Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Нехай світло Воскресіння Христового зберігає в наших серцях радість життя”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

«ЦЕРКВА НАЧЕ СПУСКАЛАСЯ З НЕБЕС НА ЗЕМЛЮ»

Слово Просвіти, №17 за 2008 рік

Ця цікава просвітянська родина добре відома й шанована в Чернігові. Глава її — отець Мирон, настоятель П’ятницької церкви — одного з двох храмів міста, що належать до Київського патріархату. Ганна Арсенич-Баран — педагог, викладач кафедри української мови й літератури обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, член Національної спілки письменників України, авторка дев’яти поетичних і прозових книг. І улюбленець родини син Іванко. Дуже серйозний, каже мама. Украй заклопотаний, адже у 13 років поєднує навчання у звичайній і музичній школах (грає на фортепіано і скрипці) та ще й літературну творчість. Іван — автор п’яти книжечок. З цією дружною родиною ми зустрілися біля П’ятницької церкви після служби, яку відправив отець Мирон. А пані Ганна тут ще й регент церковного хору. Чарівний сквер у центрі міста. Красуня-церква XI століття, один із п’яти храмів Чернігова домонгольського періоду (більше нема в жодному місті України). Петро АНТОНЕНКО Фото автора — Пані Ганно, напевно, Ви добре знаєте історію Вашого старовинного роду Арсеничів, відомого просвітянського роду Галичини? — Мої предки були учасниками українських визвольних змагань. Січовими Стрільцями були дідусь, його рідні й двоюрідні брати. Під час Другої світової війни обидва мої дідусі були в ОУН-УПА. Батькового тата ще на початку війни фашисти заарештували й ув’язнили у концтаборі. Після війни він повернувся. А маминого тата 1948 року заарештував НКВС. За участь в УПА його заслали у концтабір на Північ, звідки він так і не повернувся. Арсеничі були активними членами “Просвіти” від її заснування. Дідусь по татові був учителем народної школи, яку створила “Просвіта”. Тоді, у 20-ті роки, за Польщі, саме “Просвіта” відкривала українські школи в Галичині. У мене навіть є одна новела на документальній основі: про те, як мій дід власним коштом учив у школі сусідського циганського хлопчака Федора. Той потім став зв’язковим УПА, його більшовики заарештували і відправили на заслання. До моїх батьків ставлення було як до дітей членів ОУН-УПА. Радянська влада не допускала їх до жодної професії, в якій би вони могли реалізуватися творчо. Тому вони закінчили торговельні заклади. Працювали в торгівлі, а тато ще й у колгоспі, на заводі. Обоє були людьми цікавими, творчими, ерудованими. Не знаю, чи хтось у нашому селі передплачував стільки газет і журналів, як вони. Мали й власну бібліотеку. Батьки дуже багато дали мені в житті. Мама й сьогодні часто приїздить із нашого села Нижній Березів, що в Косівському районі Івано- Франківщини, до нас у Чернігів, і дуже багато дає для духовного, творчого виховання онука Іванка. — Коли Ви зустрілися зі своїм майбутнім чоловіком? — Ми навчалися в одній групі Івано-Франківського педінституту. За першою освітою чоловік — філолог. Теж галичанин. Уже на другому курсі, ще зовсім юними, одружилися. Після закінчення інституту працювали разом у школі в Косівському районі. А потім чоловік вступив до духовної семінарії. Згодом переїхав до Чернігова. Тут лише набирала сили Українська Церква Київського патріархату. А невдовзі забрав і нас із сином. І ось — в’їжджаємо в місто з боку Києва. І ніби спускається з неба Катерининська церква. У мене навіть перехопило подих, не знаю, коли й видихнула. Це перше неймовірне враження. Дуже люблю Чернігів. Завжди кажу: у мене є Батьківщина — та, де батьківський дім, батьківський поріг, кращого за це на землі нема. Але єще одна Батьківщина — Чернігів. — Маєте близько десятка поетичних і прозових книг. Як це починалося? — Захопилася ще в студентські роки. Першу книжку надрукувала 1997 року. Ця збірка поезій “Рушник на калині” вийшла друком у Косові. І підштовхнув до її видання мій чоловік. Я навіть не думала про видання, писала щось у блокнот. Але отець Мирон сказав: “Або ти видаєш книжку, або ці блокноти палимо”. Як завжди, поставив питання руба. То я кажу: краще видати, ніж палити. А потім народилися друга, третя книжка. Майже всі видано в Косові. В Чернігові надруковано новий роман “Тиха вулиця вечірнього міста”. — Який вплив має духовність, релігія на Вашу творчість? — Духовність — дуже складне, об’ємне поняття. Релігія, віра — це основне, первинне. А далі йдуть порухи душі людської. У цьому світі все від Бога: краса, яку ми бачимо, яку передаємо у творчості. Бог любить все красиве, тому, думаю, все взаємопов’язано. Окрім того, намагаюсь у своїх творах пропагувати моральні істини, основні заповіді — любити Бога і ближнього. Християнський