Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “Журналісти — очі суспільства, яке спить, слух суспільства, яке не чує”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ЇЇ ГОЛОСОМ ПРОМОВЛЯЄ СОВІСТЬ

Слово Просвіти, №17 за 2009 рік

Євген БУКЕТ Тарас Шевченко став пророком України в ХІХ столітті. Колись я замислювався: хто з письменників, які народилися і виросли в столітті ХХ, залишиться в Україні назавжди? Роздуми зрештою зупинилися на величній постаті. Її ім’я — Ліна Костенко. Бувають дні, заради яких варто бути журналістом, навіть якщо іноді на три місяці затримують заробітну плату. В ці дні завдяки роботі зустрічаєш людей, що уособлюють країну, в якій живеш, і яку, незважаючи ні на що, так палко любиш. У такі дні переосмислюєш погляди на деякі, здавалося, давно зрозумілі істини. 23 квітня “Укрінформ” подарував другу в моєму житті зустріч із Ліною Костенко. 23 роки тому українську землю чорною тінню накрила полинова зірка. Чорнобильська катастрофа зламала і продовжує нищити мільйони людських душ. Без сумніву, тінь цієї зірки супроводжуватиме наших нащадків ще не одну сотню років. Це розуміють усі — окрім тих, кому передусім слід це розуміти, — українським владцям. Доводиться щороку в переддень сумних роковин нагадувати про найближчу до нас у часі трагедію українського народу, про її наслідки. Саме заради цього Ліна Костенко з’явилася перед журналістами в переповненій залі інформаційного агентства. Мальовниче Українське Полісся 26 квітня 1986 року через людську необачність перетворилося на зелену пустелю. Тисячі гектарів землі змістами, селами й автошляхами спорожніли й опинилися в кільці колючого дроту, за потрійним кордоном міліції. Зона. Туди приїздять на екскурсії іноземці, звідти вже два десятки років нелегально вивозять деревину і металобрухт, там переховуються злочинці. Щороку в Зоні людно лише в поминальний тиждень, а в інші дні поодинокі мешканці відселених сіл, які колись не змогли жити в чужому середовищі й повернулися в рідні домівки, існують поза межами цивілізації. Тому й радіють вони щоразу, коли до них у гості завітає чергова етнографічна експедиція. Ліна Костенко багато років поспіль працює в таких експедиціях і знає всі спорожнілі поліські села та їхніх нинішніх мешканців. Усіх цікавлять питання: чому мовчить Ліна Костенко? Чому рідратних кілометрів занапащеного краю. Обстежено і зібрано цінності у 350 населених пунктах Українського Полісся. Учасники експедицій знайшли методи дезактивації радіоактивних експонатів: вони застосовують механічні (щітки, пилососи, інше) і хімічні (щавелева кислота тощо) засоби. Музей-арко з’являється на публіці? Чому не видає щороку нові книжки? Ліна Василівна тактовно ухиляється від відповідей. За часів тоталітарного режиму краще було мовчати, ніж говорити. А нині, коли народ і влада існують у паралельних світах, коли літературне мистецтво перетворилося на “укрсучліт” з яскравим наголосом на “суч”, коли всі забули, що є така земля, де Україна вже вмерла… Чи є сенс говорити, писати, друкуватися? Це питання зрештою поставила присутнім і собі Ліна Костенко. Гадаю, що незабаром матимемо відповідь на нього. Адже Ліна Василівна зауважила: “мабуть, уже пора”. Думаю, що її почули і зрозуміли всі присутні в “Укрінформі”. Бо кожне її слово було влучним і мало глибокий підтекст. Ніхто з народжених і визнаних у ХХ столітті й живущих нині не може зрівнятися з Ліною Костенко. Принаймні мені так здається… Фото Ксенії Гладишевої Леонід Мужук, Ліна Костенко, Ростислав Омеляшко відповідають на запитання журналістів хів, на переконання Ростислава Андрійовича, повинен бути саме в Києві, адже тут пролягає межа між Поліссям і Лісостепом. А Чорнобиль димить… У втраченій землі, що не знає плуга, у пам’яті дітей, які ростуть відірваними від прабатьківщини на відстані забутого часу…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин