Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Кіно · 23 квітня в Києві відбувся VI з’їзд Національної спілки кінематографістів України. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Бруд сірості

Слово Просвіти, №17 за 2013 рік

Лариса БРЮХОВЕЦЬКА Протягом вихідних узбережжя затоки Дніпра, що називається Собаче гирло, перетворюється на суцільне сміттєзвалище. Відпочивальники, насолодившись пікніком, лишають після себе пластик, порожні пляшки, недоїдки. Так, немов ніколи не чули про такі поняття, як культура, чистота. Тож замість території для відпочинку маємо зону бруду. І це не єдина забруднена місцина в нашому місті, такого неподобства вистачає. Ось і їдуть наші громадяни на відпочинок за кордон, у благополучні країни, де мешканці великих і маленьких міст, проводячи дозвілля на природі, не смітять. І не отруюють довкілля брудною лайкою. Де поводяться як люди, а не як люмпен кримінального розливу… Останнім часом явище, аналогічне до згаданих наслідків вікенду, з’явилось і серед молодих кінорежисерів. У їхньому середовищі виникло навіть своєрідне змагання, хто вульгарніше й непристойніше висловиться, хто переможе у вияві зневаги до глядача, пропонуючи йому різні нечистоти. Започаткували й очолили те змагання продюсер Д. Іванов і режисер В. Тихий, випустивши кілька років тому альманах короткометражок із промовистою назвою “Мудаки”. Тим самим продемонструвавши, що кіно можна робити, не докладаючи ні таланту, ні розумових зусиль, а тільки показуючи якнайбільше бруду, — і неодмінно прийде слава. Скандальна, хоча не зовсім така, як у Герострата, який нищив усе, що траплялося цінного. А можна ж усе, що має статус культурних цінностей, спершу перетворити на лайно. Аніматори (не плутати з аматорами) А. Лавренішин і Д. Коломойцев у трихвилинній стрічці “Українська література. Підручник для мудаків” саме так потрактували українську літературу, виявивши власне нутро нікчемного раба, якому невідоме поняття гріха, совісті й не потрібна культура, якого задовольняє життя на смітнику. Дурне діло — не хитре. Справи забруднення мали успіх, до лідерів такого кіно потягнулася молодь, і вже наступний альманах — “Україно, гудбай!” — шокував статевими зляганнями. Голова Національної спілки кінематографістів привітав гудбайкерів із “досягненнями” на цьому фронті, зокрема, під час ушанування пам’яті Олександра Довженка в його рідній Сосниці. При цьому місцевим кіноглядачам сказав, що “Ядерні відходи” з того альманаху Спілка, яка програмувала свято, посоромилася показувати. Альманаху відчинили двері кінотеатри (результати прокату невідомі, та це в Україні не має значення — молодого глядача фільми в кінотеатрах, та ще й за гроші, не цікавлять; для перегляду на екрані власного ноутбука доступне практично все). Та найголовніше (о, радість!) чиновники Державного агентства з питань кіно України були зачаровані цим нашвидкуруч зробленим альманахом настільки, що постфактум щедро профінансували його (схоже, що гудбайкери за допомогою Агентства скоро перейдуть до блокбастерів. Спостерігаємо нечастий в історії кіно випадок, коли смаки грошедавців і режисерів-виконавців збіглися). Ну вгодили творці “Україно, гудбай!” кіночиновникам. Але глядач має й інші смаки і запити, не пов’язані з брудом і українофобією, як у згаданих короткометражках. Але для задоволення потреб такого глядача в держави коштів немає. О, незабутній Антоне Павловичу! Чому втратили силу Ваші слова? І скільки нинішніх Homo sapiens погодяться з Вами, що в людини все повинно бути прекрасно — і обличчя, і душа, і думки, і почуття?.. Із думок усе й починається — вони передують діям. Нам нав’язують думку, що нині таке-от кіно у світі й нібито альтернативи йому немає. У лекції 13 лютого 1956 року Олександр Довженко говорив студентам ВДІКУ: “Адже всі ці “захоплюючі” американо-європейські фільми — це ж фарші з бійки, різного роду вбивств, кровопролить тощо, це ж тухлятина, без якої старенька Західна Європа не може вже ні обідати, ні вечеряти. Чому ці бійки, тваринна грубість, вбивство звили собі таке міцне гніздо, як сіль у страві? Не вб’єш когось у фільмі, не скинеш з поїзда — то й фільму нема? Чи не варто зайнятися шуканням таких зображальних драматургічних засобів, які впливали бна емоційний склад глядача з не меншою, а значно більшою благороднішою силою, ніж ці криваві троглодитські атрибути, які стали вже буквально інерцією”. Це було сказано за часів “залізної завіси”. Після її падіння ми вже чверть століття живемо в умовах свободи. Свободи для каналізаційної труби, для троглодитських атрибутів і сміттєзвалищ. У результаті — молодь, яка першою прийняла на себе удар такого кіно, ним і захлинулася. І нині, уже сягнувши сорокарічного віку, вона кроїть своє кіно саме за такими лекалами. Кадр із фільму “Мудаки” А от справді талановитим, хто хоче створювати україноспрямоване кіно, сподіватися на підтримку Держагентства не доводиться. Орієнтири там чіткі: “Гудбай!” 25 січня випало взяти участь у прямому ефірі в передачі “На перетині думок” радіоканалу “Культура”, де йшлося про копродукцію в Україні. Представник Держагентства, жонглюючи загальними фразами й нічим не аргументуючи, твердив про цілковите благополуччя. Послухати — суцільні досягнення у кіновиробництві, в копродукції, всюди. А питання копродукції, до речі, назріло: не рік і не два держава виділяє кошти на зарубіжні фільми, де про Україну взагалі не йдеться, а в титрах не знайти українських кінематографістів (а якщо були, то уособлював їх Богдан Ступка, що знімався і в Польщі, і в Росії). Тож наша держава виявляла дивну щедрість у фінансуванні кіно, наприклад, російського. А чого ж, в Україні у 2010—2011 роках повнометражних фільмів узагалі не виходило, тоді як у Росії — до двох сотень на рік. Показовим у сенсі такої копродукції був Сергій Лозниця з фільмом “Щастя моє” (спільне виробництво Росії, Німеччини й України), який чиновники Держкіно і їхня піар-обслуга позиціонували як твір українського кіно, хоча, крім коштів і продюсера, від України не було там більше нічого — ні в знімальній групі, нів самій історії, ні у мові фільму. Чиновники займалися натуральним окозамилюванням. Виділення коштів на підтримку зарубіжного кіно закінчилося скандалом. Він і спалахнув 2011 року у зв’язку з російським фільмом “У суботу”, на цей, уже завершений фільм, Держагентство виділило більше 10 млн грн. Скандал набув розголосу в ЗМІ, але керівник Держагентства з касти недоторканих — їй навіть і догани не винесли за нецільове використання державних коштів, тоді як такі дії протизаконні. Є в Агентстві Експертна рада, функція якої відбирати проекти, подані на конкурс (конкурси оголошують по кілька разів на рік). Це відповідальна робота — адже справді талановито написані сценарії — великий дефіцит, і треба вміти за стисло, а часом сумбурно викладеною сюжетною канвою розгледіти щось вартісне. Безперечно, погляд експерта має базуватися на інформації про того, хто подає проект: що він уже зро-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин