Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 17 (602), 28 квітня — 4 травня 2011 25-та ЧОРНОБИЛЬСЬКА ВЕСНА ХРЕСТОМ І РОЗБОЄМ?..

Слово Просвіти, №17 за 2011 рік

Ірина ОЛІЙНИК Фото автора Чорнобиль-Київ Меморіальний комплекс “Зірка Полин”, який виріс посеред 25-ї Чорнобильської весни в зоні відчуження, має вигляд оази серед пустелі, яскравого вибуху поміж тьмяних фарб, повністю руйнуючи усталений стереотип самого поняття “меморіал”. “Зірка Полин” — це не інформаційно-дидактична, мертва й застигла експозиційна площина, а пульсуючий, вічно живий світ асоціацій, роздумів, мрій, ностальгії. Ось чому ви не знайдете тут екскурсовода, бо рухатиметеся за допомогою власної інтуїції, керуючись емоційним компасом. Заблукати тут важко, оскільки “Зірка Полин” — це музей і парк водній площині, автором якого є народний художник України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Анатолій Гайдамака. Та краще все ж таки розпочати з метафоричного музейного буття, обрамленого силою-силенною лелек серед ядерних спалахів. Наступною особливістю музею є те, що ви не знайдете в ньому жодного інформаційного матеріалу про аварію 1986 року та її наслідки. “…народжені у віці хіросім”, ми й так багато знаємо про неї і в кожного з нас є свій власний Чорнобиль. До того ж ми усвідомили, за Ж.-П. Сартром, що “минуле” й “майбутнє” є ілюзією, оскільки постійно повертається в “тепер”. Тому, перетнувши символічну рамку дозиметричного контролю, маємо можливість у замкнутому метафоричному просторі, який матеріалізується в конкретних речах, погортати сторінки власної пам’яті, оскільки загальновідомо, що все у світі існує лише в тій мірі, в якій ти його сприймаєш. Опинившись у дзеркально сяючому просторі на крихкій прозорій естакаді, ти поринаєш у світ образів-символів, які акумулюються в єдину яскраву площину “спалахів пам’яті”, сформовану на підсвідомому рівні. Духовний простір матеріалізується тут шляхом накладання абстрактного й емоційного рівнів на предметний. В експозиції відсутні стенди, вітрини та чіткі композиційні схеми, проте відверто зримим є передчуття вибуху енергетичної системи в просторі й часі, до якого ви долучаєтеся, ставши самі частиною експозиції, перебираючи на себе закодовані емоції, та віддаючи свої власні. Увесь простір побудовано за колажним принципом згідно з конкретною естетичною програмою на Ґрунті самобутньої естетики оптимізму з легким серпанком світлого суму. Ця суміш життєлюбства з прихованим болем і гіркотою по вінця переповнена пластикою, музикою, яскравими фарбами, увібрала в себе всі види мистецтв. Вона вливається в полотна, де на різних рівнях переплелися лаконізм глибокого підтексту та умовність візерунків абстрактного мислення, обрамлені в декоративну символіку українства, з глибоким зануренням у знакову систему світових культур на рівні підсвідомості. Кожен має можливість тут відкрити око власної душі, пропустивши через себе зоряний простір, яблуневий шал, рушниковий потік, погойдати свої спогади в колисці, помріяти, посумувати, навіть поплакати. Ця символіка не є мертвим історичним начинням, а живою правдою реального дійства з ефектом 3D- шоу: віртуально-рукотворного та космічно-незбагненного, насиченого неземними енергіями, які стають джерелом варіацій-роздумів. У цій площині повністю відсутня енергія відчаю та скорботи, натомість під відео та аудіоряд триває процес очищення й моделювання свідомості. Саме в такий спосіб створюється ефект відчуття позачасових реалій, формується ідея ілюзорності земного буття й часу. А сам час у цьому просторі представлений так, що реальність у ньому має навіть різний темпоритм: котяться яблука — одна швидкість, колиски летять — інша, майорять рушники, розсипаються фотокартки, летять птахи — це вже інший ритм. Не лише час, а й сам простір символів не має конкретних координат і точок відліку: реалії світу показані, то з найближчого ракурсу, то з космосу, а то знаходимо їх під нашими ногами. Місце ж самої людини в ньому теж не є чітко визначеним: вона не жива, але й не мертва, речі наче є, але вони або в небі, або під землею. Єдина підказка до дії — це поетичні тексти, емоційні сплески, які мають на меті допомогти людині матеріалізуватися, відшукати саму себе, зібрати до купи в цьому безмірі й переосмислити власне життя. На території Меморіального парку ви не знайдете традиційних пафосних монументів. Метафора, вийшовши за межі Музею, розгортається далі на території комплексу. Дзвони на символічних твелах із реактора, як шана тим, хто назавжди залишився в Чорнобильській весні, і тим, хто й сьогодні тут через 25 років. Саме Третій Ангел, який “…засурмив і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин” (об. Св. Івана Богослова 8 (10,11), велично височить над Меморіальним парком. Парк — апогей Чорнобильського простору, вертикаллю якого є: земля — небо, а горизонталлю — дорога без кінця, як зв’язок між минулим і сучасним. На “Хресній дорозі” — 180 дороговказів населених пунктів, одні з яких реально вже не існують, залишаючись лише на картах пам’яті та в спогадах, інші існують лише умовно. Далі — Поштова площа, посеред якої дерево, що є уособленням Світового Дерева, тобто зменшена копія світобудови, яка традиційно асоціювалась із величезним деревом, верхівка якого сягала неба, а корені пекла. Верхівка дерева — наче голова людини, бо за іншими міфологічними уявленнями, всесвіт подібний до будови людського тіла. Голова — верхівка, ноги — корені, тіло — стовбур. Саме тут, на гілках цього Дерева життя, кожен, хто втратив 1986 року рідні домівки, може залишити свої ключі від них. Тут є можливість укинути листа в минуле до поштової скриньки під деревом або отримати там звісточку від когось із колишнього життя. Це символічне місце зустрічей і спогадів. Від Поштової площі дорога веде до композиції “В одному човні”. Перед нами постає катер — реальний учасник ліквідації наслідків аварії. Тепер він перетворився на підсвічник, де можна поставити свічку й помолитися біля нього за тих, хто відплив уже в інші світи. Різними мовами з вітрил лунає застереження: “Ми всі в одному човні!” Доказом того є події в Японії. Пам’ятний знак Хіросіма-Фукусіма, що є свідченням єднання в протистоянні небезпеці всієї земної цивілізації. Саме в цей день розпочинає своє життя Чорнобильський сад. Щойно висаджені на відкритому просторі квіти й дерева вселяють надію на те, що тут звучатиме музика гілок, напнуть свої білі вітрила вишні й сакури, все потоне в квітах. Символічним є те, що меморіальний комплекс відкривається на Світлому тижні, в час, коли світло Христового Воскресіння осяює Землю, в час єднання живих і мертвих. Він виринає в безмежно трагічному просторі як Великодня писанка в яскравому вибуху лелек серед ядерних спалахів. ЖИВУ В МОСКВІ, АЛЕ Я УКРАЇНЕЦЬ! УСМІХНЕНИЙ САТИРИК ОЛЕГ ЧОРНОГУЗ НЕЗАБУТНІЙ ВІКТОР ЗАРЕЦЬКИЙ ЯНГОЛИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин