і доводиться нашому люду ділитися за умовни-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
