Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ВЕЛИКДЕНЬ НА СІЛЬСЬКОМУ ЦВИНТАРІ

Слово Просвіти, №18 за 2005 рік

1. У сосновому лісі притулився цвинтар… Із року в рік тут усе більше моїх знайомих. Он сусіди… Пам’ятаю, як малою носила їм молоко. Вони вже були старенькі — не могли тримати корівки. — Доню, віднеси молоко бабі Мар’ї… Із вдячністю бабуся, акуратненька, кругленька, зграбненька, сполоскує гладишку або слоїк… — У мами твоєї рука не влізе, аби вимити… — ніби вибачається, переливаючи молоко у своє начиння… …Коли я приїжджаю до спорожнілої оселі, де пройшло моє дитинство, — всі сусіди несуть моїм дітям молоко. 2. — Христос воскрес! Цілуємося з посивілою жінкою, моєю троюрідною сестрою. Під вишиваними рушниками всміхаються очі тітки Вєрки і дядька Павла. І зринає у пам’яті фото: у великих чоботях-шкарбанах дівчата, пов’язані стрічками, — з таким чудесним замилуваним поглядом на світ. Моя мама, тітка Вєрка, тітка Надька і зовсім мала — тітка Манька… Їх уже немає… Лишень моя мама цупко тримається за життя, бо знає, як мені й моїм дітям буде важко без її молитви. 3. Крашанки і шматочки паски — хтось уже поклав на могилі тата. Він із фото дивиться серйозно і строго. Кладемо на хрест новий вінок — і не можемо викинути старий, бо він ще доcить гарний. Пов’язуємо їх синьою стьожкою. Так тато все життя економив. Не було права викинути ані старої куфайки, ані зношених чобіт, ані поламаного годинника. А раптом — на щось знадобиться. 4. Гордий погляд молодої красивої жінки на фото. Їй тут — сорок, не більше. А прожила — за дев’яносто… Нікому нанести землі, аби закрити бетонні підставки під пам’ятник, — дивляться вони сухими ребрами на світ. Не докоряють — змирилися. 5. У куточку цвинтаря тулиться зовсім крихітний свіжий горбик. В узголів’ї букетик рожевих квітів. Без хреста — вмерло нехрещене. Жило менше дня. Кажуть, заплакало лишень раз. Чи не одиноко йому — одному? Чом не поховали біля дідуся чи бабусі? Серце моє падає пелюстками на його могилку і не може знайти слів, аби вгамувати біль. 6. Свіжа могила потопає у вінках. Дві жінки не плачуть. Лише в очах та нахилених головах стільки печалі, що мимоволі стихаємо, проходячи мимо… — Хто там похований? Виявилося, мій однокласник. Кажуть, відмучився за цілий світ. Помирав довго і важко, чотири роки. …У перший клас ми пішли разом. Захворів. Батькам лікарі сказали: “Готуйтесь до похорону…” А він — вижив. Ще тридцять літ зустрічав весни. Одружився, виростив двох доньок. 7. Кажуть, енергетика імені має вплив на людську долю. Степан — ім’я людей сильних, мужніх, працьовитих, чесних, але нелегкої, хоч і красивої долі. Він із фото дивиться на світ — усміхнено й таємниче. Йому там, мабуть, веселіше. Бо все бачу, як він, схилившись під тягарем ноші, везе ровером ношу з гичкою або сіном. Чи спав він хоч колись? Чому йому суджено було так каторжно працювати? Не мав же ані сім’ї, ані дітей, ані коханки… Продовження на с. 12

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин