Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Резонанс · “У державі, де існує дві або більше офіційних мов, діють відповідно різні енергії”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Маємо ще один ляпас

Слово Просвіти, №17 за 2017 рік

В сім’ях говорили мовою батька. Матері-польки навчали синів українських молитов, дочок — українських і польських, матері-українки — навпаки. Але ось їду вже дорослим із Івано-Франківська (де навчався на історичному факультеті педінституту) і стаю свідком таких стосунків у сім’ї: мати-росіянка сидить із сином на передньому сидінні автобуса, а тато-українець із дочкою на другому і ведуть між собою “інтернаціональну розмову”: мати з дітьми російською мовою, батько з дітьми — українською. Плутанини жодної, бо щоденна ж практика! Отож без жодної паузи дочка і син переходять на мову батька і матері. І рідні люди, і водночас чужі по мові, по тому найсвятішому, що мало б їх єднати і цементувати. Батькові незручно (оглядаються на таку дивину люди), тому стишує голос, неохоче приєднується до розмови, а мати аж сяє, дзенить російським металічним акцентом, пишається результатом своєї “праці” в західному закутку України. Я штовхнув колегу: ну, як тобі? А той упівголоса: та це ще півбіди, як правило, в таких сім’ях панує лише російська мова (і то в українському морі!). Дійшов висновку, що саме в таких сім’ях росіянки-матері стають найзапеклішими шовіністками, самі люто ненавидять українську мову і в своїх дітей викликають до неї огиду, яка не вивітрюється упродовж усього життя. Люблячи так безмірно російську мову, чомусь не виходять заміж за одноплемінника Васю чи Пєтю, а мертвою хваткою хапають Ореста чи Ростика, бо знають, що за ними не пропадуть, будуть як за надійною стіною. І замість віддяки, усю силу своєї любові й ненависті спрямовують на те, щоб вибити з нього дух українства, увести в коло таких самих шовіністів, як і вона, методично і цілеспрямовано обезволити його, змусити йти на поступки, довести до такого стану, що він стає шматкою, об яку зручно витерти ноги. Лише такий стан українця, козака, приносить їм блаженство і супокій. Очевидно, з такої сім’ї і “героїня” з міста Дніпра. Тому відповісти на заклик редактора часопису Любові Голоти (“Слово Просвіти”, ч. 3 за 2017 р.): “Захищатися чи наступати?” дуже просто: тільки наступати, бо “назахищалися” ми вже стільки, що далі нікуди. Понад 300 років “захисту” довели нас до прірви, в яку зіштовхнути може будь-хто, а кати нашого народу, у якого одна з найсамобутніших і наймелодійніших мов у світі, давно переко-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин