Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Першодрук · “Всі національні меншини повинні знати і послуговуватися державною мовою”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ТАРАС КИЯК: «У МОЄМУ РОДУ НЕ БУЛО РОЗЛУЧЕНИХ, АЛКОГОЛІКІВ, ЗЛОДІЇВ І КОМУНІСТІВ»

Слово Просвіти, №17 за 2009 рік

Запам’ятаймо правильне наголошення деяких назв територій із суфіксом GщинG, що зберігають місце наголосу твірних слів: Бойківщина (бойки), Василь= ківщина (Васильків), Лемківщина (лемки), Полтавщина (Полтава), Коростишівщина (Коростишів), Пустомитівщина (Пустомити), Сумщина (Суми), Яворівщина (Яворів). На особливу увагу заслуговує наголос назви нашої країни Україна, що пов’язано з походженням цього слова та його значенням. Існує дві найпоширеніші версії: “самобутнього” і “прикордонного” походження цієї назви. Згідно з першою версією, слово Україна походить від слова край “відрізок, шматок землі” [20, с. 117–118; 34, с. 20, 39]. На означення простору в праслов’янській мові вживали спеціяльний суфікс G ина (дол + ина = долина, низ + ина = низина). За цим самим зразком утворилося слово країна (край + іна) у первісному значенні “територія, яка належить племени”. Поряд з іменником край існував іменник украй “відрізок від шматка; відділений шматок землі; відділена частина території племени; крайня межа відділеної частини території племени”. Відповідно до другої версії так званого прикордонного походження слово україна утворено від прийменникової словосполуки у края із додаванням цього самого суфікса Gіна зі значенням “крайня прикордонна частина території країни”, зрозуміло, що про окраїну якоїсь іншої країни не йдеться [43, с. 680]. Протягом ХV—ХVI ст. у слові україна відбувався процес зміни первісного наголошення: у словах на Gина (Gіна, Gїна) суфікс почав перетягувати наголос на себе (пор. батько — батьківщина — батьківщина, горох — горошина — горошина, риба — рибина — рибина, хуртовина — хуртовина; так само Україна — Україна) [20, с. 119]. Творчість Т. Шевченка свідчить, що ще у ХIХ столітті цей наголос був варіянтний: Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть. (“Чи ми ще зійдемося знову?”) Навіть в одному вірші — варіянтний наголос: Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі”. (“Мені однаково, чи буду…”). Література 1. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів, 1990. 4. Винницький Василь. Українська акцентна система: становлення, розвиток. — Львів, 2002. 10. Караванський Святослав. Про “становий хребет” мови // Літературна Україна. — 16. 09. 2004. 14. Кочан І. М., Токарська А. С. Культура рідної мови. — Львів,1996. 20. Півторак Григорій. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. — Київ, 2001. 23. Пономарів Олександр. Культура слова. Мовностилістичні поради. — Київ, 1999. 25. Proмова, або де ми помиляємося… — К., 2006. 28. Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища. — Київ, 1966. 43. Худаш М. Л. Як, чому і відколи Русь стала Україною, а русини українцями? (до питання генези хоронімо Україна та етноніма українці) // Народознавчі зошити. — 2005. — №5—6. 45. Чучка Павло. Прізвища закарпатських українців. Історико-етимологічний словник. — Львів, 2005. 46. Шевельов Юрій. Внесок Галичини у формування української літературної мови. — Львів — Нью-Йорк, 1996. — Ви народилися на Львівщині у вчительській сім’ї, але Ваш батько був не лише вчителем… — Так, батько закінчив три курси духовної семінарії у Львові, але не встиг висвятитися. Наша сім’я змушена була піти у мандри, адже батько — вояк УПА. До 1956-го постійно крутилися Західною Україною, саме цього року КДБ докопалося до суті, і його тінь супроводжувала родину аж до незалежності. У підпіллі батько висвятився на священика і багато років працював підпільним отцем. Удень — учитель Роман, уночі — отець Андрій. — На той час Ви були ще зов$ сім малим хлопчиком, чи розумі$ ли, що відбувається? — Безумовно, розумів із самого дитинства. До нас часто приходили священики, вночі сповідали, вранці йшли. Бувало, що їх дорогою ловили, і я це все бачив. Нас виховували у національному дусі. Ми знали своїх предків. У моєму роду було багато визначних людей. Багатьох родичів вивезено до Сибіру. Пишаюся своїм походженням і часто повторюю, що за 150 років у нас не було жодного розлученого, алкоголіка, злодія і комуніста. — У сім’ї Ви найстарший, до$ помагали виховувати трьох бра$ тів і сестру. Із п’ятьох троє — доктори наук. Таке наукове пра$ целюбство — генетичне? — Мабуть, взнаки далося виховання. Однак мій шлях як науковця був непростим. Нині я германіст, завідувач кафедри теорії й практики перекладу з німецької мови Київського національного університету імені Т. Шевченка, почесний доктор Інституту