Життєпис · “До постаті та творчості Гоголя Шевченко ставився з високим пієтетом”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
ДДііддууссьь ККеенниирр — — ггііссттьь ччииттаачччіівв ХХммееллььннииччччииннии
Слово Просвіти, №17 за 2017 рік
Так само у спогадах Данилевського сказано від імені Гоголя щодо душ українців і росіян: “Віддавати перевагу одній на шкоду іншій, неможливо”. У листі Гоголя, написаному за сім років до того: “…Сам не знаю, какая у меня душа, хохлацкая или русская. Знаю только то, что никак бы не дал преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому перед малороссиянином”. То чи міг Данилевський у 1886 р. знати зміст згаданого листа Гоголя до Смирнової? Так! Уривки з нього вперше опублікував Пантелеймон Куліш у 1856 р. у книзі “Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из воспоминаний его друзей и знакомых и из его собственных писем”. Наступного року Куліш опублікував згаданий лист із цитованими рядками Гоголя. Таким чином, Данилевський не перекрутив слова Гоголя, але, певно, переніс їх із року 1844-го в рік 1851-й, що значною мірою знижує довіру до автентичності спогадів. Не заперечуючи їхню цінність, висловлю припущення, що все-таки спогади були певною мірою додумані й осучаснені Данилевським на догоду якимось і чиїмось інтересам. Саме у 1886 р. Данилевський отримав чин таємного радника, і йому було що зберігати. Відомий московський гоголезнавець Ігор Виноградов пояснює Гоголеву позицію щодо російської мови: “Судячи з усього, надаючи перевагу російській мові перед малоросійською (але водночас не відмовляючи у достоїнстві останній), Гоголь, як і в інших випадках, наслідував заповіт Св. апостола Павла: “…Ревнуйте про те, аби пророкувати; але не забороняйте говорити й мовами… Якщо вся церков зійдеться разом, і всі почнуть говорити незнайомими мовами, та ввійдуть до вас незнаючі або невіруючі, — то чи не скажуть, що ви біснуєтесь?” На це нагадаю слова Біблії про те, що “вже не побачиш народу… незрозумілоязикого, якого не можна було б зрозуміти”. Насправді треба зазначити, що в позиції та словах Гоголя був і глибший сенс, який свого часу особливо тонко вловив Сергій Єфремов. Він звернув увагу на те, що письменник, який “сам для себе не міг визначити, “яка в нього душа”, в особі свого земляка з певно-визначеною й виразно-виявленою національною і політико-соціальною “душою” міг почувати, коли хочете, певний докір…” Найбільше це сублімувалося в питанні про мову: “Гоголь не міг не почувати й того, що саме Шевченко з його репутацією безкомпромісного на даному пункті був для нього живим докором. Принаймні в епізоді, переказаному в споминах Данилевського, можна вловити й нотку самооборони, те апологетичне завзяття, яке, обороняючи себе від угадуваних закидів, силою розгону, реакції перегинає палицю в інший бік”. На підтримку цієї тези нагадаю точні оцінки відомих сучасних учених. Микола Жулинський вважає, що “відхід від рідної мови для Миколи Гоголя не пройшов безслідно — він спровокував кризу та започаткував роздвоєння національної свідомості”. На думку Юрія Барабаша, мовна двоїстість, ставши складником двоїстості національної свідомості, втрати ідентичного, водночас виступила й їхнім чинником, каталізатором гострої психологічної роздвоєності. Барабаш і Жулинський пере-
Альона ЛІСНИЧА, молодший науковий співробітник Хмельницького обласного літературного музею Світлини Миколи ШАФІНСЬКОГО
Хмельницький обласний літературний музей став ініціатором та організатором проведення циклу презентацій книги “Леонід Глібов — дітям”. Щойно, в рік 190-літнього ювілею видатного українського байкаря і поета, збірка побачила світ у львівському видавництві “Апріорі”. Така увага до цієї книги й зацікавленість у її поширенні серед читачів Хмельниччини з боку музею цілком закономірна, адже Леонід Глібов більше двох років перебував на теренах нашого краю, створив тут два своїх шедеври — вірш “Журба”, що за популярністю став народною піснею (автор музики Микола Лисенко) і знамениту байку “Щука”. Крім того, передмову до нової книги Л. Глібова написав директор музею Василь Горбатюк. — Коли мені запропонували створити життєпис Леоніда Глібова для читачів молодшого шкільного віку, я залюбки погодився, — розповідав В. Горбатюк під час презентації у літературному музеї. — Адже захоплення творчістю Леоніда Івановича з дитячих років підсилило і прочитання в юності документальної повісті Олександра Дека “Журливий заспів” про долю поета-байкаря, а згодом знайомство й тривале приятелювання з автором книги Олександром Аврамовичем, і перебування в Чорному Острові, де свято бережуть пам’ять про Глібова (свого часу я там навчався у профтехучилищі), і деякі матеріали про нього, на які натрапив у Національній бібліотеці ім. В. Стефаника у Львові. Леонід Глібов народився 5 березня (21 лютого за старим стилем) 1827 року в селі Родзянки Хорольського повіту на Полтавщині (сьогодні це село Веселий Поділ Семенівського району Полтавської області). Навчався у Полтавській гімназії. Після закінчення Ніжинського ліцею вищих наук, уже знаним байкарем, прибув у подільське містечко Чорний Острів як викладач історії, географії і латинської мови. “За майже три роки праці в Чорному Острові Леонід Глібов здобув шану й повагу в педагогів училища. Окрім уроків, мав обов’язок наглядача (“смотрителя”) спільної учнівської квартири, тобто гуртожитку. Вихованці полюбили його за знання, за гарне ставлення до них”, — пише у передмові Василь Горбатюк. Під час презентації в літературному музеї звучали і знаменита
“Журба” у виконанні солістки народного хору ветеранів “Надвечір’я” Людмили Білик під акомпанемент заслуженого працівника культури України Бориса Лободюка, і байки в прочитанні учнів театрального відділу Хмельницької дитячої школи мистецтв Іванни Божок, Софії Завірюхи, Юлії Василенко, Нікіти Полякова, Іллі Панчука (керівник відділу — Анатолій Тітов). Присутні, а це були працівники бібліотек профтехосвіти та обласних книгозбірень, з цікавістю познайомилися з новим виданням книги Леоніда Глібова та з іншою продукцією видавництва “Апріорі”, яку представили його менеджери Михайло Федечко та Мар’ян Кос. Багато з цих книг відтепер будуть у бібліотеках нашого краю й на домашніх книжкових полицях. Із радістю сприйняли нове видання творів Леоніда Глібова і в Чорному Острові. Тут презентація відбулася в Хмельницькій районній бібліотеці — для учнів місцевої школи та завідувачів книгозбірень територіальної об’єднаної громади. Гості ж — представники видавництва “Апріорі” та обласного літературного музею — поклонилися погруддю великого байкаря, що перед будівлею загальноосвітньої школи, познайомилися з експозицією Чорноострівського літературно-краєзнавчого музею Леоніда Глібова, а також побували на знаменитих місцях, де “стоїть гора високая” (Вовча гора), і “в’ється річенька” (Південний Буг), і долина широка (див. фото)… Наступний презентаційний день почався в Обласному інституті післядипломної педагогічної освіти — для вчителів початкової школи Хмельниччини. Найбільша ж аудиторія зібралася в обласній бібліотеці для дітей імені Т. Г. Шевченка. Тут юні вихованці колегіуму імені Володимира Козубняка не тільки читали байки Дідуся Кенира (так підписував свої твори для дітей Леонід Глібов), а й одну з них — “Вовк і Кіт” — театралізували, а також провели своєрідний флеш-моб: разом, усією залою, продекламували “Коникастрибунця” — ще один творчий шедевр Леоніда Глібова.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
