Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Чи не час припинити безглузду війну із Центром Курбаса — ззовні і зсередини?” · с. 12сторінка оригіналу ↗

Центр Курбаса «на барикадах»

Слово Просвіти, №17 за 2013 рік

НЕЮВІЛЕЙНІ РОЗДУМИ Анастасія НОВОСВІТСЬКА 30 березня день народження театру “Березіль”. Відбулася науково-практична конференція “Актуальне мистецтво. Театр поза межами тотожності”. Проте в Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса — атмосфера не свята, а протестів і “барикад”. Адже минулий ювілейний рік Леся Курбаса виявився роком… боротьби з центром його імені та безпідставним зняттям із посади директора-засновника Неллі Корнієнко. Нещодавно більшість співробітників підписали звернення до міністра культури України Л. М. Новохатька про зняття новопризначеного попереднім міністром М. А. Кулиняком керівника Ганни Веселовської і повернення на цю посаду академіка АМУ, доктора мистецтвознавства Неллі Корнієнко. Крок цілком правомірний і логічний, адже за новим статутом Центру керівника має обирати колектив. Конфлікт у Центрі пов’язаний не лише з особистістю Г. Веселовської, яка за три місяці роботи встигла видати з десяток наказів, які довелося скасувати, звільнити з посад вагомих для Центру людей, а й із радикальною зміною стратегії, різким зниженням наукового рівня. Ідеться про маргіналізацію Центру і катастрофічну ситуацію в усіх сенсах: творчу, етичну і фінансову. Примусова зміна керівництва, яка була продовженням спроб рейдерського захоплення будинку в центрі Києва і намаганнями чиновників перетворити його з наукової, відомої на весь світ установи — на обслугу міністерських забаганок команди попереднього міністра. Це відбулось у листопаді минулого року, саме після присвоєння Центру міжнародної категорії “А” — найвищої для наукових установ і єдиної у відомстві Міністерства культури. Парадокс? Замість підтримувати інноваційну діяльність, чиновники звільненням відзначають керівника, який створив Центр як авторський і привів його до найвищих здобутків і міжнародного визнання? Це сталося на завершення ювілейного року Леся Курбаса, — ювілей відзначали за постановою Верховної Ради; символічно можна вважати цю сваволю чиновників новим розстрілом Леся Курбаса. Центр Курбаса задумали й заснували з ініціативи Неллі Корнієнко і за підтримки Національної спілки театральних діячів України 18 років тому. Стратегічний план Центру — не лише введення імені Леся Курбаса у світовий науковий і культурний обіг, а й поширення його світоглядних принципів, реінтеграція української науки й культури в світ. За цей час було здійснено понад 50 оригінальних авторських проектів, зокрема десятки вистав, видано понад 30 книг — театрознавчих і драматургічних, понад 20 міжнародних конференцій і в Україні, і за кордоном, запроваджено низку майстер-класів для акторів, режисерів, хореографів, драматургів, комплексні проекти “Майстер-класи світової режисури”, лабораторія ВІАТ, унікальна студія О. Драча АКТ і багато іншого. У фокусі Центру — новітні інтерпретації української і світової класики й відкриття нових імен. Тут працювали режисери Д. Лазорко, О. Білозуб, Г. Гладій, О. Ліпцин, М. Нестантінер, А. Білоус, О. Шапаренко, І. Волицька, С. Швидкий, О. Балабан, В. Ткач та інші, започатковано фестиваль молодої режисури ім. Леся Курбаса. У Центрі вперше в Україні відкрито відділ драматургічних проектів, який очолює Неда Неждана і де працюють знані драматурги Ярослав Верещак та Олег Миколайчук і здійснено десятки проектів: інтернет-бібліотека п’єс, публікація, переклади і видання драматургії, сценічні читання та вистави-першопрочитання п’єс, комплексні проекти “Наша Драма”, “Інша Драма”, “Трійця Лідії”, “Авансцена”, “Світова драматургія. Діалог театральних культур” та інші. Науковці Центру відкрили принципово новий напрям у гуманітаристиці — нелінійне (синергійне) театроі мистецтвознавство, яким зацікавилися вже 6 країн. Центр Курбаса успішно співпрацює з мистецькими й науковими партнерами з 27 країн світу. Проекти і митці Центру одержували численні відзнаки українських і міжнародних конкурсів і фестивалів, сам Центр набув статусу національного, коду фундаментальної науки (як у національних академіях), і нарешті найвищу міжнародну категорію “А” — єдиний у гуманітарній сфері України. Міністерство культури мало б пишатися цими здобутками і всіляко підтримувати такий інноваційний Центр. Проте останні два роки ставлення Міністерства до Центру “вражало” послідовністю прихованого “рейдерства”, по суті, нищення. Спершу Центр позбавили фінансування на комунальні послуги, тримаючи в лютий мороз без опалення. У ювілейний рік — жодних коштів на реалізацію проектів. При цьому Центр Курбаса провів міжнародну конференцію, зібравши курбасознавців з усього світу: Росії, Польщі, Грузії, Франції, Італії, США, Канади… Згодом на волонтерських засадах організував фестиваль молодої режисури імені Леся Курбаса. Натомість у відповідь міська влада “відзначила” ювілей, ледь не забравши приміщення і не виселивши на вулицю через формальний привід закінчення строку оренди. Звісно, будинок на Володимирській — ласий шматок для рейдерів, які роками оббивають цей поріг, бувало, й озброєні автоматами. Одна історія вже перетворилася на театральний анекдот, коли черговий рейдер, не обтяжений знаннями, спитав: — Это центр Леся Курбаса? — Так. — Позовите его, я хочу с ним побазарить. Наступний крок у цьому ж напрямі — підпільна спроба заміни деяких пунктів статуту Центру, які дозволили б ліквідувати театральну частину й “легально” виселити Центр. Директор центру Неллі Корнієнко відстояла і приміщення, і статут, і — найголовніше — стратегію Центру. Адже доктор наук завжди висловлювала свою громадянську позицію, зокрема у статті “Варвари” у газеті “Дзеркалі тижня”, відверто діагностуючи “антикультурну” політику чиновників від культури. І тоді в цій безглуздій і незбагненній боротьбі колишнього міністра культури з Національним Центром із визнаним міжнародним реноме і в науковому, і в мистецькому світі, яким він мав би опікуватися і всіляко підтримувати, було вирішено “підрубати корінь” — усунути директора. Не просто призначеного директора, а науковця зі світовим ім’ям, яка відстоювала ім’я Леся Курбаса тоді, коли це було реально небезпечно. Неллі Корнієнко придумала його концепцію і стратегію, створила, відстояла цей Центр від усіх рейдерських зазіхань нових “варварів”, була його душею та янголом-охоронцем. Попри те, що науковий колектив Центру Курбаса одноголосно проголосував за свого керівника. На посаду директора без належного в таких випадках конкурсу було призначено Ганну Веселовську. Проте порівняння дослідницького внеску в курбасознавство нинішнього й колишнього директорів, а особливо у фундаментальну науку, і за керівним досвідом, і за рівнем міжнародного визнання засновника Центру — не на користь призначеного мінкультом директора. Тож, вочевидь, зміна керівництва відбулася не для “покращення”, а щоб позбавити Центр стрижня, поставити директора, яким легко маніпулювати і який не відстоюватиме ні його стратегічні позиції, ні статус, ні фінансування. Такого висновку дійшла більшість співробітників Центру Курбаса за неповні три місяці “горе-керівництва”. І хоча на словах Ганна Веселовська стверджує про продовження стратегії Центру і навіть “піариться” у численних інтерв’ю, видаючи положення й засади, які запровадила Неллі Корнієнко, за власні — наприклад, про міждисциплінарність, підтримку молодої режисури, міжнародну співпрацю тощо. Проте крок за кроком внутрішня політика Центру змінюється. Центр стає прокатним майданчиком для інших театрів. Перші п’ять вистав, зіграні в такий спосіб, — російськомовні, низького рівня, а деякі — з нецензурною лексикою, чого раніше в Центрі ніколи не було. Фінансові варіанти їхнього прокату непрозорі, як використовуються кошти від цього, знає лише директор. Але ж Центр Курбаса — експериментальна театральна лабораторія, а не прокатний майданчик. Російська мова дедалі більше шириться у стінах Центру, співробітників уже ділять на “українофілів” і “українофобів”. В Інтернеті почалися жваві дискусії на цю тему: “Слава Богу, из центра изгнали этих бендеровцев Танюка и Корниенко!”; “Так держать — “Русский мир” отныне и навсегда с вами!” Звісно, це викликало гарячі схвальні відгуки представників “Русского мира”… Але проводити таку політику під портретом Леся Курбаса, який захищав самобутність української культури, її європейський “вектор” і спільно з Миколою Кулішем і Миколою Хвильовим підтримував гасло “геть від Москви” — просто неетично. Але Веселовська справді створює нову Художню раду, до складу якої вже не входить Н. Корнієнко і одним із перших наказів намагається звільнити з посади заступника директора Центру Оксану Танюк. Натомість проекти, спрямовані на розвиток української драматургії, тривалий час блокуються чи ігноруються. Наприклад, протягом двох місяців жодного вільного вечора для проведення презентації проекту Центру “Авансцени” — унікального збірника сучасної української драматургії — не виявляється, доводиться “втискуватися” вдень, втрачаючи аудиторію. До речі, публіці, яка прийшла на презентацію, новий директор навіть не надав часу для запитань і… просто вигнав. Натомість, п. Веселовська відвідала презентацію “українських” п’єс у театрі Роял Корт у Лондоні. Правда, і тут “український курс” “сплохував” — із шести молодих драматургів, відібраних для програми, узяли лише трьох російськомовних, а українських відкинули… нібито через брак перекладів. Хоч на початку програми пропонувалися фахові перекладачі, а українські п’єси англійською публікувалися в США і Канаді. Недавно між Британською радою і Центром Курбаса укладено меморандум про співпрацю. Теоретично це добре. Але якщо начиння цієї співпраці буде аналогічним цьому “новому курсу” п. Веселовської, то до чого тут Центр Леся Курбаса? Другий “ювілейний подарунок” М. А. Кулиняка Центру — різке зменшення фінансування — до 57 % і лише на заробітну платню. І це попри Національний статус і категорію “А”, яка за законом потребує збільшення ставок, які були на рівні прожиткового мінімуму. І сьогодні зарплатню незаконно знизили ледь не вдвічі! Катастрофічна ситуація і з приміщенням, яке за таких умов проблематично утримувати. Адже подібна політика скорочень уже добре відома як єзуїтський механізм закриття. І що ж робить директор? Ні листів, ні акцій протесту… І такого листа до керівництва пише колишній директор Неллі Корнієнко, не допускаючи ні фінансових, ні штатних скорочень. Натомість новий директор запроваджує “раритети” радянських часів, і незаконні, і безпорадні: дисциплінарні й слідчі комісії, список людей на прохідну, яких наказано не пускати в Центр. У талановитого бандуриста-віртуоза, народного артиста України Романа Гриньківа, якого Неллі Корнієнко запросила до Центру з його лабораторією, Г. Веселовська забрала ключі від кімнати, де зберігалася його техніка, і дала розпорядження не пускати його до Центру. Коли Р. Гриньків поскаржився першому заступникові міністра Т. Кохану на таку сваволю, Г. Веселовська влаштувала йому скандал, розбила апаратуру й раритетний носій із його програмами, зокрема і з новими проектами. З якою метою? А щоб довести Міністерству, що з приводу жодних нових проектів Р. Гриньків до Центру не звертався. Коштів за знищене Гриньківу ніхто не відшкодує. І все це за добре відомими принципами “люди-ґвинтики” і “незамінних людей немає”. Незадоволені? Можна взагалі “волонтерів” набрати. Такий стиль директор проявила, організовуючи перший фестиваль молодої режисури в Білій Церкві, на якому співробітники Центру і журі працювали на улюблених новим директором “волонтерських засадах” — безкоштовно. В останній день фестивалю Веселовська після скандалу з директором театру п. Усковим просто… втекла, залишивши всіх, хто працював в організації і журі, і молодих режисерів, по суті, напризволяще. З тими людьми, які взяли на себе левову частку в організації фестивалю, директор почала “розправлятися”. Мар’яну Матвейчук, куратора основної програми, “добровільно” перевели на півставки, Надію Мірошниченко, куратора майстеркласів, — безпідставно хотіли зняти з посади керівника відділу, а голова журі Ірина Волицька, яка рятувала ситуацію і завершувала фестиваль, дізнається про неподовження контракту… через два місяці. Ось така “подяка”. Але ж керівництво — це відповідальність за тих, кого ти ведеш за собою. Принаймні така позиція засновника Центру. Але саме проти неї, здається, і проводиться політика нинішнього директора. Адже одним із перших кроків нового керівництва стала “революційна” заміна концепції науково-практичної конференції, запропонованої Неллі Корнієнко, — “Театрознавство. Друга реальність”, яка передбачала високий рівень теоретичної думки, на простіший і “зрозуміліший масам” “Актуальне мистецтво”, при цьому не пропонуючи жодного нового слова в цій сфері. Що це, свідоме “заниження планки” дискусії, яку не візьме новий директор? Чи “випад” проти стратегії новаторства засновника, яка і призвела до категорії “А”? А далі йде свідоме виключення Неллі Корнієнко із новоствореної “художньої ради”. Особливо характерна історія відзначення річниці Леся Курбаса — “Вечір-спогад” за участю дітей учнів режисера. Тобто фактично “Вечір спогадів про спогади”, який готувався, по суті, потай від засновника Центру. Показ фото з сімейних архівів на кшталт “як А. Бучма в негліже годував

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин