Літературні події · “Саме культура, її глибинне пізнання, ідентифікує людину за національною ознакою”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Лауреати «Глодоського скарбу» вшанували Гоголевий виш
Слово Просвіти, №17 за 2014 рік
Надія ОНИЩЕНКО
Марко Роберт Стех, восьмий лауреат премії “Глодоський скарб”, у Ніжині зустрівся зі студентами та викладачами й працівниками Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою, чиї інформаційні матеріали він використовує у своїх культурологічних проектах. Пан Стех народився в Любліні у Польщі в українській родині. З 1982 року живе в Торонто в Канаді. Доктор славістики (завершив докторат у Торонтському університеті дисертацією про драматургію Миколи Куліша) і “магістер інженерії”. Директор видавництва Канадського інституту українських студій, менеджер проекту “Енциклопедія України в Інтернеті” та англомовного видання “Історії України-Руси” Михайла Грушевського. Викладає українську культуру й історію у Йоркському університеті в Торонто. У 1980-х роках був засновником і мистецьким керівником Авангардного українського театру (AУТ) у Торонто; співзасновник і редактор журналу “Термінус” (1986–1989), який вплинув на тогочасний український андеграунд. Продюсер фільму “Kисневий голод” (режисер Aндрій Дончик, 1992), асистент-продюсер фільму “Лебедине Oзеро. Зона” (режисер Юрій Iллєнко, 1990), які відзначені на фестивалях у Венеції і Каннах. Автор роману “Голос” (2005) і незавершеного роману “Невмирущі”; упорядник (та автор вступних есеїв) вибраних творів Ігоря Костецького “Тобі належить цілий світ” (2005); упорядник, разом із Люцією Ржегоржіковою, антології сучасного українського оповідання в перекладах чеською мовою “Україно, давай, Україно!” (Брно: Vеtrnй mlэny, 2012). Автор численних літературознавчих праць (зокрема про Миколу Куліша, Ігоря Костецького, Емму Андієвську, Юрія Косача), оповідань, п’єс. 2009 року отримав Міжнародну літературну премію імені Миколи Гоголя за роман “Голос”. 2011 року став автором та ведучим циклу телепередач “Очима культури” на канадській програмі КОНТАКТ. Гостя з Канади супроводжували чотири лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка: письменники Леонід Горлач і Дмитро Іванов, Михайло Слабошпицький і Григорій Гусейнов. Редактор популярного літературного журналу “Кур’єр Кривбасу” Григорій Джамалович 2006 року сто тисяч гривень шевченківської премії за участю Ліги українських меценатів поклав на депозит і ось уже восьмий рік поспіль вручає іменну премію кращим українцям. Відкриваючи зустріч, ректор Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя професор Олександр Бойко привітав усіх присутніх із подією, яка “ефектом присутності” наповнить наше існування новим змістом. І ми всі переконалися в цьому протягом трьох годин інтелектуального спілкування. Саме культура, її глибинне пізнання, на думку Марка Стеха, ідентифікує людину за національною ознакою. Народившись в українськомовній родині, юний Марко в польському оточенні більше захоплювався польською літературою. Але глибше ознайомившись із літературою українською, він, 18-річним, почав усвідомлювати себе українцем. Українці в Канаді активно підтримували Євромайдан у Києві: вони пікетували дипломатичні представництва Росії й України. Марко Стех передав у бібліотеку вишу академічне видання Григорія Сковороди і Шевченкознавчу енциклопедію. Тезу канадського науковця і громадського діяча розвинули українські професори: директор Інституту української мови НАНУ Павло Гриценко та провідний науковий співробітник цього закладу і викладач Національного університету “Києво-Могилянська академія” Лариса Масенко. Їх підтримав директор видавництва “Ярославів вал” письменник і громадський діяч Михайло Слабошпицький, який поповнив бібліотеку університету. Набагато щирішою, ніж на радіо і телебаченні, відчули ми скрипальку Мирославу Которович. Її ліричне виконання “Аvе Маrіa!” Астора П’яццолли разом із баяністом Ігорем Саєнком відлунювалося віковічною тишею двохсотлітньої аудиторії. Отриману премію молода артистка використала на поширення творчості свого покійного батька — народного артиста України Богодара Которовича. — Периферія — це стан душі, а не місцевості. І тому ми всі виявилися в Ніжині людьми одного кола і українських переконань, — щиро зізнався заслужений артист України перший лауреат премії Тарас Компаніченко. Його кобзарське мистецтво доносить до нас вільнолюбство Григорія Сковороди і Спиридона Черкасенка, тяглість до яких підтверджують і сьогоднішні українці. Назва премії походить від містечка Глодоси на колишній Херсонщині, а тепер Кіровоградської області. Звідти предки Григорія Гусейнова по материній лінії. Ана початку 1960-х років дев’ятикласник з Глодосів випадково натрапив на великий скарб, що зберігався кілька тисяч років у землі. Це було скіфське золото, що зараз експонується у Музеї коштовностей України у Києві. — Нам здалося, що це може бути своєрідним символом України. У нас така багата земля, що “золото” у ній на кожному кроці, — стверджує засновник іменної премії. Дуже хочеться, щоб його патріотичний приклад підтримали інші українці, зокрема і в Ніжині. Адже в нас науковці, журналісти й студенти шукають і знаходять гоголівські і шевченківські скарби, якими захоплювалися гості на вулицях давнього козацького міста і Музею рідкісної книги.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
