Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “Журналісти — очі суспільства, яке спить, слух суспільства, яке не чує”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ЯК ВРЯТУВАТИ ДУХОВНИЙ МАТЕРИК? ЗБЕРІГАТИ ГІДНІСТЬ СВОЄЇ ПРОФЕСІЇ

Слово Просвіти, №17 за 2009 рік

Прес-конференція “Врятовані скарби Чорнобильської Атлантиди”, що відбулася в Укрінформі, привернула увагу не лише журналістів, а й літераторів, громадських діячів. Адже видатна українська поетеса Ліна Костенко, директор Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Ростислав Оме$ ляшко, відомий громадський діяч, кіносценарист, режисер фільму “Чорнобильський час” Леонід Мужук розповіли про Чорнобильську зону не лише як про територію, вражену високими дозами радіації, а про край дивовижної природи, визначних пам’яток архітектури, талановитих і добрих людей. Як воскресити для активного життя тисячі гектарів землі, як викорінити у психології керівництва злочинну традицію замовчувати причини і наслідки катастроф? Що необхідно зробити, щоб зберегти культурно-мистецьку спадщину цього за$ губленого краю, створити музей Чорнобильської зони? Саме ці та інші животрепетні теми було порушено під час прес-конференції, на якій побували працівники нашої газети. Фото Ксенії Гладишевої Надія КИР’ЯН Добре пам’ятаю кінець квітня 1986 року. Сухе колюче повітря, чутки про вибух на реакторі, думки про найстрашніше. Вражає безвідповідальність влади на всіх рівнях: у той час, коли дітям не бажано було навіть виходити на вулицю, школярів Київщини посилали на сільгоспроботи — рвати редиску на полях, 1 травня проводили святкові демонстрації. А владоможці швиденько вивозили своїх дітей якнайдалі від Чорнобиля. На прес-конференції вразили документальні кадри з фільму Леоніда Мужука “Чорнобильський час”: виявляється, робітники, які проводили аварійні роботи після катастрофи, не мали навіть відповідного спецодягу, працювали в бавовняних робах, що свідчить про повну байдужість до людини навіть в екстремальних обставинах. Ліна Костенко розповіла про село Листвин, що в Зоні, в Овруцькому районі, де люди організувалися в громаду й вирішили “не пропасти”. Це село живе й розвивається. А поруч — мертві села. Не варто сподіватися на владу. Вразив приклад, який навів Ростислав Омеляшко, як він неодноразово звертався з проханням надати приміщення для музею. Добровільні історико-етнографічні експедиції, які проводилися з 1993 до 2008 року, дослідили й зібрали експонати в 350 населених пунктах Центрального Полісся (зокрема в 140 селах у Зоні відчуження та обов’язкового відселення). Десятки тисяч безцінних експонатів нині ніде розмістити. Але зрушити справу з місця не вдалося. “Я, наприклад, ініціюю звернення, йду до свого керівництва, пишу лист, — розповів Ростислав Омеляшко. — Мій начальник відділу в міністерстві візує цей лист, потім начальник управління, начальник департаменту, заступник міністра і міністр підписують. Іде лист, наприклад, до Президента. Президент дає доручення Кабміну, Кабмін — міністрові, той заступникові, далі начальникові управління, начальникові відділу, а начальник відділу дає мені доручення відповісти на мій лист. Це стара радянська система. Скільки вже було доручень і від Кабміну, і від Президента! Чим закінчується таке листування? Нічим! Приміщення для музею як не було, так і немає”. Ліна Костенко вважає, що єдина дієва сила в нашій державі — свідома частина журналістів. Помаранчева революція почалася з журналістської. Журналістська солідарність, бажання не писати неправду багато важить. “Журналісти — очі суспільства, яке спить, слух суспільства, яке не чує. Бажаю вам бути голосом суспільства і таким, щоб суспільство почуло і весь світ чув правду, — сказала Ліна Костенко. — Працюйте, зберігаючи гідність своєї професії, й тоді ви дуже багато чого врятуєте”. Отже, треба служити не господареві, який платить, а власній землі, людям. Врятуватися можемо лише разом. Нас розділяють — купують, залякують — і владарюють. Не піддаваймося!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин