Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · “Не надати державній двомовності жодного шансу”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

ЧИ ХОЧЕ УКРАЇНСЬКИЙ ІНТЕЛІГЕНТ «ЗАГНАТИ РОСІЙСЬКУ МОВУ НА КУХНЮ»?

Слово Просвіти, №17 за 2009 рік

Людмила ІЛЬЄНКО У Європейському університеті, одному з перших недержавних вищих навчальних закладів, відбувся “круглий стіл”, на якому йшлося про “Україну і українську мову сьогодні”. Науковці, політики, науково-педагогічні працівники університету спільно зі студентською молоддю озвучували основні напрями думок нашої інтелігенції. Дехто ратував за офіційну двомовність. Але більшість виступів засвідчувала державницьку позицію: мовне питання в незалежній Україні потребує значно більшої уваги влади та суспільства. Згідно з даними перепису населення, українську мову визнають рідною близько 75 % громадян України, але влада прямо й опосередковано фактично законсервувала впровадження в життя української мови. Основний Закон України та рішення Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року дають підстави для широкої сфери діяльності освітніх центрів, зокрема вищих навчальних закладів, що готують спеціалістів і водночас формують особистість, яка розуміє мету українського суспільства з його історією, культурою і мовою. Ініціатор проведення “круглого столу” — Всеукраїнське товариство “Просвіта”. Викладацький та студентський загал привітав учасників і співорганізаторів заходу: народного депутата України Юрія Гнаткевича, заслуженого діяча мистецтв України, професора КНУ письменника Василя Фольварочного, поета Василя Василашка та інших. Широке зібрання відкрив ректор Європейського університету, голова Асоціації навчальних закладів України приватної форми власності, професор Іван Тимошенко. На прикладі власного життя розповів, що, закінчивши середню школу в Донецьку, продовжив навчання у Львові, бо колись існувала тради- НА ТРИБУНУ З’ЇЗДУ Анатолій СЕМЕНЕНКО, просвітянин, м. Городище Черкаської обл. Патріотизм… Це слово у всі часи в усіх народів означало любов до краю, де народився, до народу, серед якого виростав, утверджувався як людина. Не може бути патріотизму без поваги до національних і державних символів, до рідної мови. Для більшості народів світу почуття патріотизму так само природне, як життя. Іноземці часто не розуміють, що означає виховувати у громадян патріотизм. Влітку 2007 року в ПТУ №31 смт Буки Маньківського району проходила зустріч групи керівників професійно-технічних навчальних закладів Черкащини з координатором програми Євросоюзу “Тасіс”. Основним завданням програми було підвищення професійної підготовки молодих робітників. Після офіційного виступу координатора проекту присутні ставили запитання. Хтось поцікавився у гостя-голландця, як виховують у навчальних закладах на його батьківщині патріотизм у молодого покоління. Поважний представник Євросоюзу, теж освітянин, не зрозумів, про що йдеться. А коли перекладач розтлумачила суть запитання, відповів, що ніхто у Голландії ні в підростаючого покоління, ні в дорослих не виховує цього почуття. Свою країну громадяни люблять, як діти своїх батьків, рідних, близьких. І цей процес природний. Така відповідь викликала у присутніх здивування. Адже вони звикли, що процесом формування патріотизму слід керувати. За радянських часів виховували патріотичні почуття не стільки до ція обміну студентами між західними та східними областями. За часів навчання йому довелося бачити, як професура, що приїздила з Москви та Ленінграда до Львівського університету, намагалася читати лекції українською мовою. Також Іван Іванович підкреслив, що українська мова має багато говірок і діалектів, і це явище, яке свідчить про мовне багатство. Ректор І. Тимошенко вважає, що мовне питання не можна розв’язати у кабінетах. Європейський університет, при якому працюють школа і дитячий садочок, приділяє багато уваги англійській та російській мовам. Така, мовляв, вимога часу. Іван Іванович процитував мексиканського поета: “Мексико, яка ти далека від Господа Бога і близька до Сполучених Штатів!” Україна постійно відчуває сильний російський тиск — торговельний, економічний, інформаційний тощо. України, як до інших республік, передусім Росії. Таке виховання називали інтернаціональним. Воно заміняло національне виховання. Навіть спілкування рідною мовою у населених пунктах півдня та сходу України, у великих містах інших реґіонів не схвалювалося. Тривав процес русифікації народів СРСР. Зрозуміло, що це не сприяло появі в людей патріотизму. На жаль, через відсутність державної програми утвердження української мови та культури в суспільстві, недостатню роботу органів державної влади негативні процеси в Україні продовжуються. Наведу деякі приклади, як “пропагують” нині рідну мову деякі телеканали, зокрема “Інтер”. Періо- Фото Ксенії Гладишевої Ректор відзначив тенденцію: молодь заговорила українською. Більш того, знати українську модно. Навіть у Донецьку, за його досвідом, простежується ця тенденція. І тому професор І. Тимошенко з оптимізмом дивиться в майбутнє і вважає, що мова, яка під пресом репресій не загинула за 400 років, нині має перспективи утвердження й розвитку. Про це свідчить і творчість нинішньої молоді — в Європейському університеті в серії “Весняна хвиля” вийшло кілька поетичних збірок. Народний депутат України Юрій Гнаткевич у промові “Чи є українській мові альтернатива?” сказав: “Українська мова в Україні — це гостре політичне питання. Говорити про мову і не говорити про націю неможливо. Коли ми проголосили незалежність України, то вважали, що вона дуже швидко ітиме до свого українського змісту, а не “кварталу”. Він — Женя — виконує роль українськомовного героя, вона — Олена — героїня російськомовна. Женя теж особливо не обтяжує себе прагненням дотримуватися норм української літературної мови. Виникають запитання і до тих, хто пише сценарії подібних передач. Як у вас, шановні літературні мужі, не ламаються пера від таких слів? Мова для кожного народу, як Бог для людства — альфа й омега. Наша мова — наша святиня. Зникне мова — зникне народ. А ось російську мову артисти “95-го кварталу” не засмічують. Якщо припустити, що вони виходять зі сценічного надзавдання за будь-яку ціну розсмішити глядача, тільки до форми, стане власне Українською державою, як підказував нам досвід інших країн”. 1991-го Юрій Гнаткевич як заступник голови Комітету ВР з питань освіти і науки доклав зусиль до переведення шкіл на українську мову навчання. На той час у Києві було приблизно 400 російських і 13 українських шкіл. “Ми, професори, тоді вірили, що коли дітей переведуть на українську мову навчання, то батьки і діди розмовлятимуть з ними українською, бо в Києві 82,2 відсотка українців. Ми помилилися. Знання мови — ще не національна свідомість, а володіння мовою і вживання мови — різні речі”. Як депутат Юрій Гнаткевич разом із професором Іваном Ющуком нещодавно написав і зареєстрував у Верховній Раді проект закону про державну мову, за який російськомовна преса звинуватила його в тому, що, мовляв, він “хоче загнати російську мову на кухню”. Така була реакція на положення проекту закону про те, що офіцери Збройних сил повинні на службі розмовляти українською, а також про обов’язкову українськомовну частину випуску газет, наклад яких перевищує 50 тисяч. На заході виступили також гості та викладачі Європейського університету. Присутнім дуже сподобався виступ доцента Лариси Колодіної “Українська мова як складова іміджу викладача”, який віддзеркалює настрої нинішньої інтелігенції. Брали слово і студенти, які запевнили аудиторію, що не нададуть державній двомовності жодного шансу. Викладачі поцінували такий результат багаторічної праці. турний рівень, неповагу до народу і країни, де вони живуть і працюють. Не можна не згадати про традицію використання зіпсованої суржиком української мови й російськими акторами. Періодично це відбувається на сцені театру “Криве дзеркало” та під час фестивалю у Юрмалі. Це приклад того, як люди заробляють на хліб, не гребуючи засобами. Навіть спотворюючи мову великого народу. Не можна оминути й зображення у російських кінофільмах українців та нашої мови у напівгротескному вигляді. Вона там теж не літературна українська, а та, яку називають “русько-украйонська”. Але ж у російських кіно-та телефільмах англійсько-, французькочи іспанськомовні герої не розмовляють англійсько-російською, французько-російською чи іспансько-російською мовами. Це був би абсурд. А українським суржиком можна?! На противагу наведемо приклади позитивного ставлення до рідної мови багатьох професійних і самодіяльних творчих колективів України, зокрема, нашого Городищенського району Черкаської області. Воно шанобливе, і цього слід повчитися деяким столичним артистам. Їм хочеться побажати вивчати мову народу, серед якого вони живуть. У ній — краса, сила, чарівність. А суржик — носій псевдокультури, який пропагує псевдомораль, виховує псевдопатріотизм, псевдолюбов до України. У виступах артистів віддзеркалюється недбалість багатьох співвітчизників у ставленні до рідної мови. Не слід забувати, що використовуючи суржик, ненормативну лексику, принижуємо мову, а принижуючи її, зневажаємо себе. Тож шануймося, шануймо й любімо нашу сильну, красиву, милозвучну мову. Ольга ПУГАЧ, голова Київського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, старший викладач кафедри загальної фізики НТУУ “КПІ” Днями в Національному технічному університеті України “КПІ” відзначили 20-річчя створення Товариства української мови. Цим подіям передувало вивчення стану впровадження української мови в навчальний процес на факультетах та в інститутах закладу. Десятки факультетів і тисячі співробітників та викладачів обслуговують 40-тисячну студентську громаду. Моніторинги, які періодично проводили просвітяни, засвідчили, що в різних підрозділах справи йдуть по-різному. Проте загалом за останні 20 років маємо безперечний прогрес зі станом українізації навчального процесу. Цим завдячуємо принциповій позиції ректора університету професора М. Згуровського, а також колективу ВНЗ. Серед активістів, відзначених “Просвітою”, професори І. Дичка, В. Тарасенко, О. Рибін, Ю. Мазор, Ю. Зіньковський, Н. Вірченко, С. Івасишен, Д. Чернега, В. Хижняк, В. Антонюк, О. Безвесільна, С. Гриша, С. Теленік, В. Романенко, В. Кравець, Е. Пономарьова, доцент М. Кириченко, старший науковий співробітник Ю. Богатчук. З ініціативи професора інженерно-хімічного факультету М. Кваска на останній сторінці залікової книжки було надруковано Гімн України. Просвітяни навчального закладу мають глибокі традиції. Київський політехнічний було відкрито 1898 року як Інститут імператора Олександра ІІ, та вже 1906-го серед засновників “Просвіти” Києва були викладачі та співробітники інституту: інженер-металург І. Фещенко-Чопівський (загинув у таборі смертників у Комі АРСР) та авіаконструктор Є. Касьяненко (розстріляний 1937 року). 1989 року на перші збори, де було прийнято рішення про заснування ТУМу, зібралося близько 100 осіб. Очолив Товариство Юрій Гнаткевич. Відповідальним секретарем обрали В. Дзигуна, співробітника бібліотеки. Юрій Гнаткевич, відкриваючи святкове зібрання, згадав, якою непростою справою було 1989 року порушити мовне питання в КПІ. Озиралися не лише на парткоми… Не секрет, що і нині серед наших колег є такі, які вважають повернення до української справою непотрібною, тимчасовою. Є й такі, що досі чогось бояться. Професор Володимир Шеховцов, заступник голови об’єднання “Просвіти” НТУУ “КПІ”, розповів, як 1989 року засідання Вченої ради, на якому обговорювали питання переходу на українську мову викладання, розпочалося традиційно російською мовою, а закінчилося українською. Відтоді всі засідання проводять державною мовою, навчальні та методичні видання також здійснюють українською. Університет пишається тим, що наші випускники мають високий рейтинг у Європі та світі. Сподіваємося, що вони стануть надійним опертям в розбудові власної держави, а їхні успіхи примножать славу України. Присутнім на святі було вручено, крім Грамот та Подяк, добірки книжок видавництва “Просвіта”, компакт-диски, довідкову інформацію щодо діяльності “Просвіти” в КПІ. На завершення свята українські пісні виконали Єлизавета Ліпітюк й Анжеліка Андрієвська.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин