Палітра · “Митець освоїв і старе килимарство, і новітнє, об’єднавши їх і по-особливому огранивши у своїй творчості”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Яснозорий Сімдесяте Кругосвіття Степана Ганжі
Слово Просвіти, №17 за 2012 рік
Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ
Риби в захваті п’яно, Лишаючи вод килими, Повітря гостре і пряне Юними крають крильми.
Летять мотилями квіти Над луками, а мотилі Квітками вростають у віти І рясно ряхтять на стеблі.
Історія не терпить умовного способу, але якби Михайло Орест був нашим сучасником не лише творчістю, а й роками земного життя, якби написав цю поезію сьогодні — напевне, присвятив би її Степанові Ганжі. Немає жодного сумніву, що доля звела б їх обов’язково — навіть на наших “велелюддях вавилонських”. Звела б і духовно зблизила. Така подиву гідна “просторово-часова парабола” насправді проста, як її графічний вигляд. У нашому кругловидому, безмежноовидому, велемовному і розмаїтому планетарному просторі Парнаська вершина єдина, і в її осягах істинне мистецтво, звикле височіти і величатися на стонадцяти вітрах, напрочуд легко долає пронизливу та вельми турбулентну течію часу. На справжньому Парнасі, вочевидь, непросто втриматися, зате легко знайти мистецьке побратимство: надто мала територія, хоча й надміру “залюднена”. Степан Ганжа та Михайло Орест — квіти з одного мистецького поля. Бездоганна вишукана стилістика, позачасовість виражальних засобів, тонко вигострене чуття міри, а водночас неосяжне інтелектуальне багатство, неймовірна естетична потуга мистецького потенціалу. В орнаментиці килима С. Ганжі, в його колористиці, в композиції та архітектоніці немає зайвини, викличної красивості, пози, крикливості, “картинності”. Це викінчене полотно — як найвищої проби поезія: коли те, ПРО ЩО вона оповідає, в живому зв’язку, у родовому темпоритмі з тим, ЯК оповідає. Себто, як витворює образне полотно, якими мазками, якою тональністю барви, якою ритмікою, якими знаками сакрального письма, що наповнюють осібною мелодією кожне словосполучення, кожну викінчену фразу. Звідти — істинно-автентичне пахілля часу, надзвичайно переконлива пульсація: його протуберанці немовби освітлюють твір ізсередини. Візьму на себе сміливість потвердити: в сучасному народному мистецтві України Степан Ганжа повноправно посідає осібне місце саме у тих “мистецьких високостях”, які в українському красному письменстві осяяли своїм талантом “неокласики-парнасці”: Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Освальд Бургардт (Юрій Клен), Микола Зеров. Те “Гроно п’ятірне нездоланих співців”, чий переможний спів, за поетичним пророцтвом М. Драй-Хмари, “крізь бурю й гнів” “розбиває лід одчаю і зневіри”. Та багатостраждальна мистецька когорта, що наснажила потугу поетичного слова молодшого брата Миколи Зерова Михайла, якому судилося освоїти літературні вершини під “парнаським” іменням “Михайло Орест”; і надзвичайно витонченого, віртуозного та мистецьки багатогранного, багатоликого поета “українського зарубіжжя” Святослава Гординського, чиї “Кольори і слова в натхненному танку Однаково дзвенять у ритмі мелодійнім”. Зі Святославом Гординським Степан Ганжа познайомився особисто. Сталося це багато років тому під час чергових зарубіжних гастролей Українського народного хору імені Григорія Верьовки, де Степан Олександрович був солістом танцювальної групи. А щасливу нагоду зустрічі подарував Ганжі його побратим і колега Олесь Доріченко: до пишних лаврів віртуоза-танцівника Олесь Васильович уже тоді додав цілком заслуженого вінця знаного поета, автора кількох поетичних збірок. То й, ясна річ, щоразу під час зарубіжних виїздів колективу викликав посилену увагу до себе, опріч шанувальників народного танцю, ще й “екзильних” родаків-побратимів по письменницькому цеху. І сталося так, що доля, попри рішучий спротив “артистів у цивільному”, які тоді невідлучно супроводжували колектив в усіх поїздках, а тим паче у
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