вплив відчуваю у своїх творах. — Тепер про зовсім юного письменника Вашої родини. — Перша книжка в Іванка вийшла, коли йому було 5 років, хоч віршувати він почав з трьох. Зараз готує шосту книжку. Чотири книги вийшли також у Косові, п’ята — в Києві у видавництві “Ярославів Вал”, завдячуючи Лізі українських меценатів та Михайлові Слабошпицькому. — Які твори виконує ваш церковний хор? — Дуже багато творів на слова українських поетів. Літургія, яку виконуємо на службі, частково українська народна літургія, частину музики написала моя двоюрідна сестра Ганна Гнатишак, відома в Галичині композиторка. Живе вона в нашому селі Нижній Березів. Вона видала кілька альбомів. Це і церковна, і світська музика. Чимало християнських музичних творів сестра написала на свої й мої вірші. Незабаром вийде у світ третя книга її пісень. — Ваша родина якось особливо святкує Великдень? — Як і всі віряни, у родинному колі. Але цього року хочу запропонувати нашим парафіянам відзначити Великдень дещо незвично для них, по-галичанськи. У Галичині біля Фото Оксани Цеацури церкви влаштовують веселі масові ігри. Власне на Великдень і протягом двох наступних днів, а потім у “провідну” неділю, тобто через тиждень після Великодня. Тому ми хочемо й тут, біля нашої П’ятницької церкви, провести такі “вербові гаївки”. Вже готуємося, розучуємо пісні, хороводи. Готується наш церковний хор, інші віряни. Святкуватимуть усі: і дорослі, й діти. — У нас на Поліссі такого нема… — Це звичай не лише галицький, він був раніше в усій Україні, просто тут його викорінили, а там зберегли. Але ми візьмемо й галицькі веснянки, й сіверські чи загалом Лівобережжя. Це й буде, як кажуть, схід і захід — разом! — Дякую, пані Ганно. А тепер — запитання до Вашої родини. *** — Іване, які у тебе вподобання, чим займаєшся особливо охоче? Пасхальне послання Патріарха Київського і всієї Руси- України ФІЛАРЕТА преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним Української Православної Церкви Київського патріархату Закінчення. Поч. на с. 1 спілкування з Богом — джерелом життя і любові. Воскресіння Христове дає нам не тільки надію, а й силу для перемоги духовної смерті. Пасха — свято братерства всього людства. Цього дня кожен християнин повинен подивитися на людину як на найбільший скарб, побачити в ній свого брата і сестру, порадіти з нею, як зі своїм другом. Великодня радість спонукає християн до взаємних обіймів. Великоднє христосування — це момент, коли християни мають почуватися справжніми братами. Ми раді, що останнім часом загорівся вогник любові між Українською Православною Церквою Київського патріархату та Українською Православною Церквою Московського патріархату. Це зміцнює нашу надію на утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви. Цього року Київський патріархат святкуватиме 900-ліття Михайлів- — Дуже люблю історію, це мій улюблений предмет у школі, вивчаю багато літератури і мрію стати істориком. Готую до друку свою шосту книжку. В музиці теж усе добре. Навчаюсь у міській музичній школі №2 по класу скрипки і фортепіано. — Отче Мироне, служителі церкви, звичайно ж, не можуть стояти осторонь суспільного життя. Що Вас як священика, українця, громадянина, радує в сьогоденні, чого хотіли б бачити більше? — Радує те, що люди навертаються до Бога, згадують про свою родину, своє коріння, хто вони є. І добре буде, коли люди, які обіймають різні посади в нашій державі, завжди пам’ятатимуть, що ми українці, що повинні бути єдині, що ми нація. Щоб розбудовувалася держава, церква. І, звичайно, щоб люди любили свою церкву, Україну, життя на нашій прекрасній землі. ського Золотоверхого монастиря, а також 1020-ліття хрещення Руси- України. Святкування хрещення Руси-України проводитиметься на державному рівні. Сподіваємось, що Київська купіль хрещення сприятиме примиренню православних і стане кроком до утвердження Єдиної Помісної Церкви. Поздоровляю вас, преосвященні архіпастирі, всечесні отці, дорогі браття і сестри, зі святом Воскресіння Христового! Поздоровляю з Пасхою Президента України Віктора Ющенка, Верховну Раду, Уряд, Збройні сили, християн усіх Церков і весь український народ! Сердечно вітаю з пасхальним святом усіх українців в усіх країнах світу, на всіх континентах. Нехай світло Воскресіння Христового зберігає в наших серцях радість життя, взаємну любов, братерство між людьми і мир між народами. А ми, сини і дочки Небесного Отця, зміцнені перемогою життя над смертю, добра над злом, пробачимо один одному провини; натхненні Божественною любов’ю, обіймемо один одного і промовимо: Воістину Христос Воскрес! ФІЛАРЕТ, Патріарх Київський і всієї Руси-України Пасха Христова 2008 року м. Київ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин