“Усе прекрасне, величне, унікальне, гордість нашої нації й країни створене завдяки зусиллям духу”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
ОПТИМІЗМ ДУХОВНОСТІ
Слово Просвіти, №17 за 2008 рік
Володимир ІЛЬЇН, доктор філософських наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Світ сучасного буття — це не лише виплекані й бажані правда, віра, знання, добро, мораль, людськість тощо. Водночас це світ економіки, грошових зисків, політичних технологій, світ, у якому віра в Бога перетворилася на знання про Бога, а реальний світ замінив світ ілюзій, світ віртуальний. Це світ новоявлених месій, сповнених утилітарної моралі й позбавлених почуття сакральної єдності з власним народом. Це світ вселенського глобалізму, який спустошує світогляд і нівелює свідомість. Що ж залишається тим, кого знахабніла у своєму снобізмі безмежних економічно-матеріальних можливостей і номенклатурних привілеїв “еліта” називає “простими”, “пересічними” українцями? Тільки надія, але не на чиновництво, не на абстракцію “демократичної влади”, не на горизонт поки що далекого європейського співжиття, а на себе в контексті духовно&національного. Основні тенденції світового розвитку показують, що доки існують нації, доти в соціумі діє не лише утилітарно-раціональна “економічна людина”, а й “людина національна”, з властивими їй традиціями, мисленням, культурою, менталітетом. Національне — це духовна аура, в якій зберігаються історична пам’ять, свідомість, гордість, відчуття своєї належності до вищих, людських смислів буття. Не існування, не виживання, не споживання, а буття — в його співмірності з таїною вічного космосу. Така позиція вкрай важлива для глобального сьогодення, яке проблематизує наше життя уніфікацією економічного простору у вигляді зближення “правил гри” в господарюванні, одноманітності у споживчих перевагах через домінування світових брендів тощо. На подолання цієї уніфікації спрямовано масштабний соціально-економічний проект громадської організації українців світу “Четверта хвиля”. Ця національна програма орієнтована на виокремлення й урахування національно-культурного чинника в економічному розвитку. Проект виходить з того, що економічний глобалізм, хоч і є закономірністю сучасного життя, своїми пріоритетами формує культурний космополітизм (його зваби у формі “пролетарського інтернаціоналізму” ми вже “проходили”), і разом з ним обмежену, пасивну до себе і навколишніх людину, одномірна активність якої орієнтована на споживання. Не особистість, а бездумного виконавця, людину-“ресурс”, людину-“фактор”, що у підсумку перетворює націю на натовп, народ на електорат, творчість — на роботу, натхнення — на байдужість, науку — на спілкування за інтересами тощо. Не заперечуючи важливої ролі та значення економіки в соціальному розвитку, підкреслимо, що своєї слави і величі країна досягає завдяки особистостям — поборникам духу, мислення, творчості, а не тим, хто думає передусім про власну вигоду, гроші, прибутки, приземлюючи буття до “тварного” (Г. С. Сковорода) існування. Визначальну роль особистості засвідчує весь попередній суспільний поступ. Звертаючись до історії, аналізуючи культуру, політику, доходиш висновку, що її творили особистості, яких не так і багато в кожного народу. Їхня головна риса — володіння духовною аурою, сакральною енергією, яка давала змогу вірити, діяти і творити в ім’я кращого. Скільки “успішних”, “сильних” і “владних” людей було в нашій країні, яким впливом, маєтками, капіталами вони володіли, але їх ніхто не пам’ятає, пам’ятати не хоче і не буде! Не вони творили Україну, а ті, хто концентрував і випромінював творчу наснагу, стрижнем якої була любов до національного — культури, народу, мови, краси краю. Завдяки їм виникала поезія, філософія, музика, наука. Навряд чи історія України збереже імена сучасних олігархів, незважаючи на їхні казкові багатства. Але назавжди залишаться ті, хто йшов у руслі звершень і боротьби за велич національної духовності й людини. Так, як це робили митрополит Іларіон, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Памфіл Юркевич, Іван Франко, Микола Лисенко, Леся Українка. Лише їхня боротьба за національну духовність створила Україну. Навіть тоді, коли наші землі були поділені між різними імперіями, коли не було держави, але Україна була, оскільки існував її національний дух.
Віктор Зарецький. Клумба баби Горпини ження гідності власного “Я”, чи Іваном Вишенським, українським Вольтером, в його безкомпромісній боротьбі за православну віру як автентичність національного духу? Ні, не потреба, не запити виживання, а спочатку була ідея, мрія, прагнення, сконцентровані у волю до створення соціокультурної цілісності — України, а вже потім економіка, виробництво, капітал, вигода. Скільки в Радянському Союзі було заводів, виробничих комплексів, колгоспів-мільйонерів, масштабних будівництв, ракет тощо! Але не було духу національної ідеї, без якої він швидко видихався, а інтернаціоналізм як альтернатива не зміг протистояти національним духовним еманаціям. А вони — це наука, філософія, релігія, мистецтво, і лише тоді політика, право, виробництво, банки, гроші. Від творців високих ідей і смислів залежить здійснення кожної мети — загальної й одиничної, або національної й особистісної. Усе прекрасне, величне, унікальне, неповторне, гордість нашої нації й країни, створене завдяки зусиллям духу. Ті, хто зводив неповторні храми, будував міста, винаходив, писав, ліпив, конструював, вигадував, боровся, ніколи не думали і не говорили про економічну ефективність, власну вигоду, бажання отримати дивіденди. Навпаки, передусім було ба-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
