Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
4 “Путінська агресія заважає людям дружити”. Суспільство · с. 4сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Ганьба георгіївської стрічки», с. 1

Ганьба георгіївської стрічки

Слово Просвіти, №17 за 2014 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 Священнослужителі знають і повчають парафіян, що потворний Змій — то зло дохристиянських, так званих язичницьких вірувань. На те гріховне обрушує праведний гнів святий войовник і прикінчує його. Вершник-змієборець перед очима мільйонів не тільки на гербі Москви, а й, головне, на іконах у всіх без винятку храмах християнських вірувань, понад усе — в православних. Вплив Святого Георгія на свідомість мас відчутний. Змій — плід уяви. А вершник до певної міри є особою історичною. Відомий з другої половини ІІІ ст. н. е. Народився у володіннях Римської імперії. Походить із знатного роду в Каппадокії. То центральна область у Малій Азії. Був воєначальником при імператорові Діоклетіані. Та коли перші християни зазнали переслідувань, не тільки став на їхній захист, а й себе, хоч це було небезпечно, оголосив християнином. Поки мав волю, творив дива: зцілював недужих, воскрешав мертвих та, що вважається головним, навертав до християнської віри закоренілих язичників, ідолопоклонників. Добрі діла праведника не врятували. Був підданий страшним катуванням, мужньо витерпів страшні муки. Не відступився від своїх переконань. Через те — Побідоносець. Не перемогли його духовну силу безбожні кати. Страчений близько 303 р. в Нікомедії, там, де тепер місто Ізмір у Туреччині. Після смерті вшановується як святий Наталія ПОТАПЧУК, Чернігів Перша зупинка — центр партизанського краю містечко Щорс. На центральній площі — досі вцілілий пам’ятник Леніну. Кажуть, на його знесення не погодилася навіть молодь. Мовляв, із самого дитинства всі біля нього фотографуються. Людей у центрі Щорса навіть у вихідні небагато. Хоча до початку російської агресії в базарні дні життя тут вирувало. “Половина щорсівців перелаялась зі своїми родичами з Росії. Люди перестали їздити один до одного в гості. Машин із російськими номерами тепер тут не побачиш. А донедавна росіяни й білоруси постійно приїжджали у Щорс по покупки — у нас же все дешевше, ніж у них”, — розповідає очільник районної Самооборони Володимир. За його словами, люди в селах війни бояться, але нічим не запасаються, погреби під бомбосховища не облаштовують. Розуміють, що вимираючі села, де живуть переважно старі, ніхто не бомбитиме. Водночас дядьки налаштовані рішуче. Люди кажуть: “Якщо російські війська підуть, ми їх зустрінемо навіть вилами. А то, може, ще й приховану з часів Другої світової зброю дістанемо”. “Тут не все так просто — прикордонний район. Люди партизанили, знають кожну стежку і окупації не допустять. Якщо прийде ворог — скручуватимуть і відправлятимуть назад. Якщо танком приїде — “коктейлями Молотова” зустрінуть. Партизанську війну виграти неможливо. Люди готові виходити з-за кожного дерева, з-за кожної хати”, — поділився настроями місцевого населення депутат Щорської райради Олег Хасенко. З його слів, війни не хочуть не тільки українці, а й росіяни, які живуть у прикордонних селах. Коли там вивантажували військову техніку, воу Фінікії, Палестині, далі в Римі, Галлії та в усьому християнському світі. Усе, про що тут ідеться, не таке просте, як на перший погляд. Тут замало поверхового ознайомлення. Необхідно копнути глибше. Перша згадка про “Московь”, як “местечко бояр Кучковичей” змигує в писемному джерелі 1147 р. Далі звернімося до фундаментальної праці М. Костомарова “Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей”. Придивімося, за яких обставин онук Івана Калити здобув титул великого князя: “за малолітнього Димитрія стояли московські бояри; здебільшого це були люди, які за своїм походженням не належали Москві; частково вони самі, а частково їхні батьки й діди прийшли з різних сторін і знайшли собі в Москві спільну вітчизну; ось вони й ополчилися дружно за першість Москви над Руссю. Та обставина, що вони приходили в Москву з різних сторін і не мали між собою іншої політичної пов’язі, окрім тієї, що їм дала пристанище Москва, сприяло їхній взаємній підтримці в інтересах спільної для них вітчизни”. Так зароджувалося велике в майбутньому імперське утворення. Воно розширювалося безмірно, поглинаючи все нові й нові довколишні й віддалені землі — володіння чужих племен і народів. Для владарювання над такою сукупністю необхідне потужне ідеологічне забезпечення. Як ніхто інший, добре зналися на цьому прийшлі священнослужителі з Візантії та їхні наступники. Саме від них — билина “Добрынюшка Никитич и Змей Горынчищ”. Мова — від солунського діалекту з Моравії. Упроваджували її посланці Папи Римського — солунські брати Кирило і Мефодій. Вони оголошені після смерті рівноапостольними. Врешті, звернімося до ідеології билини: Пришли они ко Марине на высок терем, Говорил Добрынюшка Никитич млад: “А и гой еси ты, моя молодая жена, Молода Марина Игнатьевна! У тебя в высоких хороших теремах Нету Спасова образа, Некому у тя помолитися Не за что стенам поклонитися. А и чай моя вострая сабля заржавела?” А и стал Добрыня жену свою учить, Он молоду Марину Игнатьевну, Еретницу, …, безбожницу. Он первое ученье — ей руку отсек, Сам приговаривает: “Эта мне рука не надобна, Трепала она, рука, Змея Горынчища”. А второе ученье — ноги ей отсек: “А и эта-де нога мне не надобна, Оплеталася со Змеем Горынчищем…”. /…/ Четвертое ученье — голову ей отсек И с языком прочь: “А и эта голова не надобна мне, И этот язык не надобен, Знал он дела еретические”. Уривок з виданого в Україні: Былины. — К., 1982. — С. 98. Такий світогляд прищеплювався і прищеплюється в незчисленних освітніх закладах. З цією отрутою вступають у життя нові покоління. Це саме, тільки не відверто, а приховано, виражає герб Москви. Будь-що можна повернути на зміцнення й звеличення найпотворніших імперських замірів. Вершник-змієборець прикликаний убивати не змія, а предковічну пам’ять, національні світогляди різних народів, зведених до одного великого табору. Для його зміцнення нав’язується єдина ідеологія. Від неї ніякого справдешнього національного духу, а приборкання, упокорення, придушення, викорінювання будь-яких глибинних національних виявів. Така природа імперської зажерливості й ненаситності. Ця ж невитравна агресивність виявляється нині, в ХХІ ст. н. е., в окупованому Криму. З її виплоду — підступні збурювання сепаратистів на підрив Української Держави. Зловісне організовують спецслужби під гербом Змієборця й з георгіївськими “ленточками” на лацканах мундирів. Але чорного Змія як утілення зла вже замало. Україноненависники підмінюють його страховидлом “фашизму”, “бандерівщини”. Такий ось черговий вишкір жорстокої юдолі земної. Чи зуміє її облагородити високий людський розум, покаже майбутнє. А сучасність в отруєній людино-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин