Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Молода країна · “Якщо люди втрачають своє коріння, відбувається хаос, порожнеча, процвітає ненаситна жадоба”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ПЕРФОРМАНС ПІД ГОЛОС ВОЛИНКИ

Слово Просвіти, №17 за 2011 рік

У круговерті весняного “Медвіна” — презентації, зустрічі, майстеркласи… Проте цього насиченого дня так хотілося вдихнути гірського повітря, опинитися посеред казкового замку або загубитися у незвичайному танку. Що ж, мрії здійснюються! Гайда на фантастичний перформанс! Тут надибую гурт ентузіастів у кільтах (елемент національного шотландського вбрання), що запрошують усіх охочих до кельтського танцю. А чом би й не спробувати?! Головне — відчути себе у Шотландії… А ось і чудове доповнення фантастичної атмосфери — щемливо-проникливий голос волинки… Я не могла стриматися, щоб не поспілкуватися з Євгеном про таємниці цього унікального інструмента… — Волинка до нас прийшла на 200 років раніше, ніж у Шотландію. Проте нині мало хто популяризує її український варіант — карпатську дуду… — Прикро, що немає ініціативи з бо+ ку держави, щоб зберегти і популяризу+ вати цей український архаїчний інстру+ мент, який прийшов до нас задовго до приходу кобзи та бандури. Усі знають трембіту, а гуцульську дуду — ні. Я спіл+ кувався з майстром Михайлом Тафійчу+ ком, який мешкає на Івано+Франківщи+ ні. Йому вже за сімдесят. Він зовсім не знає нотної грамоти, але виготовляє різ+ номанітні інструменти, зокрема дуди (гуцульські волинки), колісні ліри, трембіти, скрипки. Зокрема для Руслани він виготовив 8 трембіт. Дуже важливо, щоб ця справа мала продовження, бо як+ що люди втрачають своє коріння, відбу+ вається хаос, порожнеча, процвітає не+ наситна жадоба. І як не парадоксально, популяризую+ чи шотландську волинку, я ставлю за ме+ ту — популяризувати карпатську дуду. — Ви ж не шотландець. Звідки ідея навчитися грати на шотландській волинці? — Якщо вірити в теорію про реінкар+ націю душ, то можу допустити, що в ми+ нулому я був шотландцем. Уперше я по+ чув інструмент у записі. Мій знайомий художник привіз компакт+диск одного шотландського волинщика. Ця музика мене неабияк вразила. І я почав само+ тужки навчатися. Я всього два роки граю на волинці. У Києві лише 8 волинщиків, вони в основному грають на галісійських во+ линках. А взагалі різновидів цього інс+ трумента дуже багато, наприклад, вели+ ка шотландська, німецький дудельзак, литовська, білоруська дуда… — У чому своєрідність звучання великої шотландської волинки? Діапазон нот її широкий? — Потрібно сказати, що дуже копітка праця з налаштуванням інструмента. Важливо, щоб звук “не плавав”. Звучан+ ня залежить і від температури, вологості, налаштування “пищика”, зношеності тростини. Узагалі, деталі часто дово+ диться міняти. Сам звук на відстані 2—3 кілометрів люди сприймають як звучання мобіль+ ного телефона. А в горах можна почути волинку за 3—5 кілометрів, — ось така специфіка. Діапазон — усього дев’ять нот. Шот+ ландська волинка представлена в певній тональності — є інтервали між нотами, у які не всі композиції можуть вписатися. Тому не все можна зіграти на цьому інс+ трументі. Як не дивно, я виконую деякі Фото Олеся Дмитренка білоруські, російські твори, композиції світової естради, невеличкі уривки із класичних творів. Серед українських пі+ сень — “Ой на горі два женці жнуть”, “Гопак”, “Як тебе не любити, Києве мій”, “Ніч яка місячна, зоряна”. Також мене цікавлять середньовічні мотиви, які можна втиснути в цей діапазон. — Ви граєте і на маленькій волинці. Вона чимось відрізняється від великої? — Велика шотландська волинка — найгучніший варіант волинок. А ма+ ленька звучить тихіше. За аплікатурою вона не відрізняється від великої, кіль+ кість нот така ж. Але цей інструмент пристосований для сейшенів. — Чи гармонійно поєднується волинка з іншими інструментами? — Дуже часто мене запрошують му+ зиканти. Проте нерідко вважають, що волинка має широкий діапазон нот, але тут така справа, що підлаштовуватися під волинку потрібно музикантам, сама ж волинка під колектив ніколи не підлаш+ тується. У цьому і вся складність. Хоча є чимало гуртів, які успішно грають із во+ линками. Це все залежить від амбіцій+ ності музикантів. Чи бачать вони музику в собі чи себе в музиці?! Особисто я мрію зібрати пай+бенд: поєднання во+ линки та барабанів має просто вражаючий ефект. — Чула, що волинка дуже вибаглива і вередлива. Це правда? — Так. Дуже важливо — передбачати й контро+ лювати цей інструмент, бо інколи він справді ве+ редує. Буває, вийду на сцену і відчуваю, що мені важко вдувати повітря, тростина починає непе+ редбачувано себе поводи+ ти. У Шотландії навіть жартують, що з жінками набагато простіше, ніж із волинкою. Тому який це інструмент, можна здога+ датися. — Коли-небудь мріяли поїхати на батьківщину Роберта Бернса? — Так, це моя духовна потреба. Я хо+ чу заснувати свою школу. Потрібен час, щоб з’їздити в Шотландію, скласти там іспити, аби в майбутньому я міг викла+ дати. — Слухачі, напевно, реагують на волинку по-різному… — Мене запрошують на різні заходи, семінари, весілля. Хотілося б сказати, що цей інструмент підходить для похо+ рон, бо створює заспокійливу атмосфе+ ру, підводить до філософського осмис+ лення смерті близької людини. Волинка допомагає перебороти страх смерті й по+ дивитися на неї як на природне явище. Боятися смерті — це боятися самого життя. Буває таке, що люди можуть притан+ цьовувати, намагаються вистукувати ні+ би ірландські танцювальні мотиви, є люди, які можуть замислено зупинити+ ся. Була одна жінка, яка ранньої осені стала поряд зі мною підняла голову вверх і почала дивитися на зорі хвилин десять. Інша жінка принесла з собою ки+ лимок, сіла на нього в позу лотоса й ме+ дитувала. Часто завдяки волинці я стаю виму+ шеним психоаналітиком. Люди до мене підходять і розпочинають виливати свою душу. Це якась своєрідна терапія. Цей інструмент якось по+особливому впливає на психіку. А найвдячніша аудиторія — це діти і тварини. Вони можуть стояти годинами. Коли я репетирую в лісі на околиці Киє+ ва, збираються навколо собаки, приліта+ ють птахи. Була така цікава історія. Якось я грав у лісі, аж раптом із кущів придибав старий сліпий кіт (де він там узявся, не знаю), сів, послухав трохи і пі+ шов. — А які відчуття переповнюють Вас під час гри? — Я — частина цього інструмента, мої легені включаються у вироблення цих звукових коливань, які проходять крізь мене. Я наче впадаю у якийсь стан трансу, медитації. До речі, розглядаю цей інструмент як засіб для астматиків, для тих, хто перехворів легеневими хво+ робами. — Мені здається, щоб торкнутися цього сакрального інструмента, потрібно налаштувати душевний камертон… — Так, це певна філософія. Для того, щоб звернутися до цього інструмента, треба переглянути своє життя. Волинка змінила моє життя, я став іншою люди+ ною. Своє життя поділяю на два періоди — до волинки і після. Багато моїх знайо+ мих хотіли навчитися грати, проте ніхто так самовідданно цим інструментом не займається. Це якась одержимість, дум+ ки лише про те, як удосконалити свою техніку. Вона вчить тебе бути систем+ ним, організовує тебе, вчить знаходити час там, де ти його раніше не знаходив. Віктором Криськом. Скрипка й альт дода+ ли цій композиції нового звучання”. В основі п’єси “Незнайомка з хризан+ темами” теж цікава історія. Роман Коляда часто грає у торговому центрі “Караван”. Одна панянка, захоплена його мелодіями, час від часу дарувала розкішні букети хри+ зантем. Історія “Тиші” не менш цікава. У сту+ дії, сівши за рояль, почав молитися. Мік+ рофони були увімкнені… І тривав запис. Що вийшло, кожен може почути по+своє+ му. “Ми ловили дихання тиші, шукаючи глибину навіть у цьому…” Сольний альбом записано на благодій+ них засадах у Будинку звукозапису Націо+ нальної радіокомпанії України. У записі брали участь Володимир Куриленко (ба+ ян), Віктор Крисько (альт, скрипка). Ви+ конавчий продюсер — Василь Дорощук, режисери Ігор Прийма і Аркадій Віхарєв, дизайнер Юрій Марусій, фотограф Олек+ сандр Зубко. Матеріали підготувала Уляна ВОЛІКОВСЬКА

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин