“Любити свою Україну, пишатися нею на весь · світ”. Спадщина · с. 12сторінка оригіналу ↗
Красо України, Поділля!
Слово Просвіти, №18–19 за 2020 рік
Володимир ГЕТЬМАН, доцент, кандидат географічних наук
Онде балочка весела,
В ній хороші, красні села,
Там хати садками вкриті
Срібним маревом повиті.
Леся Українка оділля... Подільське плато як геоморфологічна форма рельєфу “підтримує” на карті України переважаючий напрям простягання основних орота гідрографічних одиниць (від грец. орос і гідро відповідно гора і вода — гір, височин, рік) — з північного заходу на південний схід. У такому напрямку тягнуться гірські хребти Українських Карпат, Придніпровської височини (на Правобережжі) і Придніпровської низовини (на Лівобережжі), а також річкові артерії Дністра, Південного Бугу і Дніпра (до Запорізьких порогів).
Подільська височина розташована на схилі геологічної структури — Українського кристалічного щита, який для неї є фундаментом і простягається у цьому ж напрямку: від Овруча (Словечансько-Овруцький кряж) і аж до Приазов’я (Меотиди). Власне, Український кристалічний щит, будучи прадавньою сушею (близько 3,85 млрд років тому) і водночас першими горами в межах сучасної України — “Українськими Гімалаями”, започаткував загальну закономірність рельєфу території нашої країни: спрямованість, витягнутість його форм з північного заходу на південний схід. Не виняток і виокремлений орографічний масив Подільської височини — Товтри, або Медобори, що своєрідним ланцюгом мережать Поділля у тому ж керунку.
Центральна частина Західного Поділля є майже ідеальною рівниною (Тернопільська рівнина). Південніше, в бік Дністра, маємо низку плоских, витягнутих з півночі на південь плакорів (межиріч), які чергуються з глибокими каньйоноподібними (від ісп. каньйон — труба) річковими долинами — лівими допливами “західноукраїнського Дніпра”. Нині ці плакорні (від англ. плакос — рівнина) межиріччя розорані на 80 %, лісів — десята частина. В історичний час тут переважали широколистяно-лісові ландшафти (які збереглись ще у Товтрах, або Медоборах, як їх ще називають на Тернопільщині). Плоскі вододільні рівнини були покриті лучними степами. Нині це сільськогосподарські угіддя, поля.
Для горбогірних місцевостей Поділля характерні урочища вододільних останців, балок і ярів, зарослих кущами колючого терену, жостеру, кизилом, або дереном, бруслиною тощо.
Красиве по-своєму Тернопільське Поділля! Воно — то просторі до небокраю, майже плоскі, то слабо розчленовані, злегка хвилясті (як морська гладінь у штильову погоду) лесові рівнини (лес — суглинок, на якому сформувались чудодійні українські чорноземи). Ближче до річок зринають живописні долинно-балкові, яружні місцевості! Милують око розкидані павутиною давні й сучасні (утворені водною ерозією) лощини, видолки з пологими схилами. Фрагментарно виринають з-поміж них призабуті в Україні віковічні, патріархальні, величні діброви (дубняки).
Річкові долини Поділля — з крутими, стрімкими схилами (особливо у Придністров’ї — до 150—200 м завглибшки). Ці схили покриті низькорослими лісами і кущами з граба, в’яза, липи, ліщини тощо. Там, де річки утворюють “гадючині” меандри (закрути) — схили похилі, з серією ступінчатих терас.
Не тільки чарівною красою природи,
а й захопливою історією багатий Подільський край. Майже два (ІV—ІІІ) тисячоліття до Р. Х. (тільки вдумайтесь — це як від початку нашої ери до сьогодні) — подільська земля була заселена нашими далекими пращурами, які складали велику і загадкову, високо розвинуту на той час (адже жили у збудованих власноруч протомістах) трипільську працивілізацію. Однак тут потрібне уточнення. Спочатку був не Шумер (де були міста), як традиційно вважається офіційною наукою, а наше, саме наше, Трипілля! Тому недоречно називати їхні поселення (площею до 500 га і десятками тисяч людей) протомістами, а треба, як і в Шумері, — містами. Якою мовою вони (трипільці) говорили і як себе називали, ми не знаємо (а може, ще дізнаємось, можливості науки безмежні).
Невже розум ноосфери, наукова думка високого інтелекту не відшукає закопану у землі духовну пам’ять про людей, названих їх першовідкривачем, археологом Вікентієм Хвойкою (чехом по крові) дуже просто — від місця знахідки їхнього сліду — с. Трипілля. А вони ж бо — трипільці, записали пам’ять 5—6-тисячної давнини про себе у символах власної матеріальної і духовної культури (зокрема піктографічних знаках, і були за крок до справжньої писемності). Врешті, дещо про це ми вже знаємо. Відомий дослідник давньої писемності, шумеролог Анатолій Георгійович Кифішин розшифрував такі символи на пісковиках Кам’яної могили біля с. Терпіння під Мелітополем.
Тож це була справжня цивілізація, бо жила дві з половиною (!) тисячі років на одному й тому самому місці — теренах сучасної України (переважно Правобережний лісостеп). А їх (цивілізацій), як вважав відомий англійський дослідник історії Арнольд Джозеф Тойнбі, було за всю відому історію людства — 26. На превеликий жаль, залишилась фактично тільки одна, що поступово охоплює, хоч як парадоксально, вже цілий сучасний світ. Це хвалена (і поважними науковцями) за її “вільну”
ринкову економіку “західна” цивілізація. Не інакше як лицемірною, цинічною, аморальною (де все купляється і продається) її можна назвати. На ладан вже дихають “східні” цивілізації — справжні, автентичні, з тисячолітньою історією: китайськокорейська, індійська. Та й японська вже стає чи стала європейською.
У VІІ—ІV ст. до н. е. подільську землю обробляли племена скіфів-орачів (скіфіврільників), які належали до великої тогочасної держави — Великої Скіфії. Вони залишили і свій “слід” у нашому українському генетичному коді. Нинішні, корінні, подоляни (чоловіки) — статечні, кремезні, трохи флегматичні, зі спокійним і виваженим характером. То все від широколицих (північні європеоїди — антропологічний тип, за вченим А. Сегедою), із солом’яним волоссям і голубими очима, скіфів-рільників.
У ІІІ ст. до н. е. — ІІ ст. н. е. до меж Поділля з півдня доходили володіння наступників скіфів — сарматів. Відгук тих часів дійшов навіть до XVІІ ст., коли на європейських картах терени теперішньої України надписували як Сарматія. А в Немирові, на Вінниччині, у 1676 р. турки оголосили князем новоствореного Сарматського князівства Юрася Хмельниченка — сина славного Богдана.
Та справжніми господарями подільської землі у першій половині І тис. н. е. (ІV—VІІ ст.) були наші предки по слов’янській лінії — анти. Ніхто не знає сповна, звідкіля взялося їхнє імення (можливо, від латинян, з якими вони були у сусідських зносинах).
Проходили через Поділля і германські племена готів, і жорстокі (з погромами) авари, про яких навіть збереглася народна приповідка: “Обри, обри, ховайся добре!”
Уздовж подільської річки Південний
Буг жили племена бужан (після антів). У басейні верхнього Дністра і Західного Бугу сиділи дуліби (дудлеби). Назва етноніму “дуліби” (дудлеби на германській вимові — dudl gebl) пішла від готів, які проходили тут коридором (який, власне, розділив східних і західних слов’ян) в епоху Великого переселення народів. Готи запримітили особливі музичні обдаровання місцевого люду, що грав на своєму інструменті — дуді (шкіряний мішок з отворами, в які вставлено дерев’яні дудки). Відомо ж бо народну пісню “Заграй мені, дударику, на дуду”. Отож готи й дали назву дулібам.
Знала подільська земля і смертоносний смерч монголо-татарської орди... Але особливо славною сторінкою в історії Поділля є Козацька доба. Згадаймо і вшануймо доблесних козацьких полковників: брацлавського — Данила Нечая, вінницького — Івана Богуна, могилів-подільського — Остапа (Евстафія) Гоголя (що був і наказним гетьманом, і славним предком Миколи Гоголя, і прообразом Тараса Бульби) — справжніх лицарів і народних героїв України! У цих краях ще витає відлуння битв під Збаражем, Зборовом, Батогом... Під Старокостянтиновом схрещували свої гострі шаблі два непримиренні супротивники: козацький полковник Максим Кривоніс і магнат Ярема (Ієремія) Вишневецьвий.
Гордістю Подільського краю є незламний Устим Кармелюк. Чи від того Кам’янець-Подільська (Стара) фортеця “увіковічнила” його пам’ять в одній зі своїх башт (з якої той умудрився тричі втекти).
Контрастнішого, ніж Поділля, регіону щодо заповідних природних територій в Україні немає. Погляньте: якщо відсоток заповідності у Хмельницькій області один із найвищих по країні — 15,15, то у сусідній Вінницькій — один із найнижчих, лише 2,26.
Подільська височина — перлина на фізичній карті України. В її межах багато цікавих природно-заповідних територій, зокрема заказників у межах Вінницької області. Але не забуваймо про гордість Центрального Поділля (у межах якого переважно і лежить Вінницька область) — колишні вікові діброви, а нині заповідні перлини — ландшафтні й ботанічні заказники: Марксова дубина (Немирівський р-н), Броницький, Вендичанська дубина, Грабарківський (Могилів-Подільський р-н), Бритавський
(Чечельницький р-н), Гайдамацька балка (Тростянецький р-н), урочище Білянський ліс (Ямпільський р-н), Гарячківська дача (Піщанський р-н) та ін.
Зрозуміло, площа, приміром, ландшафтного заказника “Володимирська дубина” (на схилах долини р. Ров, Гніванське лісництво, Жмеринський лісгосп) загалом 133 га. І його не зрівняєш з площею природно-заповідної території високої категорії — національного природного парку “Подільські Товтри” у Хмельницькій області (261316 га). Це найбільший, за цим показником, національний парк Європи.
Однак з метою збереження, відтворення та раціонального використання унікальних природних та історико-культурних комплексів Південного Поділля 16 грудня 2009 р. на території Чечельницького (92%) та Тростянецького (8%) районів Вінницької області Указом президента України створено національний природний парк “Кармелюкове Поділля”. Природа тут унікальна.
Терени НПП “Кармелюкове Поділля”
— один із небагатьох осередків рідкісних, малотрансформованих, грабово-дубових угруповань широколистяних східноєвропейських ландшафтів в Україні. Тут ростуть рідкісні для України види, які перебувають на межі поширення свого ареалу.
В умовах Вінниччини з її високим рівнем господарського освоєння та переважанням антропогенних ландшафтів територія цього національного природного парку з відносно мало зміненими природними комплексами має виняткове наукове значення. Це еталон первинних ландшафтів центральної частини України.
Сьогодні (у контексті вищесказаного)
вже істиною стає географічний постулат: кожний ландшафт, як унікальна річ земного буття, повинен бути репрезентований природно-заповідною територією. А заповідна територія — це своєрідний природний музей під відкритим небом.
Та повернімося до презентації природних ландшафтів заповідними територіями, зокрема на тлі Подільської височини. Туту південно-східному керунку, починаючи з території Польщі, розкинулось (уздовж Головного Європейського вододілу) живописне горбогір’я — Розточчя, що представлене у природно-заповідному фонді України природним заповідником “Розточчя” та Яворівським національним природним парком на Львівщині.
Південніше Розтоцького кряжу — не менш мальовниче Опілля, а від селища Підкамінь Львівської області, через територію Тернопільської (Збараж, Скалат) і Хмельницької (Сатанів, Кам’янець-Подільський) областей, тягнуться у вигляді зубчастого кряжа — чарівні й загадкові, вже згадувані Товтри, або Медобори. У межах останніх створені й функціонують відповідно природний заповідник “Медобори” і національний природний парк “Подільські Товтри”. Далі, на південний схід, Товтровий кряж через Чернівецьку область доходить, перетинаючи Молдову, аж до Румунії. Загалом довжина Товтр — 250 км.
Унікальний реліктовий (15 млн р.)
ландшафт подільських Товтр не менш класично представлений низкою ландшафтних заказників загальнодержавного значення у Хмельницькій області: товтри “Велика і Мала Бугаїха” (Чемеровецький р-н, біля с. Голенищево); мальовничі кам’янисті схили товтрового кряжу — “Іванковецький” (Городоцький р-н, Сатанівське лісництво); на території Кам’янець-Подільського р-ну: “Циківський” і “Кармалюкова гора” (Маківське лісництво), “Товтра Вербецька” (поблизу с. Гуменці), “Совий яр” і “Княжпільський” (Подільське лісництво) і т. ін.
Перелік природно-заповідних перлин
Подільської землі можна було б продовжувати. Невичерпною за красою природи є наша українська земля. Бережімо її, бо нам, а ще більше — нашим дітям, внукам і правнукам на ній жити. Жити і любити свою Україну, пишатися нею на весь світ.
Китайгородське відслонення — геогогічна пам’ятка природи загальнодержавного значення
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
