Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ПРОВІДНА НЕДІЛЯ

Слово Просвіти, №18 за 2005 рік

НАРОДНІ ЗВИЧАЇ На Буковині говорять: “Як не посадиш на гробі родини барвінок, — будеш сам в’янути…” На Покутті був звичай висаджувати васильки, бо вони вважалися цвітом спокою (їх кладуть у труну, на похоронну панахиду до вмерлого приходять зі свічкою і пучком васильків). На материнських могилах сіяли чебрець (материнку), на батьківських — чорнобривці й ласкавець. На могилі молодої дівчини сіяли барвінок, любисток, ласкавець, мальви. На могилі молодого хлопця в головах садили калину, про що співається в пісні: Казав собі насипати високу могилу, Казав собі посадити в головах калину… Висаджували калину, вишній на дівочих могилах. На могилках, що не мають серед живих своїх опікунів, молодь приводить гроби до належного вигляду спільно: лагодить хрести, садить кущі калини, сіє зілля. На Проводи дівчата й жінки плетуть вінки, обвивають їх чорною і жовтою стрічками. Чорна — сум, жовта — вічна розлука. Вінки виплітають круглі у формі сердечка, каркас роблять із ліщини. Майже по всій Україні на Проводи побутував звичай на хрести пов’язувати рушники. Поминальні рушники з терновим вінцем і хрестом, по краях із чорною мережкою. Поминальний рушник закликав душу. Давніше жінки ткали на похорон до 40 поминальних рушників. Їх ткали й вишивали в чорно-червоний і чорно-синій кольори. На поминальнім рушнику обов’язково вишивали хрест, “аби ще когось смерть із хати не взяла”. У призначений для Проводів день люди з хоругвами, хрестами, церковним хором і священиком ішли на цвинтар. Там вони справляли спільну панахиду, а потім, хто хотів, окремо правив на своїй могилці парастас-панахиду. Під час панахиди на кожній могилі запалювали свічки. На Проводи свічки оздоблювали витинанками у вигляді хрестів. Папір для цього брали чорний або синій. На дерев’яні, камінні надгробні хрести вирізали витинанки з церквами, дзвонами, свічами й ангелами. Де немає свічки, до кого не прийшли, — “та душа плаче”. Тому не було такого, щоб хтось у Провідну неділю про своїх покійних родичів забув. Якщо на цвинтарі багато могилок, якими вже нікому опікуватися, — громада не забувала про них, світила свічку, клала калачі, писанку, бо як не зробиш цього, то може впасти біда на всю громаду: посуха, велика повінь, мор на худобу. На Гуцульщині говорять: “Як запустиш гріб, Бог тебе з-перед своїх очей відпустить…”, “Хто померлого не шанує, тому Господь Бог віку не дарує, хворість посилає, від нещасть не оберігає…” Так оповідав вуйко Семань із Княжого. Після загальної панахиди починається “гостювання” коло кожної могилки. Померлих споминали, величали, припрошували додому; на могилку ставили запалену свічку (аби душі бачили, що тут їх чекають), три калачі, склянку з водою. Поряд із могилкою застеляли скатертину й починалася “помана” (поминальний обід). Перед обідом у різних околицях України побутували різні звичаї поминальних обідів і пов’язаних із ними ритуалів. Так, на Буковині, Гуцульщині, Поділлі, інших реґіонах спочатку був спільний поминальний обід під церквою або на цвинтарі. На стіл ставлять образ, хрест, мисочку з трьома калачами, коливо і свічку. Священик благословив коливо і хліб, брав ложечкою зі спільної великої миски, а тоді всі підходять, хрестяться, беруть ложечку колива. Що готують на поминальний обід? Насамперед, — коливо. У мисці з коливом висипають хрест із цукру, викладають коло і хрест із горіхів і родзинок. Головні страви на поминальних обідах у Провідну неділю — ковбаси, шинка, біґос (смажена капуста або буряк з м’ясом), голубці, кури печені, борщ, каша гречана, пшоняна, рисова, вареники з сиром, капуста, пиріжки. Випікали паски, бабки, калачі, завиванці з маком, різні тістечка. Паски пекли на Великдень і залишали на Провідну неділю. У деяких районах, зокрема на Львівщині й в інших реґіонах, випікали бабки та калачі на Проводи. Розпалюючи печі під ці бабки, клали пару галузок свяченої верби, а запалювали вогонь у печі від страсної свічі. Як саджали бабки, калачі в дар і на “поману” вмерлим, то примовляли: “Хай ваші душечки будуть святі й чисті, як чиста і свята ця баба…”, “Хай вам буде на тім світі так добре, як сим паскам у печі…” На цвинтарі в різних реґіонах України побутували різні звичаї, пов’язані з поминанням. Так, на Гуцульщині розбивали крашанку об надмогильний хрест і закопували в могилу. На Поліссі качали, обкачували крашанкою могилу і віддавали старцям. На Одещині виливали чарку горілки, вина чи меду, клали скибку паски і крашанку на гро- О. Довженка, а й маловідомі історії та факти про велику працю, нелегке буття та велич діянь для українського народу похованих тут особистостей, про їхні останні дні на цій грішній землі: Л. Українки, А. Лебединцева, О. Русова, О. Вишні, Ю. Яновського, М. Заньковецької, М. Садовського, М. Лисенка, І. Нечуя-Левицького, Г. Нарбута, Є. Патона, С. Олійника, О. Гончара, М. Грушевського, О. Петрусенко, В. Кричевського, Б. Гмирі, І. Кавалерідзе, В. Стуса, О. Тихого, І. Світличного, Г. Тютюнника, М. Руденка, С. Стецько, М. Вінграновського, В. Плюща, М. Миколайчика, М. Амосова, А. Москаленка і багатьох інших. Я не торкнувся осіб політичної еліти — потрібен час, щоб на відстані та без емоцій оцінити вчинки, мовлене та зроблене кожним діячем. Як відомо, немає нічого довершеного, й щоразу, через певний відтинок часу, довідник потребуватиме уточнення та продовження. Пропозиції, зауваги, побажання надсилайте на адресу: вулиця О. Шмідта, 33. Україна. Київ. 04107. Тел/факс: 8([контакт приховано], 213-39-94. E-mail: pasha@ uni.net.ua Віктор ЖАДЬКО би. На Бойківщині на могилу сипали свячену сіль. На Полтавщині обводили могилку свяченою крейдою. І майже всюди на могилки клали тарілки з писанками й солодким, аби діти забрали… На поминальному обіді зверталися до душ померлих: “Їжте, пийте, уживайте та нас грішних споминайте”, “Святі родителі, ходіть до нас хліба-солі їсти…” Але, насамперед, по всій Україні на поминальному обіді споживали коливо. “Щоб і на той рік діждати доброго врожаю і гарно так споминати родичів”. Багато ще є приписів і звичаїв на Провідну неділю, яких дотримувалися наші прабабусі та прадіди, але вони потроху відходять… Та ніколи в Україні не забували тих, хто відійшов, згадували їх, молилися за них, тримали у великій чистоті й пошанівку їхні могили. Тому запалимо свічі, пом’янемо своїх рідних і пам’ятаймо: “Хто померлого не шанує, тому Господь віку не дарує”, “Як запустите гріб, Бог тебе з-перед своїх очей відпустить…” Рецепт колива Беруть дві або три склянки товченої пшениці, промивають холодною водою. Ставлять варити, поки не стане м’якою. (Аби скоро вварилася, звечора треба замочити зерно). За той час, поки звариться пшениця, промити кип’яченою водою мак (250 г). Запарити його, відцідити й розтерти в макітрі (краще терти мак, якщо додати до нього 50 г цукру). Зварену пшеницю охолодити і викласти в макітру з перетертим маком, перемішати, додати мед або цукор та горіхи й родзинки до смаку. Коливо кладуть у глиняну миску. Зверху викладають хрест із родзинок чи горіхів. Деякі ґаздині висипають хрест із цукру (через витинанку). Записано від Параски Гакман, 1922 р. н., в селі Коритне Вижницького району Чернівецької області Романа КОБАЛЬЧИНСЬКА, заслужений працівник культури, провідний етнограф Музею народної архітектури та побуту України Фото автора z З БЛОКНОТА ПИСЬМЕННИКА Другий тиждень після Великодня називають “поминальним”, або Томиним (Фоминим) тижнем. В Україні здавна він носить назву Проводи, які починалися з Томиної неділі. Перед Проводами люди йдуть на цвинтар упорядковувати могили, сіяти й садити квіти, калину, вишні. Із зілля на могилках сіяли чебрець, любисток, васильки, ласкавець, чорнобривці, мальви, маруну і ружі-півонії.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин