14 Літературні події “Не може бути майбутнього, якщо ми кепсько знатимемо наше минуле”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Психобіографічна трилогія Степана Процюка
Слово Просвіти, №17 за 2014 рік
Літературний універсум письменника Степана Процюка дуже широкий. Народившись поетом на початку 90-х, він безповоротно перероджується в іпостасі прозаїка у 2000-х. Працює в різних жанрах: пише романи (“Інфекція”, “Жертвопринесення”, “Тотем”, “Руйнування ляльки” та ін.), збірки есеїв (“Канатоходці”, “Аналіз крові”, “Тіні з’являються на світанку”), книжки для підлітків (трилогія про кохання “Марійка і Костик”, “Залюблені в сонце”, “Аргонавти”). А 2010 року Процюк звернувся до маловідомого в українській літературі жанру романізованої біографії. Створив психобіографічну трилогію “Троянда ритуального болю” (2010) про В. Стефаника, “Маски опадають повільно” (2011) про В. Винниченка, “Чорне яблуко” (2013) про А. Тесленка. З презентацією Степан Процюк завітав до Інституту філології.
Анна МУКАН Фото Валерія ПОПОВА, прес-центр Інституту філології
Герої його романізованих біографій — В. Стефаник, В. Винниченко, А. Тесленко — привернули увагу Процюка насамперед своїм складним внутрішнім світом. Автор прагнув збагнути суперечливі характери українських геніїв. Степан Процюк наголошує, що не мав потужної літературної традиції в жанрі психологізованої біографії. Його попередником у цій царині є хіба що В. Домонтович зі своїми “Романами Куліша” та “Аліною і Костомаровим”, писаними наприкінці 20-х років минулого сторіччя. Спершу в планах Степана Процюка був лише один роман — “Троянда ритуального болю: Роман про Василя Стефаника”, який мав доукомплектувати серію “Автографи часу” видавництва “Академія”. Однак після успішної рецепції книжки серед читачів з’явився задум створити психобіографічну трилогію. Після виходу останньої книжки у січні 2013 року Процюк вирішив зупинитися, адже “три — це сакральне число”, а тиражування подібних книжок може “перетворитися на кон’юнктуру”.
За словами автора психологізованих біографій, найскладніше було видати роман про Архипа Тесленка — забутого молодого генія української літератури, реанімувати якого з небуття було справою честі для Степана Процюка. Видавець сумнівався в успіхові такої книжки, хіба що це буде геніальний твір. Схоже, письменник переконав видавця у тому. Трилогія отримала бажаний резонанс серед критиків і читачів, хоча українцям, вважає Степан Процюк, ще треба дорости до такого жанру літератури. Особливістю своїх психологізованих біографій автор вважає брак у них недомовок і “незручних місць”. Письменник переконаний, що читач має знати всі нюанси життєпису його героїв — і приватного зокрема. Однак Процюку не йдеться про бульварні романи, він прагне збагнути всю суперечність егоцентричної й водночас надзвичайно талановитої натури В. Винниченка, трагічного світосприйняття Стефаника, поетично-драматичної долі А. Тесленка.
гедію усвідомлення зради власного народу на користь російського, нібито “цивілізованішого”. Але так до слушного часу вважав не лише кримський татарин Азіз, а й міщанин Іван Петренко. “Не був він питомий росіянин, бо походив із народу також, хоч і давно вже приєднаного до російського царства, та проте соромився свого походження, гордував своїми земляками й силкувався запевнити і себе, й інших, що він “є самий що ні єсть расєйській человєк”. Цю повість Володимир Леонтович написав ще 1903 року. А нині доктор педагогічних наук Ремзі Рефікович Девлетов, завідувач кафедри початкової освіти Сімферопольського інженерно-педагогічного університету перекладає її кримськотатарською мовою і публікує в університетській газеті. Сподіватимемося, що попри нинішню ситуацію у вкотре окупованому Москвою Криму, всупереч зриванням українських прапорів на кримськотатарських установах, таки з’явиться “Абдул-Газіс” і окремим виданням. Бо творчість Володимира Леонтовича, які українська справа, на яку він поклав своє життя, мусить жити заради майбутнього. Майбутнього, в якому не мусить бути “зерна неправди за собою”.
Анатолій Паламаренко читає оповідання Володимира Леонтовича
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
