4 “Путінська агресія заважає людям дружити”. Суспільство · с. 4сторінка оригіналу ↗
Північне прикордоння: за зовнішнім спокоєм — рішучість боронити свій край
Слово Просвіти, №17 за 2014 рік
Скупчення російських військ поблизу північного кордону України не може не викликати тривоги в українців. А як почуваються люди, котрі живуть у безпосередній близькості до межі, що розділяє донедавна дружні держави? З метою дослідити настрої місцевого населення кореспондент Укрінформу відвідала кілька прикордонних населених пунктів Чернігівщини.
ни казали: “Ляжемо на дорогу, але танки в Україну не пустимо”. Про своє небажання воювати з українцями заявляють і російські прикордонники. Утім, розуміють: якщо буде наказ стріляти, вони змушені його виконувати. Василь Мороз, уродженець села Єліне, в лісах якого у Другу світову базувалися головні партизанські з’єднання, говорить, що на його малій батьківщині панує повний спокій. “Ніхто до війни не готується, паніки немає. Селяни зараз орють і картоплю садять”, — говорить він. І жалкує, що путінська агресія заважає людям дружити. “Добрий друг у мене працює сільським головою в Хоромному Климівського району Брянської області. Щороку ми з ним зустрічаємось на фестивалі “Дружба” у Сеньківці. Я хочу, щоб цей фестиваль був, і ми дружили й далі. А поки що телефоную товаришу й кажу: “Спробуйте тільки на нас рушити!” А він змушений виправдовуватися за свого президента”, — зі смутком розповідає чоловік. Щорсівський район наполовину вкритий лісами й болотами. За чутками, в Єлінських лісах є потаємні стежки, які місцеві мешканці передають із покоління в покоління. Вони нібито ведуть до схованок зі зброєю, прикопаною ще в період Другої світової. Ні хто не знає, в якому вона стані, але зараз місцеве населення вочевидь виявляє більше інтересу до питання самозахисту. Місто Семенівка — найпівнічніший районний центр Чернігівщини. До кордону з Росією і контрольно-пропускного пункту “Миколаївка” звідси 10 кілометрів. В’їжджаючи в населений пункт, звертаєш увагу на російську манеру зведення тутешніх житлових будинків — ґанками просто на вулицю. Будівлі переважно одноповерхові, з гарним дерев’яним різьбленням. Городяни мешкають у приватному секторі, ведуть домашнє господарство. На охайних вулицях, яку селі, купками граються діти. Семенівщина межує з тим самим Климівським районом Брянської області, де сконцентрована найбільша кількість російської військової техніки. Якщо вона рушить в Україну, Семенівка першою постане на її шляху. І перші бої можуть бути саме тут. Попри внутрішню тривогу, населення містечка поводиться спокійно. Проте чоловіки не сидять, склавши руки, а готуються захищати свої сім’ї. “Близько місяця тому ми зорганізувались у загін Самооборони і тепер патрулюємо вулиці міста. Коли організацію юридично зареєструють, зможемо допомагати прикордонникам і військовим на блокпостах. Народ обурений агресивними діями наших сусідів і готовий протистояти, якщо вони на нас підуть”, — каже командир районного загону “Народної Самооборони” Микола Гулак. За його словами, семенівцям прикро, що російські друзі в соціальних мережах називають їх бандерівцями, звинувачують у якихось гріхах. І що автомобілістам з кожним днем стає дедалі важче проходити КПП. Усі українські автівки росіяни переводять на “червоний” коридор і перевіряють годинами. Будь-яку з машин вони можуть без пояснення розвернути назад. Семенівець Олексій вважає, що росіяни українців тепер просто побоюються: “Їх налякали. Розповіли, що їхні солдати стоять на кордоні для захисту від “бандерівців”, щоб Україна на них не напала. По п’ятницях до нас на ринок по покупки завжди приїжджало багато росіян. А зараз нема нікого. Схоже, вони бояться нас більше, ніж ми їх”. Остання точка нашого маршруту — прикордонне село Мхи, що за кілька кілометрів від державного кордону. Шлях до нього з Семенівки через ліс. Половина будинків у Мхах — порожні, а вік майже всіх 28 мешканців — за 80. “Живемо, як і жили. Наперед нічого не закуповуємо, харчами не запасаємось. Як буде, так і буде”, — каже 80-річна Ганна Іванівна. Хвилюється через російську рідню й удвічі молодша мешканка Мхів Анна Кошман. Її сестра з Брянської області не зможе приїхати в Україну на річницю смерті матері: автобус “Семенівка—Климово” тепер не курсує. Не зможе пробратись вона й потаємними стежками, якими раніше користувалися мешканці прикордонних сіл. “З їхнього боку тепер стоять танки, а з нашого — прикордонники”, — зазначила жінка.
Підготовлено за сприяння Чернігівської Самооборони
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
