День Перемоги · с. 9сторінка оригіналу ↗
«ДОЛІ З АВТОГРАФОМ ВІЙНИ»
Слово Просвіти, №18 за 2005 рік
— так називається циклова передача Національного радіо, присвячена 60-річчю Перемоги над фашизмом. До неї прямо причетна і я. Зустрічі з людьми, які пройшли всі кола пекла й вижили “всім смертям на зло”, і мої враження від них — часто не вміщаються в рамки коротеньких 20-хвилинних радіонарисів. До того ж, прозвучать в ефірі — й ніякого сліду, хіба що відлуння в серці учасника чи слухача. Вирішила поділитися глибоко особистим і болючим спогадом з читачами моєї улюбленої газети, яку постійно передплачую. Про той пекучий автограф, що його поставила війна й на долі моєї родини.
А тернопільський журналіст В. Маслій помістив у міській газеті інтерв’ю зі мною, де я також висловила свій біль і своє особливе ставлення до цієї землі. Довічно дякуватиму тернополянам, які вирішили допомогти мені. Письменник Володимир Барна з власної ініціативи звернувся до відомого краєзнавця, редактора обласного відділення “Книги пам’яті” Єфрема Гасая, котрий не одне зболене серце загоїв відновленням обірваних родинних зв’язків. Через кілька місяців озвався до мене й сам Єфрем Степанович: “Шановна Еммо Антонівно! — писав у листі, — прошу уточнити деякі деталі. Якщо Вашу маму звали Поліна Василівна Мушенко, і якщо Ваш батько народився 1907 року в селі Жорнище Іллінецького району Вінницької області, то 9 травня цього року Ви дізнаєтеся, де похований Ваш батько”. Читала — й не вірила очам, думала, вискочить із грудей моє серце. Як жаль, що не дожила до цього моменту моя мама! Похоронка надійшла в день, коли народився мій наймолодший брат — 19 серпня 1944 року. Вручили цю чорну звістку не породіллі, а бабуні, батьковій мамі, у якої ми жили. Пам’ятаю, вона до останньої хвилини чекала сина, ворожила голкою, що розгойдувалася маятником над зернятками пшениці, гороху, жита: “живий — неживий”, іта голка чомусь постійно стверджувала: “живий”! Так ми й вірили, що ось-ось стане на порозі — ставний, чорнобровий, як на фотокартці, що висить над ліжком. І підкине на дужих руках аж ген високо — до неба! — як то підкидає мою подружку Ганнусю її батько, повернувшись із роботи. На жаль, цієї радості спізнати не довелося ні мені, ні двом моїм братам. Із маминих розповідей закарбувалося: батько загинув у боях за село Борщук (саме так!) Тернопільської області. Мама не їхала шукати: нас малих троє на руках, до того ж “поки не бачила могили — думатиму, що живий”. А час робив своє. Оригінал похоронки пропав, а ми ще в шістдесятих роках зверталися до військкоматів і різних військових управлінь та архівів із проханням допомогти розшукати місце поховання нашого тата. Надії танули, як сніг напровесні. Дорога до Батька розтяглася довжиною в 55 літ.
Мені забракло повітря. Сльози струмком із очей. Не пам’ятаю, де знайшлися сили якось закінчити передачу… Виявляється, помилка фронтового писаря більше ніж на півстоліття віддалила нам зустріч із Батьком. Видно, не знав писар польської, якою позначалися тамтешні прифронтові топоніми, та й з географією було в нього не зовсім добре… Прости його, Господи!
* * * І ось 9 травня 1999 року. На пероні в Тернополі мене з братами зустрічають Володимир Барна, Лідія і Леся Романчуки, інші привітні й усміхнені люди. Пан Володимир сповіщає, що Тернопільська адміністрація виділила авто, яке провезе нас колишньою фронтовою дорогою, місцями боїв, в яких брав участь і наш батько, а потім нас чекають на мітингу біля братської могили в Перемишлянах. Та спершу — до Гасаїв на ранкову каву. Подільська земля простелила перед нами свої дороги — серед зелених килимів поля, поміж гаями і лісами, поміж розквітлими садами — весна ж бо, травень! Намагаюся уявою намалювати серед цієї краси жахливі картини воєнного грозоліття — і не можу. Відмовляється серце підключати уяву. Але ж було, було… Зосереджено вдивляються за вікно “бусика” мої брати: і в їхніх душах тривожний неспокій. Старшому, Олегові, ніби простіше, він єдиний із нас пам’ятає татові руки, усмішку, очі. У моїй уяві сплелося воєдино чуте, бачене уві сні й на фото та ще десь у глибокій підсвідомості заліг реальний відбиток
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
