Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Поетичний автограф · “Не плачу, адже бачу я, Як Жінка крізь буття багряне (Вікторія — її ім’я) Несе вінок, який не в’яне”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

П Пееттрроо Ш ШККРРААББ’’Ю ЮКК.. Вогні сигнальні

Слово Просвіти, №17 за 2017 рік

Ліхтарики О ні, не сплять мої думки дозорні, А міст наводять в рідну далину, Бо там брати і сестри необорні, Бо там і тут подвижники соборні — В історії гарячій на кону. І я не гаю часу у знесиллі, — Вступаю з ними поряд у борню. Вони мені такі родинно-милі, Бо на одній ми нерозлучній хвилі, Бо на одній ми лінії вогню. Прийдешнього салюти привітальні Ми перші розпізнали з висоти. І я на мoсті, на відтинку дальнім, Запалюю ліхтарики сигнальні, Щоб інші теж могли по ньому йти… Соборні присвяти жінкам%волонтеркам 1. Схід Ніні Салієнко з Дніпра Вогню пунктири угорі, І бій, і біль… Душа — без тіла. Пливе вже кача й по Дніпрі, Бо Тиса у журбі зміліла. Герої не вмирають, ні, І сльози гріють свіжі труни. Із ангелами у вишині Мої земні співзвучні струни. Не плачу, адже бачу я, Як Жінка крізь буття багряне (Вікторія — її ім’я) Несе вінок, який не в’яне… 2. Проліски Світлані Кравченко з Бахмута В кошулі1 білій шлях і ясени, Глибінь небес сніжинок сплячих повна. Прямуємо крізь зиму до весни — І публіка в маршрутці маломовна. Русявий хлопчик хукає на скло І ловить простір спраглими очима. І тінь весни лягає на живло, Хоча вона далека і незрима. Але — зі мною. Сум і холод щез. Та іншим шлях — це крах, це страх, завії… І я усім, хто в сумніві, хто змерз, Дарую перші проліски надії. 3. Світло Вікторії Бак з Бахмута Сніг засвітився сам од себе, Завмер у позі споглядання. Ніщо його вже не розсердить, Хіба пливка відлига рання. Хіба що звивисті потоки, Які розмиють снігу велич: З узгір’їв бігтимуть — допоки Не зазоріє сонна далеч. Наразі — мрич2, при владі — грудень… Кажу собі: забудь спокуси! І ніч, і студінь пре зівсюди, Але і ти світитись мусиш. 4. Готовність Надії та Геннадію Устиновим з Бахмута Весна… Йде дощ за виднокруг, І краплі падають з галузки… Нараз дзвінок: загинув друг — І спокій мій розбивсь у друзки. Він впав у битві, що кипить. І ти впадеш — се річ козацька. Готовий будь — і чорна мить Не перетне твій шлях зненацька. Хай посполиті навмання Живуть — і ждуть на мир в негоду. А ти щодня сідлай коня І будь готовий до походу. 5. Пришестя муз Анастасії і Христині Лащьоновим з Бахмута Так несподівано прийдуть, Тебе знайдуть в селі чи в місті — І вкажуть небуденну путь, Натхненну мову поведуть про суть і долі променисті. Вони не знають перепон, Для них озон — діла епічні. Такий солодкий їх полон! Вони ведуть тебе на трон, з якого видно далі вічні. І знов раптово одійдуть, І ти відхід сей не осудиш. А навстріч їм підеш в майбуть, Бо ними вивірену путь ти і в пустелі не загубиш… 6. Смерк Емілії Фроловій з Костянтинівки Самотність — заходу мотив: Без сонця путь, без сліз — могили… І вікна смерк озолотив, аби вони йому світили. Аби не зоставався сам, Вогнів розвішує намисто. І навіть зорі в небесах він відкриває урочисто. Втікають тіні у корчі, І мрії будяться дрімотні… Смерк віру подає свічі, що і вночі ми не самотні. Місто левів Гривасті леви кам’яні самотньо стережуть це місто. Одні схилились на щити, а інші сперлися на лапи. Так мало їх, що вже й нема з ким перемовитись словечком. Однак буває, що і їм компанію складають люди. Зрадівши, леви кам’яні тягар століть немов скидають та обіймають городян, які перетворились в левів. Невдовзі цей гарячий мир Остудять хвилі поворотні — І люди знов стають людьми, А леви знов стають самотні. Натомість одежу віддав з гноячок кривавих і струпів. Йов Бога за це не прокляв, смиренно зніс випробування — і Бог Йову щедро віддячив. Йову у вічі дивлюсь – а з них прозирає Вкраїна… Очищення Дощі змивають з України кров. Тому ідуть, ідуть, ідуть… Але дійти ніяк не можуть. х х х І знову траур, знову біль: Ховають батька нестарого, Улюбленця гучних весіль — І враз упав… А як без нього? Таке ось наше житіє… Ідем прощатись поодинці… Що вдієш: і життя моє Давно тремтить на волосинці. Та довіряюся Отцю, Бо знаю, певен: Він із нами. Тоненьку волосинку цю Ясними скріплюю ділами. Є час печалі та забав, І час трудитися безпечно. Це гріх — цуратись гідних справ, А їх я маю безкінечно… Гостини В цій хаті — ні одної книги. В кімнаті — жодної ікони. Лише обмови та інтриги, Лише нудьга і дух мамони. Нащо мені такі гостини? І повернувся я додому — І ще ясніш засяли в ньому І книги, і небес картини, І дух співав у високості… Як добре, що ходив я в гості! Злагода Поезія не має віку, Вона як світ — стара і юна. Не любить поспіху і крику І словоблудства на трибунах, І тих, хто черствий та підхлібний, І до чужих даянь охочий… Вона — від Бога дар осібний, Луна віків і чар пророчий. Досягши життьового піку, Знайшов незрадну панацею. Поезія не знає віку — І я крокую в ногу з нею… х х х Нема ще дня — є світло Благодаті, Бо от ледь-ледь видніє за вікном, І ти чуваєш між явою-сном, І тиша заворожена в кімнаті. І те, що вчора під замком було, Ніяк твоїм зусиллям не корилось, Сьогодні враз і без ключа відкрилось, Заграло, задзвеніло, заіскрилось, Як в залі оповісницьке табло. Це сам Господь у передранній тиші, Коли нема ще слів і суєти, Прийшов, аби тобі допомогти, Відкрив тобі ясні джерела вишні. Ти в Нього є довірником лишень. З Його веління до людей говориш, З Його проміння власне сонце твориш, Щоб ще ясніше правив Божий день. х х х У світанній тиші шерехи мітли… То двірники вимітають рештки ночі. Маркіян Шашкевичу соборі Святого Юра на свято Покрови 1836 року Недільні дзвони… Кличе всіх Покрова, Звільняє душі від гріховних пут. Молінням повна церква світанкова, А рідна мова не слугує тут. Дяк не відводить погляду від книжки, Шукає в ній старослов’янську в’язь. Парафіяни просять долі тишком, А перед ними Маркіян — мов князь. Поет вступив до храму без гордині. У сутіні — свічки, іконостас… Він проповідь до вірних скаже нині По-українськи — і звеличить нас. І вознеслась до неба мова гожа — Аж посвітлів здивований собор. І на людей дивилась Мати Божа, Здіймаючи над ними омофор. І Дух Святий ширяв над отчим Львовом Та припадав до наддніпрянських нив… Поет сказав — і Бог почув це слово І на усі віки благословив.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин