Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Першодрук · “Щоб мова звучала, як пісня”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ЗНИЩЕННЯ, ПОШУК, ВІДНОВА

Слово Просвіти, №17 за 2009 рік

Ірина ФАРІОН, м. Львів Закінчення. Початок у ч. 48, 49, 50, 52 за 2008 рік, ч. 3, 6, 10 за 2009 р. Словорозрізнювальний наG голос Існує низка слів, що змінюють значення залежно від наголосу. Незнання такої функції наголосу призводить до кумедних ситуацій, свідком однієї з яких я нещодавно була у маршрутному таксі. — Пані, платіть за проїзд, — кинув водій навздогін добродійці, що хутко прошмигнула повз нього углиб салону. — Зараз заплачу, — відповіла пасажирка. Водій, усміхнувшись, докинув: “Плакати не треба. Треба платити”. Отож, особові форми дієслів заплачу і заплачу походять від різних інфінітивів — платити і плакати, і лише правильне наголошення забезпечує адекватне спілкування. До речі, якщо плакати наголосити як плакати, то розуміння ускладнимо ще більше. Пропоную кілька пар слів, у яких наголос розрізняє значення: адресний — від адрес: віталь$ ний адрес / адресний — від адре$ са: нова адреса; батьківщина — спадщина від батьків: багата батьківщина / бать= ківщина — вітчизна: рідна батьків= щина; броня — закріплення, документ про закріплення: броня на квиток / броня: захисна обшивка: броня танка (кореневе наголошення іменника броня в українській мові первісне. Переміщення наголосу на закінчення відбулося в першій половині ХХ століття, очевидно, під впливом російської мови. Нині ко= реневе наголошення слід вважати рекомендованим, а флексійний на= голос — прийнятним) [4, с. 130]; вигода — користь: спільна ви= года, економічна вигода / вигода — зручність: квартира з усіма виго= дами; господарський — від господар: господарський син, себто влас= ницький / господарський — від господарство: господарський роз= рахунок, себто виробничий; засідання — зібрання людей: засідання сесії / засідання — чату= вання, підстерігання когось: засі= дання на злодія; лікарський — від лікар: лікар= ська діяльність / лікарський — від ліки: лікарські рослини, препарати; людський — від люди, людя= ний: людське ставлення / люд= ський — властивий людині або пов’язаний з людиною: людський слід; прошу — звертатися з прохан= ням, клопотати: прошу допомоги / прошу — закликати, запрошувати (формула ввічливости): прошу сіс= ти. (Наголос прошу у другому зна= ченні має дуже широкий діялектний ареал і виходить за межі пів= денно-західного реґіону. Він ста= більний у народно-розмовному мовленні, чим невпинно прокладає шлях до літературного вжитку, і на= віть заступає собою перше значен= ня) [4, с. 130; 46, с. 136—137]. шкода — жаль: шкода праці / шкода — марно, даремно: шкода мене вмовляти; якось — прислівник, якимсь чином, як-небудь: треба якось допомогти / якось — одного разу, колись: якось я поїхав. Форморозрізнювальний наG голос Зазначена функція наголосу розрізняє граматичні форми слів, зокрема, число і відмінок іменника: книжки — називний відмінок множини, книжки — родовий відмінок однини; хати — родовий відмінок однини, хати — називний відмінок множини. У цьому спостерігають безперечні південно-західні впливи: знаки, порохи, роки, маки, тисячі [46, с. 135]. Окремого коментаря потребує наголошення іменника свята у множині. В українських пам’ятках цей іменник у відмінкових формах множини послідовно наголошують на корені. Підтверджують це і лексикографічні праці наприкінці ХIХ— початку ХХ сторіччя. Однак останнім часом на радіо й телебаченні, а під їхнім впливом і в усному мовленні послідовно чуємо наголошення на закінченні — свята. Якщо таке наголошення і можна було б прийняти, то, як зауважує В. Винницький [4, с. 192—193] спрацьовує внутрішньомовний чинник протидії: в українській мові існує прикметник святий, у жіночому роді свята, що зумовлює небажаний збіг іменникової й прикметникової форм. Через те не варто захоплюватися кінцевим наголосом. За “Орфоепічним словником” М. Погрібного, рекомендованим слід вважати кореневий наголос свята і прийнятним — свята. Односкладові іменники другої відміни у родовому відмінку однини, змінюючи закінчення, змінюють і наголос: двору — двора, мосту — моста, столу — стола. Варіянтні форми наголошення в орудному та місцевому відмінках мають такі іменники: гостями, гістьми; на гостях; чобітьми, чоботами, чоботями; у чоботах, у чоботях; грішми, грошима; дверми, дверима; слізьми, слізьми, сльозами; на даху, на дасі. Чи не найактивніше форморозрізнювальна функція наголосу проявляється у видових парах дієслів, що передають доконану чи недоконану дію: відкликати — відкликати, нарізати — нарізати, відміряти — відміряти, вслухатися — вслухатися, висипати — висипати, розносити — розносити. Діялектний наголос Діялектний наголос зумовлений двома основними територіяльними тенденціями у наголошенні: південно-західній і південно-східній. Із ХIХ століття нормативною стає південно-східна тенденція наголошення слів. З огляду на це варто звернути увагу на такі по-діялек- Таблиця Українські слова Російські слова бесіда беседа відстояти (відстою) отстоять (отстою) висіти (вишу) висеть (вишу) вітчим отчим дрова дрова живопис живопись загадка загадка закінчити (закінчу) закончить (закончу) звисока свысока злегка слегка ім’я имя колесо колесо кроїти (крою) кроить (крою) легкий легкий літопис летопись напилися напились ненависть ненависть низький низкий новий новый одинадцять одиннадцать отаман атаман олень олень переводити (переводжу) переводить (перевожу) перепис перепись перекис перекись пересидіти (пересиджу) пересидеть (пересижу) петля петля підтвердити (підтверджу) подтвердить (подтвержу) подруга подруга полежати (полежу) полежать (полежу) помовчати (помовчу) помолчать (помолчу) постояти (постою) постоять (постою) п’яниця пьяница русло русло середина середина слина слюна спина спина сестрин сестрин стерпіти (стерплю) стерпеть (стерплю) товпитися (товпляться) толпиться (толпятся) чотирнадцять четырнадцать тному наголошені типи слів, аби уникнути цього в офіційно-діловому спілкуванні: наголошення дієслівних форм: роблю треба роблю, пишу треба пишу, закінчу треба закінчу; плести треба плести; вести треба вести; перейдемо треба перейдемо, смієтеся треба смієтеся, живемо треба живемо; наголошення присвійних, означальних і вказівних займенників: свого треба свого, всього треба всього, того треба того, цього треба цього (але до свого, до всього, до того, до цього). Інтерферентний наголос Наголошення низки споріднених слів у рідній і чужій мовах за чужою моделлю спричинює інтерферентний наголос. Українська наголосова система у часи радянської імперії під російськомовним тиском зазнала значного спотворення, у результаті чого не лише в усному мовленні, а й у нормативних словниках зафіксовано спотворений наголос як, наприклад, у словах подушка (було подушка), повістка (було повістка) тощо. Наголос був однією з найбільших перепон у процесі “злиття мов”, позаяк, за метафоричним висловом С. Караванського, він є “становим хребтом” кожної мови. Заберіть-но у французів чи поляків наголосовий стандарт їхніх мов — і зникнуть неповторні французька і польська мови [10]. Аби під впливом російської мови не зникала наголосова неповторність нашої мови, виділимо низку споріднених слів в обох мовах, що мають відмінний наголос (див. табл.). Складні випадки наголошенG ня чужомовних слів Чужомовні слова здебільшого зберігають місце наголосу власної мови: бюлетень (бюлетені), догмат, диспансер (диспансерний), експерт, жалюзі, квартал, компроміс, кредиторський, магістерський, маркетинг, медикамент, меніск, некролог, партер, псевдонім, регент, тиранія, факсиміле, фанатичка, фарфор (фарфоровий), феномен, філістер (філістерство), фольга, форзац, цент= нер, шофер. Зауважмо на типовому нагоG лосі у групах спільної словотвірG ної моделі Аристократія, кілометр, баро= метр, діялог, фармація; демократія, сантиметр, спідо= метр, некролог, мімікрія; бюрократія, міліметр, мано= метр, монолог, поліграфія. Але індустрія, кулінарія, ортопедія. Наголошення власних назв Чи не найсолодшою музикою для кожного з нас є власні імена, правильне наголошення яких — незамінна нота у впізнаваній мелодії. Більшість теперішніх власних імен чужомовного походження, однак упродовж віків вони зазнали такого фонетичного опрацювання у кожній мові, що годі у них впізнати первісних чужинців, наприклад, Іван — це давньогебрайське Йоханан, що означає буквально “божа благодать, дар богів”, у німецькій отримало форму Йоган, в англійській — Джон, у французькій — Ірина Фаріон Жан, в італійській — Джованні, в еспанській — Хуан, у польській, чеській, білоруській — Ян, у грузинській — Вано, у молдовській — Іво, в угорській — Йончі тощо. Тому, коли вживаємо імена у невластивій їм національній формі, на зразок Фєдя, Стьопа, Діма, Ваня, Наташа, Катя, виникає запитання: хто ми? Можливо, анекдот декого підштовхне до пошуків. Зустрілися дві жінки=галичан= ки, та й одна радіє, що матиме не= вістку на ім’я СВЄТА. — Правда, не знаю — Великод= ні чи Різдвяні, — додає з гіркотою. Приблизно щось таке крутиться з дивоглядом СЕРЬОЖА: Се рожа чи не се? Кожне з імен має свій наголос — без нього слово втрачає самостійність, без правильного наголосу — культуру побутування. Наголошення власних імен Серед імен із неправильним наголосом натрапляємо на такі: Богдан треба Богдан, Борис треба Борис, Гарасим (Герасим) треба Гарасим (Герасим), Конон треба Конон, Мирон треба Мирон, Мокій треба Мокій, Ничипір треба Ничипір, Олег треба Олег, Олесь треба Олесь, Орест треба Орест, Осип треба Осип (Йосип), Прокіп треба Прокіп, але (Прокопій), Роман треба Роман, Станіслав треба Станіслав; Вероніка треба Вероніка, Євпраксія треба Євпраксія. Відмінюючи ім’я Тарас, пам’ятаймо про нерухомий наголос: Тараса, Тарасом. Із відповідним наголосом уживатимуть імена по батькові: Богданович, Борисович, Ге(а)расимович, Кононович, Миронович, Мокійович, Ничипорович, Олегович, Орестович, Осипович, Прокопович, Романович, Станіславович, Тарасович. Наголошений перший склад в іменах Богдан, Борис, Олег, Орест, Олесь, Мирон, Роман — типова західноукраїнська ознака. Цю саму діялектну рису спостерігаємо у двоскладових похідних іменах із суфіксом Gк: Славко, Левко, Юрко (літературна норма Славко, Левко, Юрко, але Марко), натомість у трискладових похідних іменах правильний наголос на другому складі: Василько, Данилко, Іванко. Наголошення прізвищ Наголошення прізвищ зумовлене їхнім походженням, будовою та територією побутування. До першого наголошувального типу належать прізвища, що походять від первісно загальновживаних назв (апелятивів) на зразок Баран, Гарбуз, Гонтар, Коваль, Комар, Співак, Когут, а також від імен, що стали прізвищами на зразок Тарас, Степан, Богдан. Вони зберігають місце наголосу своїх мотиваційно-твірних слів. Наголошення на зразок Баран, Коваль, Комар, Гонтар, Співак, Когут; Тарас, Степан, Богдан — це алогічне намагання затемнити

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин