Події, факти, коментарі · “А може, й Шевченка заборонити, бо ж він писав: “А москалі і світ Божий в путо закували”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
ВЕСНЯНО"ПОЛІТИЧНІ МЕДИТАЦІЇ
Слово Просвіти, №17 за 2009 рік
Кінець квітня—початок травня традиційно позначені свя$ тами, що певною мірою пом’якшує суспільно-політичні прис$ трасті. Проте вони нікуди не зникають, просто нуртують тро$ хи притишено, але не менш напружено. Ось кілька штрихів.
Петро АНТОНЕНКО
ЮЩЕНКО ЙДЕ В ПРЕЗИДЕНТИ Те, що заява Президента України Віктора Ющенка про його намір знову балотуватися на президентських виборах для багатьох видалася начебто несподіваною, свідчить лише про політичну зашореність електорату, вміло обробленого політтехнологами. Бо насправді що тут може бути дивного й несподіваного? Аж нічого. І це добре розуміють саме творці політтехнологій, розуміють у штабах не лише основних політичних сил, а і в оточенні скороспілих “наступників престолу”. Тож знов доводиться говорити про абсурдність щедро тиражованих у медіа так званих політичних рейтингів, істинна вартість яких добре відома рейтингописцям. Абсурдність не в тому, що можна не зважати на рейтинги, а в іншому: в суспільстві з недорозвиненими демократичними традиціями, з перекупленими і перепроданими медіа не рейтинги віддзеркалюють настрої електорату, а електорат привчають думати й голосувати так, як приписують рейтинги. Ось і з’являються кількавідсоткові, а то й наближені до нуля “рейтинги” глави держави, політика, за якого на виборах віддали голоси понад 40 відсотків виборців. За умов чвар і розпорошеності політичних сил Майдану, помилок влади, розчарування громадян (ами коли-небудь жили без розчарувань?) мільйони виборців, поза сумнівом, готові проголосувати за чинного Президента держави, хоч би з огляду на нашу ментальну інертність і навіть вайлуватість, у доброму розумінні, які принаймні застерігають від похапливості в рішеннях. Заява Президента, безумовно, вносить свіжий струмінь у, здавалося б, понуро розліновану перспективу виборчої кампанії. А ще сприятиме певній консолідації політичних сил Майдану, а декого з політиків стримає від поспішної втечі з корабля, на якому вони так непогано облаштувалися. Хоч утікати, звісно, легше, ніж випливати самому в наших політичних штормах.
ГЕТЬМАН МАЗЕПА ЗНОВУ “ВОРОГ НАРОДУ”? Політичне кріпацтво й досі живе в нашій незалежній державі. Свідченням цього є рішення Полтавської міської ради про призупинення власного рішення щодо відкрит-
Іван ЮЩУК
У засобах масової інформації з’явилося повідомлення про те, що російська Держдума має осьось прийняти закон “Про протидію реабілітації на території незалежних держав — колишніх республік СРСР нацизму, нацистських злочинців і їхніх поплічників”. Визнаних винними в реабілітації нацизму, нацистських злочинців та їхніх поплічників чекатиме від трьох до п’яти років позбавлення волі. Закон, як це видно з його назви, стосуватиметься не стільки громадян Російської Федерації, скільки громадян України, Грузії, Литви, Латвії, Естонії… Геніальний закон, але про його геніальність трохи пізніше. Бо тут постає питання: а чому цей закон має таке обмежене застосування — тільки до громадян колишніх республік СРСР? Чому не до громадян всієї Європи, тобто й Англії, Франції, Німеччини, Італії? Адже Адольф Шикльгрубер — так той мав намір встановити “новий порядок” у всій Європі, а не лише в окремо взятій її частині. Закон цей дуже своєчасний. “Бравые ребята” з “антифа”, навіть не дочекавшись його, недавно, ботя в місті пам’ятника Іванові Мазепі. Цю подію планували на червень. Тепер міськрада вирішила, що це відбудеться пізніше. Коли — невідомо. Пам’ятник Мазепі в Полтаві споруджують з ініціативи громадськості, передусім обласного об’єднання товариства “Просвіта”. Просвітяни зібрали на пам’ятник вже майже мільйон гривень добровільних пожертв патріотів з усіх куточків України. Ідея відкриття пам’ятника в Полтаві зумовлена тим, що це місто має славну козацьку історію, що саме на Полтавщині Івана Мазепу було обрано гетьманом України. Своє несподіване рішення міська рада мотивувала не лише нібито браком часу для встановлення пам’ятника, а насамперед тим, що не варто, мовляв, цією акцією створювати додаткову напругу в суспільстві. Не секрет, що йдеться про відзначення в червні цього року 300-річчя Полтавської битви. Ця битва, в якій союзник гетьмана Мазепи король Швеції Карл ХІІ зазнав поразки, — одна з нещасливих сторінок історії України. Треба, звичайно, пам’ятати й про цю дату, робити належні висновки. Але навряд чи “велика перемога російської зброї”, як трактують її в сусідній державі, — така сама святкова подія і для нас. Однак відзначення ювілею битви, на яке витрачають чималі державні кошти, дехто в Росії та й в Україні прагнув би перетворити на демонстрацію імперських ідей. Зрозуміло, що в такий сценарій відкриття пам’ятника гетьманові не вписується. Але чому саме такі сценарії беруть гору в нашій країні? Можна додати, що міськрада також заблокувала ідею спорудження в Полтаві пам’ятника ще одному видатному діячеві України — Симонові Петлюрі. Життя і діяльність його тісно пов’язані з Полтавою. Але для багатьох прихильників російсько-більшовицького режиму і ця історична постать ворожа, бо й УНР, одним з керівників якої був Петлюра, було знищено більшовицькою Московією. Але чому так чинить державна влада України сьогодні?
ПІД ІМПЕРСЬКИМИ ПРАПОРАМИ Місцеві ради в кількох реґіонах рючись із нацизмом і фашизмом в Одесі, серед білого дня зарізали студента-журналіста Максима Чайку й покалічили його друга Андрія Дзебана. Вони, еті рєбята, так і заявили: “Ніякі нацисти і фашисти різних мастей не зможуть диктувати тут свої порядки”. А то, бачте, хтось сміє зневажливо висловлюватися про Єкатєріну Вторую, за-ухвалили дивне рішення: вивісити 9 травня, у 64-ту річницю Перемоги, поряд із державними прапорами України прапори колишнього СРСР, червоні, “серпасті та молоткасті”, хіба що без п’ятикутної зірки. За це проголосували міські ради Харкова, Луганська, і навіть на моїй Чернігівщині у Прилуках, старовинному українському козацькому місті. Щоправда, не міська, а районна рада. Повною демагогією і перекрученням історії можна назвати мотивацію таких рішень. Насправді “вшанування ветеранів і жертв війни” на десятому плані. Владі є чим зайнятися, щоб справді потурбуватися про занедбані поховання жертв війни, про небагатьох ще живих і забутих всіма ветеранів, сім’ї загиблих. Але за словесною ширмою протягують ідеї про “великий подвиг Радянського Союзу в Вітчизняній війні”, а відтак ностальгію за імперією. Тут триває безсоромна спекуляція на цілком зрозумілій і вистражданій нашим народом ненависті до фашизму. Адже апологети радянської комуністичної імперії всіх своїх опонентів зараховують… до фашистів. Для таких “антифашистів” радянського ґатунку все, що правіше від комуно-радянщини, — фашизм. Триває підмінювання понять. Адже фашизм — здебільшого лівацька ідеологія. Чому б не згадати, що в назві фашистської партії фігурував і термін “соціалістична”? Що саме червоного кольору був фашистський прапор? Чи часом не його, лише без свастики, пропонують вивішувати? Врешті, замість того, щоб паразитувати на темі війни, варто згадати, звідки взялася ця війна. Як саме комуністичний режим СРСР дружив із фашистським режимом Німеччини, а потім ділив із ним карту Європи і світу.
ПОЛІТИЧНА ПСИХІАТРІЯ У нашому картатому суспільному житті вигулькнула й така весела тема, як психічні атаки в політикумі. Ідеться про пропозицію, схвалену навіть у парламенті, аби міський голова Києва Леонід Черновецький пройшов психіатричну експертизу. Це, звісно, лише рекомендація, бо лізму” та “комунізму” — хіба в словах суть? — і людей, що в селах, зробити кріпаками, а норовливих винищувати на Біломорканалах, у ГУЛАГах. Так ні, вони своїх людей не винищували, навіть грандіозного Голодомору не влаштували, після якого осіб другосортної нації зменшилося б десь мільйонів на десять, тимчасом як першосортної
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
