Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · с. 4сторінка оригіналу ↗

100 ДНІВ НОВОЇ ВЛАДИ: ПЛЮСИ ТА МІНУСИ

Слово Просвіти, №18 за 2005 рік

КУДИ ЙДЕМО? Фото Г. Оборської Ганна СКРИПНИК, директор Інституту мистецтвознавства, етнології та фольклору, член-кореспондент НАНУ: “Найбільше розчарувалася, коли дізналася, що Міністерство культури тепер називатиметься Міністерством культури й туризму. Кажуть, є такий приклад в Іспанії, але там інша ситуація. Ми як постколоніальна країна, маючи таку понівечену культурну традицію, національну мову, повинні по-іншому ставити питання, — як-от у Польщі, де є Міністерство культури й спадщини. Звичайно, є й позитивні зрушення, наприклад, відбулися парламентські слухання з проблем культури. Але коли я ближче познайомилася з проектом закону з підсумків слухання, то в мене виникла низка запитань до авторів законопроекту. Там, коли йдеться про принципи формування культурної політики, написано: усунути расову ворожнечу, домагатися розвитку культури національних меншин… Але в документі я не знайшла чіткого завдання розвитку й підтримки культури 78 % населення цієї країни, яка розвивалася на марґінесі інших культурних традицій. Вони постійно наголошують, що в нас 130 національностей. Я як етнолог стверджую, що насправді в Україні є 14 більш-менш фіксованих національних меншин. Решта — діаспорні утворення, які є в усіх країнах світу. Але жодна країна не дозволяє собі сказати, що вона така багатонаціональна. Це не просто недогляди. Це — певна політика, за якою стоїть нейтральність у плані національної самовизначеності й культурної політики. Кабмін позитивно омолоджений, а з іншого боку, він намагається дистанціюватися від тих традиційних структур, які володіють і знаннями, і ситуацією в країні. Зайшлося про Національну академію наук, і дуже активно проговорюється реформування, ліквідація тощо. Ми маємо таку ситуацію, що Академія наук залишається фактично єдиною структурою, яку не розосередили. Так само як зникли цілі технології і стратегічні підприємства, так само ми можемо втратити цей фундаментальний набуток попередніх років, який творився кращим інтелектом нації. Втратити Академію наук — це втратити ту потугу, яка може забезпечити Україні наукові напрямки в галузі літератури, мови, мистецтвознавства, етнології, фольклористики тощо. Фактично в цій структурі зосереджені одиничні кадри, яких у світі немає, яких немає на базі внз. Поодинокі молоді фанати науки вже сьогодні кажуть, що немає сенсу й перспективи тут залишатися, і йдуть у комерційні структури. Хто нам із закордону буде досліджувати історію, традиції, перспективи? Українське суспільство відчужується від надбань культури і на професійному рівні, і на етнічному. Ті, хто опікується сьогодні культурою, в першу чергу, повинні ставити питання про медійний простір. У чиїх руках інформаційний простір, — у тих руках і майбутнє нації. На мій погляд, потрібна програма розвитку, захисту й дослідження національних надбань або набутків культурної спадщини… Хвилює захоплення владою неоліберальною демагогією, намаганням бігти попереду потяга. Я не проти неоліберальних ідей і глобалізму, однак у всьому світі процеси глобалізації відбуваються паралельно до процесів етнізації, щоб не було перекосу, щоб не втратити власного обличчя, щоб не втратити підмурівка, на якому з’явиться нова культура, яка зможе ідентифікувати нас у новому глобалізованому світі. Культура не перешкоджає інтеграції в Європу й цивілізований світ: подивіться на Польщу, Чехію, Фінляндію, Японію. Ми повинні довести владі, що ми не є народом, який можна використати тільки під час соціальних катаклізмів. Ми — народ, який хоче бути суб’єктом на своїй етнічній території”. Ярослав ЯЦКІВ, академік НАНУ: “Ще в січні Ігор Юхновський та Український міжнародний комітет із питань науки й культури провели серію “круглих столів” про стан і перспективу розвитку наукової сфери в Україні. Ми підготували спеціальне звернення до Президента, до Прем’єр-міністра, до Верховної Ради. Результатів немає, за винятком невеличкого зібрання в Кінаха, яке закінчилося резолюцією радянського типу, коли немає персональної відповідальності й ніхто нічого не робить. Відтоді Ігор Рафаїлович і я прагнемо потрапити до Президента, але нас не приймають високі посадовці. Ми підготували відкритого листа до Ющенка щодо реформування управління фінансового забезпечення та підвищення ефективності науково-технологічної сфери в Україні. Останнім часом навколо цього ведеться жвава дискусія в ЗМІ, науковому середовищі та на рівні виконавчої влади. З метою залучення наукової спільноти до дискусії ми організували проект “Науці — громадську ініціативу”. Вже сьогодні можна дати конкретну відповідь на питання: що можна й потрібно зробити для відновлення науково-технічного потенціалу України. Сьогодні в переважній більшості напрямків науки й техніки, особливо коли йдеться про експериментальні дослідження або розробки, Україна стала помітно відставати від розвинених країн світу. Щоб подолати цю негативну тенденцію, необхідно виробити нову державну політику, в основі якої має бути увага до креативної особи — вченого, конструктора чи технолога. З цією метою потрібно запровадити політику максимального доступу та відкритості інформаційних ресурсів світової та вітчизняної науки (бази даних, Інтернет тощо), інтелектуальної мобільності (стажування молодих учених у провідних установах України та світу, робота відомих світових науковців в Україні за контрактами, повернення українських учених, які виїхали за кордон), високих стандартів вищої освіти в Україні, створення так званих дослідницьких університетів, відродження освіти в галузі математики та природничих наук, популяризація знань, робота зі ЗМІ, зміцнення зв’язків науки й виробництва, створення сприятливих умов для інноваційного розвитку та залучення інвестицій (насамперед, для малих науково-технологічних фірм), розробки критеріїв оцінки роботи та персонального відбору науково-технологічної еліти з використанням світового досвіду. В Україні ще залишилася популяція високопрофесійних та патріотичних науковців. Якщо не вжити невідкладних заходів, ця популяція зменшиться до критичної відмітки, після якої наступають незворотні зміни”. Віктор ВОВК, головний консультант фракції УНП у Верховній Раді: “…Після Помаранчевої революції “прагматичне” оточення нового Президента, що переважно є носієм візантійської політичної культури, більше не потребувало послуг ідеологічних партій. Вони швидко відтіснили вчорашніх партнерів, а нині конкурентів із метою панування в українському політичному процесі. Саме ця політична культура інтриг, боротьби за доступ до верховного правителя, схоже, домінує в процесі формування нової влади, породжує сумніви в суспільстві щодо чесності й відкритості цього процесу… Сьогодні реальним розпорядником бренду національних демократів в очах суспільства став Президент, оточення якого намагається привласнити й узурпувати цей популярний серед багатьох виборців імідж. Це — найбільший виклик національній демократії в усій її новітній історії за останні 15—20 років. Після Помаранчевої революції конкуренція за українську перспективу має нову, додаткову площину: між умовними українськими візантійцями та європейцями. Публічним проявом невідворотності політичного напруження між ними стали принципові розходження щодо створення так званої “єдиної партії” та стратегії участі в парламентських виборах. Розглянемо це на прикладі дискусії щодо цього між Українською народною партією та “Народним Союзом Наша Україна” в трьох аспектах. Перший — ідеологічно-партійний аспект. УНП вважає, що в правоцентристській ніші необхідно зберегти національно-демократичну патріотичну політичну силу… В загальному плані УНП вважає, що потрібно формувати повноструктурну політичну систему України європейського типу з потужними партіями трьох основних ідеологічних спрямувань, а саме патріотично-консервативного (тобто євроконсерватори — УНП претендує на цю нішу), ліберального й соціал-демократичного. Натомість “Народний Союз” реалізує візантійську філософію соборності, що в політичній сфері означає принципову позаідеологічність, так звану “загальнонародну ідеологію”, а також робить ставку на харизму лідера, фактично царя, Месії, намісника Божого на землі. Також робить ставку на непрозоре керівництво партійними масами з боку вузького оточення лідера, його соратників, князів або апостолів. Другий аспект — організаційно-партійний. УНП переконана, що консолідація партійних сил має відбуватися шляхом демократичної побудови партії знизу через об’єднання існуючих партійних структур, і таким чином вийти на чітку ідеологію та лідерів об’єднаної партії. “Народний Союз” проголошує, що єдина партія — це партія Майдану, яка формується через індивідуальний вступ та розпуск існуючих партій. Результат такого підходу — недемократичний процес створення згори партії без ідеологічної основи, що формується під імідж лідера. Створення “Народного Союзу” — це виразно візантійський політичний проект. Однією з цілей такого підходу є ліквідація структурованих політичних партій як конкурентів на національно-демократичний електорат. Третій — коаліційно-виборний аспект. УНП виходить із потреби передвиборної або парламентської коаліції самодостатніх політичних сил, що представляють ідеологічно близькі суспільні інтереси й цінності. Це відповідає європейській політичній традиції. Натомість “Наша Україна” пропонує союз трьох харизм — Ющенко, Тимошенко, Литвин. Переведення політичного процесу, зокрема передвиборного, з площини узгодження ідеологічних політичних позицій у площину персональних домовленостей харизматичних лідерів, а також схильність до інтриг та безпринципних угод, властиві саме візантійській політичній культурі… У цій ситуації “месидж” УНП суспільству такий: УНП боротиметься за європейського Президента Ющенка та критикуватиме прояви візантійського впливу його оточення, яке може спробувати перетворити Президента на українського царя. Так само партія сприятиме європеїзації діяльності уряду, парламенту, судової влади та в стосунках між ними. Тим самим УНП допомагатиме Президенту Ющенку реалізувати його виборчу програму, а також його мрію привести Україну в Європейський Союз”. Віктор ШИШКІН, ексгенпрокурор України, кандидат у судді Конституційного Суду України: “Україна з точки зору правових завдань і перспектив є однією з передових країн того, що умовно обізвали СНД. З 1997 до 2004 рр. Україна першою видала Юридичну енциклопедію в 6 томах. Росія запланувала лише 2 томи. Мабуть, я був єдиний з опозиції, хто був допущений до написання статей (у підсумку — понад 20) в енциклопедію. Одна зі статей має назву “Раббінські суди”, а такого поняття в юридичній літературі ще не було. Опрацювавши безліч літератури з єврейського права, я вийшов на те, що стало основою для збереження єврейства після двох тисяч років вигнання. Виведено 3 складових: тора, мова, суди. Суди євреї вважали основою державності й збереження нації… Чи готове нове, нібито національне керівництво державою будувати саме за такими трьома ознаками українську національну державу? Проблема втому, що менталітет зберігся старий, немає нових людей, які б будували українську державу. Всі учасники нашої Помаранчевої революції говорили, що будуватимуть державу, виходячи з першої статті Конституції, — демократичну, правову, соціальну. Правова держава — це дотримання позитивного права, формальних норм закону й духу закону. Чи багато людей в уряді Ющенка—Тимошенко дотримуються закону хоча б щодо складення депутатських повноважень? Мало того, Томенко заявляє, що треба знайти компроміс, що це не страшно з точки зору доцільності. Але ж, панове, “доцільність” ми вже проходили в 1917, 1921, 1937 та інших роках. У правовій державі є тільки правове розуміння. Наступне — так звані укази Президента не для друку, що викликали обурення політичної та юридичної спільнот. Є закон про державну таємницю, де чітко зазначено підстави надання офіційним документам статусу “таємно” чи “цілком таємно”. Іншого немає: ні для службового, ні для внутрішнього користування. Ви ж зібралися будувати правову державу. Так само має бути чітке розмежування повноважень Президента, уряду, судової влади, прокуратури, правоохоронних органів. Політики не мають права коментувати й втручатися в справи прокуратури, суду чи МВС, як це робиться сьогодні на кожному кроці. Ще за мого студентства у Франції затримали громадянку Радянського Союзу й громадянина Франції, які за дорученням КДБ викрали схеми ракети. Коли Президента Франції радянські журналісти запитали про справу, він відповів: “Я не компетентний у цьому, звертайтеся до міністра юстиції”. За 100 днів ми підготували правову комісію при Президенті, ми підготували доктринальні напрямки розвитку правової системи України? Ні. Історія, особливо після режиму Кучми, нам часу на розкачування не дала. Маємо допомогти уряду, дати йому, якщо потрібно, певні дороговкази”. Саме таким аналітично-футуристичним “круглим столом” завершила свій віховий VII з’їзд “Просвіта” імені Тараса Шевченка спільно з Конґресом української інтелігенції та Національною спілкою письменників України. Відомі вчені, політики й діячі культури, зокрема Микола Жулинський, Юрій Іллєнко, Ярослав Яцків, Іван Заєць, Віктор Вовк, Георгій Філіпчук, Сергій Тримбач, Ігор Юхновський та інші, зробили певний зріз досягнень і помилок нової влади в сфері культури (наприклад, щодо мовної політики, кіноіндустрії тощо), науки, освіти, медійного простору, врешті, політики. Однозначно позитивні процеси демократизації країни відбуваються паралельно з новими “тіньовими” схемами, популізмом, орієнтацією не на повноструктурну європейську традицію, а на персональні домовленості харизматичних лідерів… Про це та інше йшлося тут.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин