Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Він мріяв написати книгу “Українське небо”. Він був людиною неба”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

«ПРОФЕСОР ПО БЕЛЕМНІТАХ, АКАДЕМІК ПО КВІТКАХ…»

Слово Просвіти, №17 за 2007 рік

немає. Є онук Володимира Миновича, студент геологічного факультету, є прагнення керівництва факультету впорядкувати колекцію. Вона, без сумніву, буде перлиною експозицій університету. Адже це — світовий науковий скарб. Бездоганними були й залишаються експертні висновки В. М. Нероденка-палеонтолога. Вони — частка основи Державної геологічної карти країни. Кандидат геолого-мінералогічних наук, він у своїй галузі переріс докторські, навіть академічні масштаби, але був байдужий до таких обставин. Незважаючи навіть на можливий суттєвий додаток до сімейного бюджету. Проте видатні палеонтологи називали його ім’ям свої відкриття. Він був бажаним доповідачем на наукових міжнародних зібраннях і засіданнях найавторитетніших відомчих комісій. З іншого боку — артистичне обдаровання, потяг до сцени… Уже на першому курсі в 1951 р. В. Нероденко опинився в надзвичайно популярному студентському ансамблі “Молодість”. Невдовзі став найяскравішим солістом. На той час ансамблем керували провідні танцюристи Київського національного театру опери та балету. Від них студенти-аматори університету отримували в хореографічній студії справжній вишкіл класичного балету. Це стало підґрунтям, на якому В. Нероденко розпочав дуже важливу справу свого життя: на етнографічній основі створити студентський вокально-танцювальний фольклорний ансамбль. Його “Веснянка” народилася 8 березня 1958 року. На той час у столиці Радянської України це був єдиний студентський гурт, який відверто пропагував усе українське на противагу зросійщенню. Передаємо слово журналістці О. Гутянській. Вона була серед перших учасників “Веснянки”. “І досі не збагну, як спромігся Нероденко з такого невдячного матеріалу, яким були тоді ми, виліпити те, що потім із нас вийшло. Скільки потрібно було йому, талановитому танцюристові, мати терпіння, мудрості, витримки, аби те, що малювалось у його уяві, змогли втілити в життя незграбні хлопці й дівчата, у яких окрім бажання співати і танцювати нічого не було. Спираючись на це прагнення, Нероденко вів нас у світ українського фольклору, і його титанічна праця була винагороджена. “Веснянка” стала незаперечним фактом. Через 10 років колектив отримав офіційне звання народного за виконавську майстерність і активну концертну діяльність”. Перемога на конкурсах і фестивалях у колишньому СРСР, Югославії, Фінляндії, Німеччині, Угорщині, Туреччині, Греції. Дні культури України й Києва у Словаччині, Флоренції, Кракові. Сам Володимир Минович у роки Незалежності отримав високе звання народного артиста України. Чимало студентів, що навчались у Києві, “пройшли” через “Веснянку”. Набуте українське мистецтво повезли до своїх країн фіни, китайці, кіпріоти, канадці, американці. Дехто навіть створив власні гурти, використавши отриманий досвід. Якби перелічене — досягнення в геології, особисті успіхи в балеті, щаслива доля “Веснянки” — не відбулося… Відбувся б Нероденко — видатний етнолог, етнограф, історик, дизайнер, есеїст. Власне, все те він також опанував, маючи хист від народження. Звідки брав час? Якось сиділи ми поруч на нуднуватих зборах — малює заворожуючі орнаменти. Пояснює, що їм понад 5 тис. років і належать до мистецтва Трипільської доби. Збирається перенести цю красу на костюми “веснянчат”. Зауважу, що було це 30 років тому, коли наше суспільство ще зовсім не переймалося Трипільською спадщиною. Не дивно, що неосяжна ерудиція виливалась у його власні телевізійні та радіопрограми, цікаві пізнавальні статті, в лібрето балетів і вистав, і яких композиторів: М. Скорик, В. Кирейко, Л. Дичко. Співавтором часто-густо Вжиткове ще у ведах vish (віш) “люди, народ, усі” тотожне давньоукраїнському весь “село” (польське wioska “село” й чеське vesniak “селянин”). Воно відбите в наших Вишпіль і Вишгород, чеському Вишеград, іранському Висегерд (у “Шахнаме“), індійському Вішапур. Але значення їх усіх “Місто роду, Племінне місто”, “Столиця”, а не “Місто на височині”, “Високе місто”, як тлумачиться нині. Вони справді високі, але найперше в соціальному, а не в географічному плані, бо племінні центри й князівські резиденції і так зводилися на підвищеннях. Індійське vishаpati-vishpati й литовське viespats мають також значення “бог, всевишній”, із ними споріднене укр. господь, де гос — іранська форма віш, а паті прибрало спершу форми поть, а тоді подь. Тож і господь — “батько, захисник, охоронець усіх”, слово це існувало задовго до християнських часів. Індійському pati відповідають авест. patay й іран. pat “володар, ватажок, родовий старшина”, які в сучасних іранських мовах прибрали форм pet-pat-bad-bud. Перське dehpat (іран. deh, інд. desh-des “країна“) “володар країни, правитель, цар” у стародавніх східних монархіях і деяких феодальних країнах Сходу означувало правителя з необмеженою владою, самодержця. Через грецьке посередництво це високостатусне слово зазнало переосмислення й прибрало зна-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин