Пам’ять · с. 10сторінка оригіналу ↗
Ця тема назагал зовсім не сумна. Тим більше, якщо ми — християни й віримо у воскресіння з мертвих і життя вічне. Проте й запеклим атеїстам годиться шанувати могили. Бо ніщо інше так виразно не віддзеркалює нашого рівня культури, як ставлення до кладовищ.
Слово Просвіти, №18 за 2005 рік
жені воронячим послідом, зграї здичавілих собак і… три працівники цього посмертного господарства, котрі не лише боляче переживають жалюгідність і принизливість ситуації, а й з усіх своїх малих сил намагаються хоча б припудрити наш громадянський сором. Давно пора повирізати сотні сухих дерев і почистити цей цвинтарний ліс, але парадокс у тому, що дерева на кладовищі належать не кладовищу, а управлінню зелених насаджень, у якого — звичайно — немає можливості справитися з таким обсягом робіт. Щось могли б зробити своїми силами в екстрених випадках працівники кладовища, та не мають права. — Як давно займаєтеся цією цвинтарною справою? — запитую доглядача Соломенського кладовища Реоката Петровича Губіна. — У цій системі я вже працюю двадцять третій рік. Упродовж цьорично не хоче цим займатися і моєї ідеї “оживлення” кладовища не підтримує. Він пропонує зачекати ще 50 років, поки повмирають і перестануть ходити родичі тих, хто тут похований у 50-ті роки, коли закрили це кладовище, — а потім знести його зовсім. — Реокате Петровичу, Вас призначили на цю посаду якраз під час Помаранчевої революції. Чи “помаранчева” хвиля посприяла позитивним змінам у сфері Ваших обов’язків? — На жаль, місцева влада в нас залишилася та сама. Я кажу Сидорову: це ж Ваш район і Ваша помийна яма — оцей цвинтар. Давайте його вичистимо. Тим більше вже є закон, що забороняє зносити кладовища. Уже не буде, як за совєцьких часів — зрівняли могили, ана них побудували концертний зал. Але поки що начальник району мене не хоче й слухати. Ото виді-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
