Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Ця сила духу є свідченням незнищенності людської, нашої національної сили до волі”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Борцям за волю, за нашу долю

Слово Просвіти, №17 за 2014 рік

Творчий вечір до свого 55-річчя відомий дослідник героїчної боротьби українського народу поч. ХХ ст. проти московських окупантів, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, член Національної спілки кобзарів України, письменник Роман Коваль розпочав не з головної події — презентації щойно виданої нової книжки “Медвинське повстання”, а з чергового тривожного повідомлення зі Сходу України. Він висловив стурбованість долею свого побратима — кобзаря та громадського діяча Василя Лютого, ведучого мітингу “За єдину Україну” у м. Рубіжному на Луганщині, якого захопили місцеві проросійські колаборанти. Це сталося 21 квітня під час міського мітингу на підтримку єдиної України. Кобзаря жорстоко побили, а потім заарештували. До нього, як розповідала дружина, бойовики застосували тортури. Місцева міліція і пальцем не поворухнула, щоб захистити Лютого від свавілля і знущань. було більш ніж достатньо, бо покійний був членом ЦК Української революційно-демократичної партії, надзвичайно активним діячем, учасником багатьох з’їздів різних українських емігрантських організацій, свідчив на паризькому процесі втікача із СРСР Віктора Кравченка, був головою Добровільного об’єднання колишніх репресованих українців, ініціатором та організатором маніфестацій до 20-річчя Голодомору в Україні, які в 1950- х роках сколихнули громадськість вільного Заходу і Америки. Зрештою, Дубинець був і автором ще однієї книжки, в якій він розповідав про відомі й приховані злочини Москви. Це все версії, хоч і доволі аргументовані. Але мусимо повсякчас пам’ятати незмінну сутність нашого “північного брата”: всі знають про його лукавство і підступність, але не всі його злочини одразу спливають на поверхню. На початку 1960-х років медвинська односельчанка-емігрантка Олександра Бражник приїхала зі США, де оселилася після війни, і якимсь чудом зуміла провезти мало не повну валізу дубинцевих книжечок “Горить Медвин”. Тоді ж провідала й старенького батька автора. Відтоді ці безцінні спогади за дотримання найсуворішої конспірації передавалися у Медвині з родини в родину. На той час це було вкрай небезпечно, адже московські сексоти були скрізь і всюди, навіть по селах, а ті, хто читав чи просто мав таку літературу, за статтею “поширення антисовєтської літератури” міг не один рік хлебтати тюремну баланду на далеких сибірах. Але жоден із медвинців не продався, не доніс на свого односельця за таку “крамолу”. Іван Дубинець допоміг землякам (хоча багато хто з них і сам про це знав) зберегти пам’ять про криваву трагедію і людські жертви рідного села. У спогадах він свідчив, що, попри страшні жертви, ніколи не чув від односельців каяття чи жалю з приводу збройного виступу проти російських окупантів. Це підтверджує і начальник штабу медвинських повстанців Микола Василенко, спогади якого “Мова про пережите” вміщено в новій книжці Романа Коваля. Василенко згадує матір повстанця Михайла Шмигори, яка “не нарікаючи ні на кого… була горда, що її син не згинув безкорисно”. Ця сила духу, здавалося б, остаточно витравлена, випалена століттями московського рабства, є свідченням незнищенності людської, нашої національної сили до волі. У скорботі схиляючи голову перед тими, хто “згорів, — як пише в книжці Роман Коваль, — у вогні медвинського повстання, вклонімося вдячно медвинським матерям, які пишалися тим, що їхні сини загинули за Україну”. Ці слова особливо пронизують нашу свідо- Зліва направо: Тарас Силенко, Роман Коваль мість ще й тому, що не змита ще пролита кров Небесної Сотні на Інститутській і Грушевського під час Київського Майдану, ще й сьогодні мордують, знущаються над українцями на рідній нашій Слобожанській, Донецькій, Таврійській землі російські окупанти і нащадки завезених у свій час колаборантів. Пам’ятаймо… Основою книжки “Медвинське повстання” стали спогади безпосередніх учасників цього повстання — Івана Дубинця та Миколи Василенка, про яких уже згадувано. Крім цього тут уміщено також нариси про бандуриста Антіна Митяя, отаманів Григорія Пирхавку та Дмитра Цвітковського, біографічну довідку на бандуриста Костя Місевича, який залишив неповторний спогад свого учителя — Антона Митяя; спогади-роздуми Юрія Лавріненка, дослідника “Розстріляного відродження”, оповідання Григорія Косинки, одного з тих, хто увійшов до скорботного списку “Розстріляного відродження”, спогади про Івана Дубинця, його батька і брата, згадка про начальника штабу медвинських повстанців Миколу Василенка, спогади медвинців про трагедію рідного села, далеко неповний список медвинських повстанців, два матеріали про Медвин із українських газет часів Другої світової війни, спогад Галини Денисенко про свій медвинський рід, нарис про медвинського вояка французького Іноземного легіону Павла Миколенка, дослідження Анатолія Листопада “Медвинці, репресовані комуністичним режимом”, розповідь Володимира Здибка про своє дитинство у Медвині та спогади його батьків про трагічну історію Медвина, матеріали про вшанування медвинських героїв, що публікувалися в пресі, вірші Ольги Страшенко “Медвин, земля козаків” та “Ой у Медвині на Спаса”, медвинську пісню “Спи ти, козаче, наш брате!”. Особливу привабливість книжки створює розділ “Фотодокументи” — 125 світлин, більшість із яких Роман Коваль уперше оприлюднює для широкого читацького загалу. На вечорі-презентації і вшанування подвижницької праці Романа Коваля промовляли Петро Гогуля (співупорядник книжки), автор кількох розділів до неї Володимир Здибко, режисери Олександр Муратов, Олександр Рябокрис та Олександр Домбровський, скульптор Михайло Горловий, поетеса Тетяна Лемешко, журналісти Микола Владзімірський та Костянтин Дикань, дочка Голови Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака Наталка Осьмак, народний депутат України від ВО “Свобода” Юрій Сиротюк та міністр екології і природних ресурсів Андрій Мохник. Душевності й щирості віншуванню Романа Коваля й обговоренню його нової книжки додала презентація альбому “Пісні Визвольної боротьби ХХ століття”. Частину з них співали кобзарі Тарас Силенко і Тарас Компаніченко, барди Гриць Лук’яненко, Володимир Самайда, Володимир Гонський, фольклорист Валерій Гладунець, а пісню “Любо, братці, любо”, улюблену пісню іменинника, співав уже весь переповнений зал. один наш член журі (Анатолій Качан — Авт.). Я живу в Одесі й рідко буваю в Києві. Щодва роки я вручаю премію творцям найкращих дитячих книжок. Сьогодні ним став “мастодонт”, який давно і плідно працює на ниві дитячої поезії. Але я подумав: що буде потім, коли я відійду від справ? Мені дуже не хочеться, щоб премію перестали вручати. Тому я зметикував: запросив дуже активних і тямущих експертів, які працюють у дитячій літературі, щоб вони продовжували мою справу. Я хочу, щоб вони й надалі працювали. Це, можна сказати, довічні члени журі премії “Джури”. Я пишаюся ними. Насамкінець Людмила Рутківська вручила головну частину премії Анатолію Качану — грошову винагороду. А Тетяна Щербаченко — грамоти порталу “Простір української дитячої літератури “БараБука” Володимиру Рутківському і Анатолію Качану. Тепер вони визнані справжніми “книгодрузяками”. Сторінку підготував Микола ЦИМБАЛЮК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин