Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Посилаються на загальну владу — насправді кожен керує окремо”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

АРХЕОЛОГІЧНА ПРОХІНДІАДА

Слово Просвіти, №17 за 2007 рік

Валерій МАНЬКО Б Фото О. Литвиненка урхливі політичні баталії останнього року відвернули увагу нашого суспільства від справи охорони пам’яток археології. Не до того зараз. А зовсім недавно тільки лінивий не дискутував про чорну та білу археологію, про приватних колекціонерів, про “монополію” Інституту археології на польові дослідження, ламалися списи в полеміці про те, як краще зберігати наше історичне минуле. Полемізували не тільки археологи, а й політичні діячі. Полеміка була гострою, інколи сторони вдавалися до взаємних образ. Та мені здавалося, що ця не завжди коректна полеміка має чимось завершитися, різні сторони повинні знайти спільну мову і створити ефективну систему охорони пам’яток археології. Але дискусія припинилася, справа не закінчилася нічим. Можна просто констатувати: за останні півроку головною подією дискусії про зберігання культурного надбання України стала повна відсутність будь-яких подій. А між тим проблема нікуди не зникла, щодня в Україні руйнують і розграбовують давні стоянки, поселення, кургани. Я не збираюся переказувати зміст навколоархеологічних дискусій, у яких брали участь представники Інституту археології, Міністерства культури, поважні депутати парламенту, колекціонери. Всі зацікавлені можуть знайти ці матеріали в Інтернеті. Я хотів би привернути увагу суспільства до найжахливішої проблеми в царині охорони пам’яток: до проблеми бізнесу в археології. І не про чорних археологів піде мова. Так, вони вороги української археології, відверті злодії. Та є інші злодії, які роблять свої справи, не ховаючись ні від кого, займають престижні державні посади, ще й заробляють своїми діяннями пристойні гроші. Мова піде про працівників державних установ, які професійно займаються охороною пам’яток, виконуючи свої посадові обов’язки. Особисто я зіткнувся з роботою таких чиновників трохи менше року тому, коли побачив, що якась будівельна організація збирається знищити стоянку неолітичного часу Романків. Знаходиться Романківська стоянка на 29 км траси Київ—Луганськ, інакше кажучи, між Києвом і Обуховом. На місці стоянки 16 березня минулого року я опинився випадково (їхав до себе на дачу). Я оглянув місце стоянки, зрозумів, що через неї повинен пройти газопровід. Попередив робітників, які готували площу для подальших робіт, про неможливість продовження руйнування цієї ділянки. Спілкувався з прорабом. Він зрозумів проблему, пообіцяв тимчасово, до вирішення питання, припинити тут роботи. А далі розпочалося справжнє шоу. Прораб дістав документи на право проведення земельних робіт і швидко довів мені, що проект узгоджений із Київським обласним центром з охорони пам’яток історії, археології та мистецтва. Саме ця організація погоджує всі земельні відведення в Київській області, мета погодження — не допустити, щоб у зоні земельних чи будівельних робіт опинилася пам’ятка археології. Щоб запобігти руйнуванню пам’ятки, працівники Центру забов’язані вивчити архівні документи, публікації в наукових виданнях, зробити виїзд на місце майбутнього проведення земельних робіт. Я спочатку не повірив прорабу, що документ за підписом директора Центру Т. М. Моргун справжній. За логікою, не могли видати такий документ! Але ж і документ справжній, і дозвіл на руйнування романківської стоянки видано. Чому так відбулося? Це я вирішив з’ясувати у поважній установі, яка зберігає нашу культурну спадщину. Зайшовши, просто жахнувся. Десятки, а може, й сотні людей підпирали стіни в коридорах, сварилися за місце в черзі. Всі відстоювали чергу за дозволом на проведення земельних робіт. Як з’ясувалося, всі вони ще й мали при собі папірці, які свідчили про сплату чи то за послуги з погодження відводу, чи то за виконання якихось робіт працівниками Центру. Отож погодження виявилося досить прибутковою справою. До кого стоять ці люди? Інспекторів — троє або четверо. В мене відразу виникла думка: як ця купка чиновників може просто фізично зрозуміти суть справи, з якою до них звертаються всі ці люди? Відповідь очевидна: головне — не наявність пам’яток у зоні відведення, а платня за погодження. Пізніше з’ясував, що сталося у випадку з погодженням ділянки, на якій розташована Романківська стоянка. З архівними матеріалами й науковими публікаціями ніхто не був ознайомлений, виїзд на ділянку відводу був, але ніяких пошукових робіт не проведено. Тобто, справа погодження нібито й робилася, але не зрозуміло як. А між тим, відомості про стоянку зовсім не секретні: щоб з’ясувати її місцезнаходження, навіть не потрібно було їхати на ділянку газопроводу. Точне місцерозташування стоянки вказане в науковій статті Д. Я. Телегіна, надрукованій у журналі “Радянська археологія”. Знали б цю публікацію, відразу могли б встановити, що газопровід пройде якраз по недослідженій ділянці стоянки, яка відома багатьом фахівцям і матеріали з якої перебувають у Музеї історії Києва. Хіба не повинні знати про це люди, які працюють у Центрі? Звичайно, повинні. Ще один дивовижний факт: виявляється, відомості про цю стоянку є й у комп’ютерній базі даних Центру. Якщо не знаєте публікацій, то до себе в базу зазирніть! Але не до того було. У розмові з директором Центру Т. М. Моргун я поінформував її про ситуацію, яка склалася. Мені здалося, вона навіть не здивувалася. Спочатку ми домовилися про співпрацю, про виїзд на об’єкт із представником Центру. Але тут почалися події зовсім чудернацькі. На місці ми ще раз упевнилися, що саме ділянка стоянки буде зруйнована газопроводом, відбулася розмова з представником замовника. Він — людина ділова і добре обізнана у законодавстві. Одразу попередив, що жодної фінансової відповідальності не нестиме і розповів, що отримав дозвіл на земляні роботи законним шляхом, не порушуючи процедури. Тому й фінансова відповідальність повинна бути покладена на тих, хто зробив погодження відведення неналежним чином. А фінансова відповідальність тут чимала. Земляні роботи неможливо було зупинити з суто технічних причин. Залишався один вихід з ситуації: розкопати пам’ятку. Розкопки — справа дорога. Я оцінив приблизний кошторис на проведення археологіч- Фото О. Литвиненка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин