Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Архімандрит Агапіт охарактеризував мене як бунтівника...” · с. 6сторінка оригіналу ↗

ГРИГОРІЙ ВАЩЕНКО: МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ

Слово Просвіти, №17 за 2008 рік

в Полтавській єпархіяльній жіночій школі, а в початку 1904 був звідти переведений до міста Кутаїс на посаду вчителя духовної школи. В 1905 р., коли на Україні розгорнувся революційний рух, я повернувся до Полтави і зайняв посаду вчителя комерційної школи, єпархіяльної жіночої школи й учительської семінарії на Шведській Могилі. В кінці 1905 року вибухнуло селянське повстання в селі Сорочинцях на Миргородщині, а слідом за ним таке ж повстання в селі Бердянка на Костянтиноградщині. З двома колегами з учительської семінарії на Шведській Могилі я поїхав до Бердянки, зібрав інформації про урядові екзекуції над селянами і вмістив про це допис в газеті “Полтавщина”. Внаслідок цього мені довелося в 1906 р. виїхати на північ в місто Тихвин, де я став учителем духовної школи, а потім учителем жіночої гімназії й реальної школи. В Тихвині я написав п’єсу “Сліпий” (що була надрукована окремою книжкою), оповідання “Самотній” та “Феєрія” і першу частину великої повісті “До ґрунту”, що вийшла в Києві під псевдонімом Г. Васьківський. Хоч критика дуже прихильно зустріла мою п’єсу і збірник “До ґрунту”, я в 1911 р. під впливом творів відомого ученого Лесгафта відійшов від літератури і захопився питаннями психології й педагогічасі я також обняв посаду директора учительської семінарії на Шведській Могилі. В семінарії я чітко провадив українську національну лінію, причому зустрів велику підтримку з боку студентів, але одночасно глуху, приховану ворожнечу з боку викладачів росіян і “малоросів”. В 1918 р. я став доцентом Полтавського українського університету, не залишаючи посади директора учительської семінарії. Коли ж у серпні 1919 р. до Полтави прийшли денікінці, я був заарештований як “мазепинець”. Мене вже готували до розстрілу і посадили в окрему камеру, але мене врятував Вячеслав Александрів, що був директором Роменської комерційної школи. Він зумів підійти до денікінського інспектора народних шкіл на Полтавщині Лаврова і з його допомогою домігся того, що денікінці випустили мене з в’язниці на його поруку. В 1920 р. большевики знову опанували Полтаву і перетворили будинок учительської семінарії на концентраційний табір, внаслідок чого педагоги примушені були розташуватись в приміщеннях поблизу школи. В цей час в Диканських лісах організувався досить великий загін повстанців проти большевиків. У ньому взяли участь дехто з педагогів і студентів семінарії. Про це школи в Біликах справжню українську педагогічну школу, що готувала б народних учителів-патріотів, міцно зв’язаних з селом, добре озброєних знанням і педагогічною технікою. В цьому я зустрів велику підтримку з боку студентів, природника Ілька Педана і керівника пришкільної майстерні, колишнього полковника Вержемківського. З допомогою їх і студентів при школі постали добре організовані природничі й педагогічні кабінети. Під керівництвом моїм і Вержемківського студенти виготували приладдя для психологічних експериментів: техистоскоп, ергограф, естезіометр іт. ін. Вержемківський удосконалив циркуль для вимірювання голови. За допомогою цих приладів в педагогічному кабінеті розгорнулись експериментальні психологічні досліди. В першій клясі зразкової школи під керівництвом моєї дружини студенти застосували при навчанні грамоти методу Монтесорі. Крім того, при школі був організований прекрасний хор і драматичний гурток, що притягли велику увагу місцевих селян. Літом 1923 р. була організована виставка педагогічних шкіл. На цій виставці найбільшу увагу відвідувачів притягли експонати Білицької школи, що було відзначено і в пресі. Але школу завалили комсомольці. Вони намагалися підкорити своєму впливові студентів, але це їм не пощастило. Тоді вони повели наступ на мене шляхом доносів, статей у пресі і т. ін. Становище їх зміцнилось, коли в 1922 р. на посаду викладача дія-мату був призначений ренегат Мирон Логвин, а керівницею комсомолу стала Роза Абрамович. Нарешті в початку 1923 р. був призначений на посаду політкомісара школи Казанівський. Ця трійка разом з комсомолом при підтримці декого із викладачів повела проти мене рішучий наступ. Вони домоглися того, що в грудні 1923 р. я був притягнутий до суду при волосному виконкомі. Суд цей закінчився б для мене трагічно, якщо б під час судового процесу не виникла гостра суперечка між політруком Казанівським і головою виконкому Шевенком. Процес продовжувався до пізньої ночі, і закінчення його віднесено на другий день. Я скористав з нього і зразу ж виїхав до Полтави. Коли зранку я прийшов до професійного відділу освіти, там уже був Казанівський, що поскаржився на мене і вимагав, щоб відділ освіти вніс у ЧК вимогу заарештувати мене. Але завідуючий відділом професійної освіти М. Фарбер не дав певної відповіді Казанівсько-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин