Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство “Зухвала розкіш у бідній країні — неприйнятна…” 5 · с. 5сторінка оригіналу ↗

Естетична химера Межигір’я

Слово Просвіти, №17 за 2014 рік

Надія КИР’ЯН Фото Ганни ОБОРСЬКОЇ Вони зв’язалися з директорами провідних київських музеїв. Протягом кількох наступних тижнів на території Межигір’я під егідою Українського комітету Блакитного Щита працювала комісія, до складу якої увійшли представники музеїв: Юлія Литвинець (НХМУ), Ольга Мельник і Вікторія Величко (Мистецький Арсенал), Олена Живкова (Музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків). Нині проект, який виник у результаті цієї праці, демонструється у НХМУ, організатори присвятили його тим, хто рятував ці “скарби” і щиро вірив у їхню цінність. Серед них Світлана Карабут і Павло Павлов “Аскольд”, Іван Гришко та Ігор “Середа”, Ігор “Автомайдан”, “охоронець” межигірських скарбів Петро Олійник “Привид”. Ці люди вірили, вважають автори проекту, що, об’єднавши зусилля, можна змінити на краще долю своєї країни. Побачивши характерні особливості “межигірського “євроремонту”, який хтось влучно охрестив “донецьким бикоко”: “хаотичне нагромадження стилів, поєднання непоєднуваного, еклектика і незграбна розкіш, що змушує згадати смаки циганських баронів, засилля позолоти і стилістичний різнобій в оздобленні приміщень”, — музейники довго думали, що з цим робити. Адже об’єкти, вивезені з Межигір’я, було неможливо об’єднати загальною концепцією. Відсутність критеріїв розрізнення “справжнього” й “імітаційного”, “високого” і “профанного” стали наслідком браку у власника уявлень про елементарні принципи осмисленого колекціонування та абсолютно індиферентного ставлення до культури й мистецтва. Врешті, автори вирішили, що цю “Естетичну химеру Межигір’я” люди мають побачити й оцінити, зробити належні висновки. Як вважає Ройтбурд, “цей волаючий несмак у всіх сенсах повчальний. Якби в четвертого президента нашої стражденної країни був менш жлобський смак і, не дай Боже, кабінет і дачка скромніші — то, гляди, вся жлобська тусовка, яка кличе себе “елітою”, почала би мірятися не розкішшю, гідною циганських баронів, а скромністю і демократизмом. А там, може, і рівень корупції присох, і клептократія прив’янула… Вплив стилю на етичний клімат не варто недооцінювати”. Оскільки музейники не знайшли якихось наукових підходів для виставки, яку назвали “Кодекс Межигір’я”, вирішили розмістити предмети за їхнім безпосереднім призначенням, назвавши “книгами”. Отже, вони такі: “Книга часу”: велика кількість різноманітних і різностильових хронометрів, вважають автори, свідчить про неусвідомлене бажання Віктора Януковича приватизувати час; “Книга води”: морські пейзажі, серед яких виокремлюється полотно Івана Айвазовського “Вид Феодосії в місячну ніч” (1875); “Книга світла”: численні канделябри і свічники з бронзи, срібла і каменю; “Книга духовності”: незліченна кількість ікон, різних і за письмом, і функціонально. За словами Олени Живкової, її найбільше вразила картина на біблійний сюжет “Збір манни небесної” (Нідерланди, кінець XVI—початок XVII століття, співавтори — Хендрік ван Бален і Ян Брегель Старший). Ван Бален — антверпенський художник, учитель Ван Дейка, написав фігури, а пейзаж, звіряток і дрібні деталі — Ян Брейгель Оксамитовий, син Пітера Брейгеля. Дивовижна річ у приголомшливому стані збереження, на міді. Прикраса будь-якого європейського музею. А також полотно Василя Полєнова “Хто з вас без гріха”. Це авторське повторення, другий варіант знаменитої картини, яка Олександр Ройтбурд досі є в Музеї російського мистецтва в Петербурзі. Цей другий варіант з “Хонки”, можливо, ще вартісніший, тому що був написаний уже слідами довгої подорожі Полєнова до Італії. Полєнов по-іншому зрозумів світло, по-іншому побудував співвідношення фігур і простору і писав у більш вільній, італійській манері. У цьому ж розділі чимала збірка стародруків, серед яких перша руська друкована книга “Апостол” Івана Федорова, видана 1574 року у Львові. Наступна — “Книга кумирів” (статуї язичницьких богів та інші алегоричні фігури); “Краєзнавчі нотатки” — розділ бідний, оскільки Україна Януковича мало цікавила; “Книга каменю” — вироби з різного напівкоштовного каміння; “Книга прозорості” — вироби зі скла чи кришталю; “Опис посудної лавки”; “Книга куртуазності” (численні статуетки, вази із зображенням напіводягнених німф, купальниць, одалісок та античних богинь); “Книга рослин” (квіткові натюрморти тощо); “Книга полювання” — займає вельми почесне місце: різноманітні мисливські трофеї господаря, книги, серед яких “Царське полювання на Русі” тощо; “Книга воїна” — колекція холодної й вогнепальної зброї ХVІІ—ХХ століть. Василь Полєнов. “Хто з вас без гріха” Багатюща “Книга марнославства” — різноманітні портрети господаря, вишивки, з бурштину, зерен рису й інших злаків, статуетки тощо. Авторам, щоправда, переважно бракує таланту, але підлабузництво аж зашкалює. Мене “добив” сюжет картини, на якій Янукович на тоненьких ніжках борзо тримає над головою Україну (жовто-блакитну мапу). Правдивіше було, якби зобразили, як він по ній топтався черевиками зі страусової шкіри… До “Книги марнославства” входять і три артефакти з маєтку Віктора Пшонки. Одна з них зображує рукостискання васала із сюзереном — екс-генпрокурора з Януковичем. Друга представляє Віктора Пшонку у вигляді полководця Кутузова на полі Бородінської битви в оточенні генералів з обличчями вищих чинів Генпрокуратури України. На третій — дружина пана Пшонки у вигляді російської імператриці Єлизавети Петрівни. “Книга підсумків” — це, вважають автори, те відчуття, яке відвідувачі понесуть із собою. Щодо відвідувачів, то їх охоплювали різні почуття. А квінтесенція така: “Несмак — це діагноз, який можна поставити всій українській пострадянській квазіеліті. Майбутні політики повинні усвідомити дуже просту річ: поганий смак — це неприйнятно. Зухвала розкіш у бідній країні — неприйнятна… Неприйнятно, що поки напівписемна шпана, яка дорвалася до влади, оточує себе дорогими іграшками, залишки справжньої національної еліти — інтелектуали, гуманітарії, науковці, професура — або зовсім не затребувані, або їхня праця оплачується нижче рівня некваліфікованої робочої сили…” Чому так сталося — має замислитися кожен. Як ми могли обрати чи дозволити сфальшувати, щоб на чолі нашої європейської країни стали люди, які не розуміють головного — навіщо людині ця влада дається? Адже все просто: влада має служити людям, а не навпаки. І це повин ні зрозуміти передусім усі ми, щоб не робити таких фатальних помилок. Ця історія почалася 22 лютого — у день, коли Межигір’я залишив напризволяще колишній власник. Головному редакторові ART Ukraine Алісі Ложкіній та художнику Олександру Ройтбурду бійці Самооборони, Автомайдану та Правого сектору повідомили про “незліченні скарби диктатора”, які хочуть передати музейникам.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин