“Це поезія, яка черпала образи і символи у фольклорі й водночас сама живила фольклор”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
ПІСНЯ, ЩО СПИНЯЄ ЧАС
Слово Просвіти, №17 за 2008 рік
Людмила ІВАННІКОВА, кандидат філологічних наук
Зорепадом летять роки У минуле, у віки. Шлях, що пройдено, не пройдеш, Що минуло — не вернеш. Тільки пісня нам зупинить час, Що так біжить від нас, Тільки пісня нам поверне знов Нашу юність і любов!
Ці слова Тараса Петриненка видаються пророчими, коли слухаєш пісні з серії “Хіти української естради 50—80-х років” (автор проекту Володимир Кацан, музичний редактор Євгенія Рябцева, прамастеринг — Олег Голубцов, дизайн — Юрій Марусій). Скільки глибоких і щирих почуттів навівають ці, здавалось, давно забуті мелодії! Когось повертають вони в далеке дитинство, коли ще неусвідомлено сприймались плин часу, краса природи, біль розлуки, смуток за втраченим коханням, і лише мелодія дивною тугою бентежила дитячу душу. Комусь вони дарують можливість знову відчути перший дотик ранньої юності, коли душа, як пташка, прагне злетіти і завмирає в передчутті кохання, немає ні зради, ні болю нерозділених почуттів, а лише блакитна мрія, марево, замилування красою природи і незайманою дівочою вродою, що зливаються в дивній, досі не знаній гармонії та наповнюють відкриту юнацьку душу (“На долині туман”, “Впали роси на покоси”, “Ми підем, де трави похилі”, “Очі волошкові”): Ой ви очі волошкові, Мов троянди пелюстки, уста, Стан твій ніжний смерековий, Ти веснянко моя чарівна. А яка наснага й краса в піснях про кохання! Адже це — найвище, найдовершеніше почуття, притаманне лише людині, хоч закоханим здається, що любов’ю наповнена вся природа, весь навколишній світ — небо, зорі, купальські трави, тепла річка, червоні маки й троянди, все, що дише і живе. І хіба це неправда? Але людське кохання — це високе і вічне почуття, над яким не владний ні час, ні простір, це не роса, що зникає з першими променями сонця, а глибинне, трепетне й гармонійне бажання доповнювати одне одного (“ти — моє крило, я — твоє крило”), безконечна і безкорислива самопожертва, самозречення в ім’я коханої чи коханого: Буду тінню тобі прохолодною, Тільки ти не проходь з погордою.
Буду завжди для тебе рідною, Простелюся стежинкою рівною. …Якщо спрага тебе палитиме, Стану краплею я непролитою… “Кохання моє” Таке почуття природне для чистих і щирих душ, які єднаються навіки, як голуби, як клен з тополею або як сонце і небо (“Ти — моє сонце, я — твоє небо”; “На горі трава зелена, я — тополя біля клена”). А як делікатно й красиво сказано про найінтимніше — без вульгарного цинізму, як у сучасних шлягерах, а передано через глибокий поетичний символ, який розкривається лише тому, хто сам пережив цей стан душі: Червону троянду тобі берегла, Єдиний мій любий, жаданий, Та доля чомусь нас обох не звела — Навіщо ж мені ця троянда? Червону троянду сьогодні віддам я — Це найдорожчий дарунок тобі… Кожна така пісня — це музичний і поетичний шедевр, що виховував цілі покоління, формував не лише естетичні смаки, а й світогляд, віру в невмируще і вічне кохання, яке супроводжує людину все життя і разом з любов’ю до батьківщини зберігає і підносить душу, творить чудеса. Пісні найталановитіших українських композиторів — Володимира Івасюка, Ігоря Поклада, Ігоря Шамо, Олександра Білаша, Володимира Верменича, Платона Майбороди, Степана Сабадаша, Бориса Буєвського, Олександра Злотника, Миколи Мозгового на слова Юрія Рибчинського, Михайла Ткача, Дмитра Павличка, Дмитра Луценка, Андрія Малишка, Олександра Вратарьова, Ігоря Бараха у виконанні Дмитра Гнатюка, Миколи Кондратюка, Діани Петриненко, Костянтина Огнєвого, Олександра Таранця (“Черемшина”, “Марічка”, “Червона рута”, “Два кольори”) стали по-справжньому найрідніші. Їх співали у сільських хатах і клубах, на весіллях, вечорами на вулицях і в садах поруч із народними, адже вони найкраще виражали почуття, впливали на стан душі, органічно впліталися в життя. Це поезія, яка черпала образи і символи у фольклорі й водночас сама живила фольклор, тому не дивно, що під впливом цих пісень виникло багато фольклорних новотворів у 60—80-х роках, а червона рута, червона троянда, чорнобривці, ясени, соняшник стали символами України. Звернення до фольклорних джерел відразу забезпечило велику популярність у народі естрадним виконавцям Софії Ротару, Василеві Зінкевичу, Назарієві Яремчуку, вокально-інструментальним ансамблям “Водограй”, “Смерічка”, “Червона рута”, “Кобза”, “Світязь”, “Медобори”, тріо Мареничів. Під час прослуховування цих пісень виникає глибока ностальгія за епохою, яка відійшла назавжди. Бо що, крім духовної порожнечі, несуть ті псевдоестетичні твори, що нині заполоняють концертні естради, радіоі телеефір?
Із глибокою вдячністю я звернулася до автора проекту “Хіти української естради” Володимира Кацана: — Велику й святу справу робите ви, кидаючи виклик цій навалі! — Не сприймаю сучасної масової культури, — каже пан Володимир. — Часто замислювався: невже в нас немає нічого кращого? Безперечно, є! Тоді виникла ідея популяризувати хоча б ті пісні, які звучали на радіо ще в моєму дитинстві. Тож за останні 10 років наша компанія “Астра-рекорд” підготувала близько 50 аудіодисків серії “Золота колекція”. Це записи з фондів Українського радіо: “Пісні про кохання”, “Чари українського багатоголосся”, “Українські танго”, “Українські марші”, “Славетні вальси”, “Українські солоспіви”, “Кращі пісні української естради XX століття” (у двох випусках), диски окремих виконавців (“Ніна Матвієнко — найкраща”, “Ніна Матвієнко і “Золоті ключі” тощо). Вийшла серія дисків українських народних пісень, зокрема “Козацькі пісні та думи”, “Українські стрілецькі та повстанські пісні”. Щоб підготувати один диск, доводиться прослуховувати сотні записів, вибираючи найкращих виконавців. Іноді опитуємо людей різного віку, щоб виявити найпопулярніші колись зразки. Робота не завершується — є нові задуми, пошук не припиняється. Володимир запрошує до співпраці, записує назви пісень. Завдяки зусиллям авторів проекту світ стає кращим, духовнішим, бо пісні дарують хвилини справжнього щастя.
ловків), особливо його найменші виконавці — учні 6 і 8 класів школи-студії, яка діє при академії. Досить галантним і технічно досконалим видалось адажіо з балету “Коппелія” Л. Деліба у виконанні Валерії Черняк та Івана Бойка. У другому відділенні гала-концерту, у фраґменті з балету “Лускунчик” П. Чайковського (хореографія Валерія Ковтуна), високу професійну майстерність продемонстрували студенти зведених курсів КМУАТ, які виконали іспанський, східний, китайський і російський танці. Нові хореографічні роботи викладачів Ірини Боднарчук, Сергія Павлюченка й заслуженого артиста України Володимира Денисенка — адажіо та варіація з балету “Зірки та смуги” Ф. Сюзо (хореографія Дж. Баланчина) і “Троїсті музики” (хореографія Вадима Сабодаша) вразили присутніх своєю оригінальністю, пластичністю й новизною постановки. Вони надовго увійдуть у концертний репертуар столичної академії. Варіація з балету “Баядерка” Л. Мінкуса у виконанні Анастасії Забережної особливо схвилювала і зачарувала вишуканою грацією, глибиною думки, напруженим драматизмом і психологізмом, як і па-де-де з балету “Привал кавалерії” І. Армсгеймера (хореографія Маріуса Петіпа) у виконанні Аніко Болоташвілі та Івана Бойка. А завершився гала-концерт блискучим виступом групи студентів академії, які виконали “Подоляночку” й “Гопак” новатора українського народного академічного танцю Павла Вірського. Барвисті національні строї, у яких виступали артисти, виготовив костюмерно-пошивний цех Київської муніципальної української академії танцю ім. С. Лифаря. Вони тішили зір глядачів упродовж розкішного й вражаючого хореографічного дійства, ім’я якому — мистецький форум молодих.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
