Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Про державу і церкву
Слово Просвіти, №17 за 2018 рік
Дмитро ПАВЛИЧКО
Ще за радянських часів, 1990 року, будучи вже депутатом Верховної Ради СРСР, на виборах до Верховної Ради УРСР я наткнувся на серйозного не опонента, а ворога. Це був архієрей російської церкви Лазар. Його проти мене на Тернопільщині висунула на виборах комуністична партія. Агітувати за Лазаря на Тернопілля приїжджали референти із ЦК КПУ. Я вже був тоді рухівцем. Виступав за проголошення самостійної України іза мир між церквами на основі євангельської моралі. Лазар з амвону в церкві називав мене націоналістом, безбожником, бандитом, а я біля церкви надворі стояв із синьо-жовтим прапором і зі своїми друзями співав «Ще не вмерла…» З-під ряси Лазаря в церкві на Лановеччині біля престолу випав пістолет. Я скипів. Сказав друзям, що зайду до церкви, назву Лазаря агентом КДБ при народі. Але мої довірені особи Ігор Равлів та Богдан Гром’як порадили мені мовчати. Мудрі люди. Я їх послухав і виграв вибори. Не знаю, чи вдасться мені тепер стримати свої почування і не закликати до боротьби проти Української православної церкви Московського патріархату, в якій живе і діє Лазар, не прислужник Бога, а потайний, озброєний агент Кремля. Справді, кількість вірян Київського патріархату вдвічі більша за вірян, що моляться за Кіріла. Я вірю в український народ. Це мій Бог. Не перемолола його царська і сталінська диктатура, не переможе й тепер одягнена в ряси гурма шовіністів російських і подібних до Лазаря хахлів, зрадників. Болісно про це думати, але архієрей Лазар народився й виріс в українській родині, та християнство сприйняв не як служіння своєму народові, а як прислужництво жорстокій, антилюдській, імперській владі. Свого часу я звертався до Президента України Петра Порошенка та до голови Верховної Ради Андрія Парубія з проханням не вклонятися перед єпископами чужої нам церкви. На інавгурації Президента Петра Порошенка мені припало у Верховній Раді сидіти поруч з Онуфрієм та іншими служниками Московського патріархату. Коли гості в парламенті стоячи співали славень України, вітали Президента, представники МП, демонстративно сидячи, вдавали відсутніх серед свого народу. Певна річ, звернення Президента України до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням надати Православній церкві Київського патріархату та
Українській автокефальній православній церкві канонічність я підтримую серцем і словом своїм. Державне сприяння нашим церквам — не вигадка Президента. Церковна історія свідчить, що визнання автокефального статусу майже всіма помісними православними церквами відбувалося за підтримки державної влади. Так було в Росії, коли до Константинопольського патріарха звертався правитель Борис Годунов, так було з православними церквами в Греції, в Польщі, в Румунії. На сьогодні не існує спеціально визначеної канонічної процедури проголошення або набуття автокефалії тією чи тією помісною церквою. Спроба визначення цього механізму в процесі підготовки до Святого і Великого Собору Православної церкви, що відбувся на Криті 2016 року, була, але результату не досягнуто. До справ церковних не був я байдужим. За часів президентства В. Ющенка я їздив до США, до владики Всеволода. Просив його, щоб він звернувся до Вселенського патріарха з такою ж просьбою, як тепер до нього звернувся Президент України. Знаю, владика Всеволод старався допомогти, але час був неприхильним до нас.
Закінчення на стор. 2
СВЯТЕ ПИСЬМО УКРАЇНСЬКОЮ
ПЕРШОДРУК ВІД БОГДАНА ГОРИНЯ
с. 2 · сторінка оригіналу ↗
Закінченння. Поч. на стор. 1
Всім, хто виступає проти втручання держави в церковні діла, треба нагадати, як рятував, ховав і лікував Михайлівський собор Київського патріархату побитих беркутівцями Януковича студентів і як заклично звучала церковна літургія на повсталих майданах України. Київський патріархат був рушійною силою Європейської Революції в Києві та в інших містах України. А так звана Українська церква Московського патріархату активно працює на залежність України від Москви. Вона досі проклинає Мазепу, ненавидить національновизвольну боротьбу українського козацтва, зневажає навіть сьогоднішніх полеглих на Донеччині та Луганщині воїнів України. Цілий світ співчуває сьогодні Українській Державі, на яку збройно накинулась Путінська Москва, намагаючись відновити імперію ненависті до ближнього, де заборонені всі християнські храми, а російською церквою управляє президент Росії. Не дивина: Петро І був главою Синоду російської церкви. Головна заповідь церкви Московського патріархату в Україні — це нав’язати Українській Державі давню залежність од Москви. А сьогодні ця залежність — безглуздя, нонсенс, який після того, що сталося й що діється на захоплених Москвою наших південно-східних землях, ми не можемо й не будемо терпіти. До якої ницості падають інколи люди з хрестами на грудях, уявити собі не може нормальний розум. Не знаю, чи зможуть українські єпископи Московського патріархату думати й молитися, як українці? Але вірю, що окремі священики тої церкви готові об’єднатися з духовними отцями Київського патріархату. Не знаю, як діятиме Варфоломій тепер, коли знов з’явилася можливість подати руку Києву, поблагословити великий український народ. Але сподіваюся — він це зробить. Нашим спільником у встановленні в Україні канонічних православних церков має бути патріотична і надзвичайно толерантна греко-католицька церква. Об’єднуватися необхідно нам, адже наша мрія — єдина помісна, християнська церква в народі, який повертається до своєї європейської родини незалежних держав і націй. Певна річ, наша держава не може й не буде забороняти в Україні діяльності різних християнських конфесій. Російська церква в нас має право діяти, і добре було б, якби вона виховувала в Україні росіян та інші національні меншості в пошані до своєї батьківщини. Але нашій владі належить усе зробити для того, щоб насильно захоплені Московськими єпископами Києво-Печерська та Почаївська лаври, а також інші монастирі й святині, побудовані нашими
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