Придунайських країн та Центральної Європи у Відні, автор близько півтори сотні наукових статей і монографій. Та докторську дисертацію захищав у Москві, захист тривав близько дев’яти годин. Захищався у закритій установі — в Інституті перекладачів Радянської армії. За день до захисту надійшла довідка, чиїх батьків я син, та я був готовий відстоювати свою позицію. — 90$ті роки стали перелом$ ними для всіх українців, а для вас — особливо. — Демократичні рухи застали мене не в Україні. Все почалося з того, що я прибув до Лейпцигу працювати в університеті. Саме там уперше взяв участь у демонстрації й разом з німцями розбирав Берлінську стіну. До речі, досі зберігаю її шматок як сувенір. Та у Німеччині разом із піднесенням в мене виникло й інше почуття — у власній країні поки що все по-іншому. Але незабаром зміни настали і в нас. — У контексті життя країни постає питання: чи не вважаєте свою боротьбу 90$х марною, ад$ же багато здобутків тих років ми не зуміли зберегти, наприклад, національну єдність, оптимізм? — За сталінщини Україна втратила дуже багато інтелігенції, тому новим поколінням на генетичному рівні не передалися ті цінності, за якими може жити і розвиватися держава. У 1990-ті ми зібрали всі свої сили і таки зуміли вибухнути як нація, та цього, звісно, недостатньо для існування країни. Тепер у партійних лідерах — люди пересічні, які відстоюють власні економічні інтереси. Ці особи не є духовними поводирями нації — ось у цьому проблема. — Якщо говорити про Ваш вне$ сок у розвиток Української держа$ ви, не можна оминути Вашої учас$ ті у написанні Конституції. — Із формулюванням 10 статті допоміг покійний Вадим Гетьман. Ця стаття — одна з моїх гордостей не тільки періоду перебування у Верховній Раді, а й загалом. Її проект від 26 червня висить у мене в рамці на стіні. Текст так виписаний, що наші недруги не мають за що причепитися і реалізувати свою мрію про двомовність. Я проаналізував 120 конституцій світу і переконався, що в жодній країні двомовності не існує. На папері — так, а насправді домінує одна мова. Коли в нас порушують мовне питання, всі забувають згадати постулат Гаазької конвенції про реґіональні мови. У документі йдеться про те, що всі національні меншини повинні знати і послуговуватися державною мовою. — Окрім здобутків у громад$ ському житті, Ви маєте аж три здобутки, якими, мабуть, най$ більше пишається кожна люди$ на. Це Ваші діти — двоє синів і донька. — Виховуючи власних дітей, ми з дружиною намагалися підтримувати ті традиції, у яких виховували нас самих. Діти знають з десяток колядок, особливо важливе для нас святкування Різдва та Великодня. — Окрім дотримання сімей$ них традицій, Ви долучали дітей до важливих державних справ. Наприклад, якось під час еколо$ гічних замірів води у подорож Дністром узяли своїх синів. — Тоді ми і справді не просто мандрували, а робили екологічні заміри. Саме у той час активно діяв зелений рух Буковини. Старшому Андрієві тоді було 14, молодшому Максимові — 5 років. Тоді взяли з собою ще й Андрієвого друга та пливли на двох байдарках: я з Максимом — водній, а Андрій з другом — в іншій. Уявіть мій переляк, коли в одному швидкоплинному місці байдарка старшого сина відстала настільки, що її навіть не було видно. Та вони нас наздогнали. Чую, хлопці випливають з-за повороту і співають українських пісень… — Ви були у великій політиці, чи хотіли б бачити в ній своїх ді$ тей? — Почну з доньки. Вона займається наукою — філолог, тому навряд чи їй потрібна політика. Старший син — кандидат економічних наук, працює у банку, відмовився повертатися в управлінську справу. На противагу йому молодший (кандидат філософських наук) іде в політику, зараз працює в Інституті стратегічних досліджень, активно намагається брати участь у суспільному житті, дуже прогресивний. Думаю, за такими молодими людьми — майбутнє Української держави. І не тільки за Максимом, а й за Андрієм та Лесею, адже всі вони дуже наполегливо працюють й завжди намагаються досягати тільки найвищих результатів. Спілкувалася Леся ВОРОНЮК, м. Чернівці Після інтерв’ю мій співрозмовник зауважив, що воно вийшло еклектичне. Та не більш еклектичне, ніж життя цієї людини — Та$ раса Кияка. Ось деякі факти з його біографії: стояв біля витоків Руху, брав участь у руйнуванні Берлінської стіни, став автором 10 статті Конституції України, був народним депутатом II скли$ кання, очолював товариство “Просвіта” і ТУМ у Чернівцях, зай$ мався проблемою острова Зміїний і навіть самотужки на бай$ дарці мандрував Дністром. Як зізнається Тарас Романович, до$ ля завжди кидала його у вир суспільно-політичних подій, тому напередодні 65$річчя згадати є що.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин