“Політики викрадають у народу ідеали; мистецтво — зберігає”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
ЄВРОПА ТАКОГО НЕ ЗНАЛА…
Слово Просвіти, №17 за 2007 рік
Валентина ДАВИДЕНКО
Наша щедра столиця вітає гучними концертами просто неба приїжджих на Майдані. І не знаєш, до якої категорії культурного процесу це зарахувати, і чи то є процес культурний. Бо вочевидь режисери замовні й орієнтуються на власні смаки. Я не хочу ставити риторичні запитання на кшталт, чому кияни, які живуть і працюють у центрі міста, повинні страждати від цього неймовірного пісенного вінегрету, який нібито орієнтовано на інтелект того народу, що простоює дні на Майдані. Насамперед усе це ніяк не відповідає рівню культури нашої столиці: такого попсово-маршового сленгу, мабуть, не було з часів Всесоюзних оглядів художньої самодіяльності радянського періоду. Але нам треба осмислити й інше: чи зрозуміють люди, які приїхали з віддалених сіл і містечок, відірвані від справжньої культури, оці жіночки в хустинках і чоловіки з обвітреними обличчями, які ще не попорали через весняні протести своїх весняних городів, легко одягнені школярі без парасольок під дощем, що нецікава російська попса на тему “я люблю тебя” поруч із самодіяльним мотивчиком “бажаєм щастя всім”, а услід цьому раптом подоба старого каліфорнійського джазу — все це не дзеркало київської культури. І чи зануряться, омиються вони нашою справжньою культурою навіть за цих трагікомічних обставин, чи побачать виставки, почують істинну музику й істинне слово, чи очиститься мул чистою хвилею, чи ще й нас він поглине? Приїжджі молодики з мітингувальників забрели до Музею народного декоративного мистецтва у Лаврі і то випадково, аби перепитати, як потрапити до Музею коштовностей. Коли ж їх запросили подивитися експозицію цього музею, поцікавилися, скільки коштує квиток і досить нечемно прокоментували: “Могли бы и так нас пропустить, мы
Євген БУКЕТ
До кінця травня в приміщенні Київської обласної державної адміністрації триватиме виставка, на якій представлено п’ятдесят графічних творів у техніках акварелі й офорту заслуженого художника України Анатолія Марчука, організована з нагоди 75-ліття Київської області. Виставку відкрив начальник Управління культури облдержадміністрації Василь Романчишин: “Я вважаю, що пан Анатолій робить важливу справу. Він щороку запрошує на малу батьківщину, в Макарівський район, своїх творчих побратимів на пленер. І роботи, які творять там художники, дарує в картинну галерею в Макарові, яку сам і заснував. Макарів за своїм духовним потенціалом особливо не вирізняється серед інших міст Київщини. Але завдяки Анатолію Марчуку він робить перші потужні кроки, аби посісти гідне місце серед духовних центрів області. Адже мистецтво і духовність є тією консолідуючою ідеєю, навколо якої об’єднуються люди. Тому Управління культури облдержадміністрації цього року приехали спасать ваш Киев”, підкріпивши свої наміри, звісно ж, нецензурною лайкою. Ось чим насичене весняне повітря у столиці замість ароматів квітів на безнадійно затоптаних газонах. А в іншій європейській столиці, кажуть, схожій на нашу саме зеленим розмаєм парків, культурні процеси розвиваються навдивовиж інакше. На початку квітня у Белграді відбулися Дні культури України в Республіці Сербія. Наша делегація була досить представницька: відомі музичні колективи “Рідні наспіви” і “Київ-Класік”, письменники, художники, кінематографісти. У Белграді та інших містах відбулися концерти, тиждень українського кінематографа, літературні вечори й зустрічі письменників, а ще виставки “100 малюнків Довженка”, “Слов’янська рапсодія: Україна” Валентини Сазонової і “Вогонь натхнення” Тетяни і Сергія Колечків, які представили твори в техніці емалі на міді. Як відомо, українсько-сербські зв’язки розпочалися ще за часів Київської Русі, коли наші письменники перекладали сербською мовою літописи й релігійні тексти, а також писали оригінальні твори сербською мовою. А ось мистецтво емальєрного живопису, уже тоді відоме в Київській Русі, не перейшло на ці терени, і як розповідає Тетяна КОЛЕЧКО, викликало нині захоплення у відвідувачів їхньої виставки. — Ми повезли до Сербії найкращі, на наш погляд, твори. Це колекція ще 90-х років, яка вже виставлялася на багатьох виставках, там історична тематика, сакральна. Хотілося показати всю різнобарвність технології складного мистецтва емалі. Наша виставка справді здивувала сербів, вони такого не бачили, і мистецтвознавці, які відвідали її, виказували своє захоплення і здивування. Тому що в Єв-
Фото О. Литвиненка активно підтримуватиме проект “Літні зустрічі в садибі Марчука”, допоможе фінансово, бо це є якраз те вкладення коштів, яке проростає добром і красою”. Стиль Анатолія Марчука — аванреалізм — вважають унікальним. У картинах митця реальні речі випромінюють особливу ауру. Про професійні якості художника розповіли на відкритті виставки кандидат мистецтвознавства Петро Нестеренко і голова бюро секції графічних мистецтв Національної спілки художників України Миколай Кочубей. Головний редактор журналу “Українська культура” Андрій Яремчук сказав: “Ми маємо унікальний приклад в Україні, коли художник віддає свої власні кошти, свою енергію на те, щоб підняти духовно рідне село Козичанку та Макарівський район”. Член Національної спілки композиторів макарівець Віктор Степурко зазначив: “Я відчуваю той дух, яким наповнені роботи Анатолія Петровича. Це аура любові до рідної землі. В цьому ми з ним спільні, хоч і працюємо в різних жанрах”. Із вітальним словом від земляків звернувся до художника директор Козичанської загальноосвітньої школи Михайло Лазнюк: “Те, що Анатолій Марчук живе в Козичанці, стало для мене визначальним фактором, завдяки якому я пішов туди на роботу. Виховуючи дітей, завжди натрапляєш на вакуум — відсутність особистості, яку можна поставити за приклад. У Козичанці такого вакууму немає”. “Коли я малюю, пензлі та фарби стають своєрідною веселкою-мостом, через який душа перетікає на полотно, — говорить художник. — Для мене кожен твір особливий, особлива кожна виставка.
ропі технологія цього мистецтва відома з давніх часів, але в Белграді таких виставок ще не було. Нашу виставку відвідав міністр культури Сербії, наш посол у Сербії і заступник міністра культури України Валерій Стасевич. — Я знаю, що це завжди взаємне відкриття: як вони відкривали нас, так ви відкри' вали для себе цю країну. — Справді, ми завжди порівнюємо, що в нас краще, а що хотілося б, аби було краще. Що сподобалося в Белграді, це гарне паркове мистецтво, там було вже тепліше, ніж у нас, зелений, квітучий Белград. Дуже багато квітів. Вони висаджують клумбочки навколо дерев, цілі зелені і квітуючі масиви, нам би хотілося такого в своєму місті. — Ви хочете сказати, що там не паркують автомобілів біля скверів, не залазять буль' дозерами просто в зелену паркову зону. Як я спостеріга' ла, проїжджаючи повз масив Дарниця: невеличкий клаптик парку ще не знищений забудо' вами, а вже і його руйнують. У Белграді такого не побачиш? — Там, незважаючи на недавню війну, її наслідків не помітно, крім тих будівель у центрі, які вони залишили після бомбардування такими, як були. Це адміністративні будівлі й влада ще не вирішила, чи їх залишити в такому стані чи поновити. А більше ніяких руйнацій немає. Наші вулиці й дороги більше схожі на післявоєнні. А так загальна культура, особливо молоді, дуже впадає в очі. Ми жодного разу не зустріли на вулиці молодих людей із пляшкою пива, або таких, які поводилися брутально, тобто загальний рівень культури молоді дуже високий. — Шкода, що саме ці слова не можна озвучити людям, які стоять останні тижні на Майдані. Що діється нині в Києві: не тільки пляшки з'під пива під ногами, зас' мічується місто, це якась недуга суспільс' тва. Чому треба смітити там, де ти йдеш, стоїш, куди ти приїхав у гості? Насмітити і поїхати. Даруйте, не хочу здатися сварли' вою, але зіставлення із зарубіжжям по' глиблюють мої емоції. — Європейські традиції в нас не дуже укорінилися, хоча маємо багато гарних традицій, але наша свобода не стала надбанням ще й культурним. Хоча у Белграді ми відвідали кілька галерей, рівень творів яких нам не дуже сподобався, — це щось типове. Але дуже високі ціни на твори мистецтва. Гарні музеї, а ось книгарень дуже багато. На кожному кроці нова крамниця, і майже вся література сербською мовою. Вони друкують і якісь свої туристичні довідники, історичні, мистецькі альбоми, різноманітну художню літературу. І ду-
На відкритті виставки
А ця виставка є першою в стінах державної установи. І повірте мені, за два тижні, які я займався її підготовкою разом із заступником голови облдержадміністрації Остапом Семераком і начальником же радує, що вони так швидко подолали наслідки війни. У нас кращі обставини, але в Києві книгарні, як відомо, зникають. — Що цікавить сербів у нашій культурі, чи хочуть вони ще таких зустрічей на на' шій землі? — Я думаю, що завжди цікаво кожному народу дізнатися більше про сусідів, вони дуже гарно сприймали наше музичне мистецтво. Ми як супровід для нашої виставки брали диск відомого українського музиканта, якого дуже поважаємо і цінуємо — це Роман Гриньків із його джазовими імпровізаціями на бандурі. Ми розповідали, що таке бандура (у них немає такого інструмента), їм дуже сподобалося звучання. Гарно сприймали і нашу народну музику, і ансамбль “Київ-Класік”. — А звучить у них музика на вулицях гучно, голосно? — Такого ніде не помічали. Якщо люди хочуть пити пиво, вони сидять у барах і п’ють пиво, каву — теж у гарних затишних кав’ярнях і там слухають музику. Все цивілізовано і культурно. — Які персонажі тепер з’являться у сеJ рії ваших нових робіт? — У травні ми готуємо нову виставку в галереї “Триптих”. Крім тих робіт, що вже маємо, продовження серії історичної тематики в Сергія, він дуже любить скіфську тему, а я продовжую серію портретів улюблених майстрів світового живопису. Завжди, коли відвідуємо Європу, нам співчутливо кажуть: у вас знову якісь проблеми вкраїні, зате таке гарне мистецтво, такі чудові досягнення в спорті. Надія на краще живе…
управління культури Василем Романчишиним, у нас не було жодних непорозумінь. Мені дуже радісно, що я знайшов саме тут підтримку проекту “Літні зустрічі в садибі Марчука”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
