Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “Журналісти — очі суспільства, яке спить, слух суспільства, яке не чує”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

НА ВІДСТАНІ ЗАБУТОГО ЧАСУ

Слово Просвіти, №17 за 2009 рік

Олена ШУЛЬГА Понад два десятиріччя ми$ нуло відтоді, як ми почули три$ вожне “Чорнобиль”, “радіа$ ція”, “період напіврозпаду”. Уже звикли жити з цим, часто забуваємо запитувати, чи не із Зони, бува, чорниці прода$ ють бабусі. Забуваємо і про людей, які колись жили там, де тепер Зона. Повертаються вони туди раз на рік — “на гробки”, щоб вклонитися рід$ ним могилам. І вже не впізна$ ють місць, де стояли їхні хати. А була самобутня поліська культура — духовна і матеріальна. Її вже не повернути, можна лише відтворити її образ. Це ставить за мету Державний науковий центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф МНС України. Його узаконили лише 2001-го, через десять років після того, як у Зоні відчуження почали працювати історико-культурологічні експедиції з надією, що історія й культура, які загинули, воскреснуть у нашій пам’яті. Адже Зона — це цілий материк духовної культури: Чорнобиль уперше згадано у літописах ще 1193 року; це зникаючі говірки, устрій життя, календарні й родинні обряди, звичаї, традиції, матеріальні пам’ятки. Експедиція фіксує все, що можливо: інтер’єри, архітектуру, живе мовлення людей, які залишилися там, щоб відтворити культурно-історичну модель цієї території. Із 1993 року було організовано 35 історико-етнографічних експедицій і понад 70 спеціалізованих експедиційних виїздів. Майже в кожній експедиції брала участь Ліна Костенко. На прес-конференції “Врятовані скарби Чорнобильської Атлантиди” в “Укрінформі” вона без оптимізму говорила, що Зона — модель можливого майбутнього України. У Зоні люди живуть в умовах, в яких неможливо жити. Часто у них нема електрики, взимку воду п’ють із Прип’яті, бо їм не під силу її дістати з криниці. Наприклад, у селі Луб’янці жило 55 осіб, а залишилося шість. Люди спиваються, злочинці-заброди їх убивають у пошуках чогось цінного. Тож людей у Зоні дедалі менше. Зараз їх приблизно 250 осіб, у Шепеличах двоє. Треба дати цим людям гідно дожити на рідній землі. Після них тут ніхто не селитиметься, села підуть у землю — буде пуща, як на початку віків. Не називаймо цих людей самоселами — це корінний етнос, вони мають право на цю землю, бо народилися і зросли тут, на них трималася ця земля. Переселення поліщуків — це етноцид. Тепер Центрові захисту культурної спадщини від техногенних катастроф потрібне приміщення, щоб зберігати експонати. Зараз вони перебувають у Чорнобилі, в Іванкові, частково в Києві. Слід створити музей Чорнобильської Атлантиди. За словами Ростислава Омеляшка, керівника Центру, треба 3 000 квадратних метрів, щоб зберегти пам’ять про 27 тисяч квад-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин