Пам’ять · с. 11сторінка оригіналу ↗
“Хто померлого не шанує, тому Господь віку не дарує”.
Слово Просвіти, №18 за 2005 рік
…Я не можу схилити голови біля могили великої і мудрої жінки, щирої дружини великого українця — Михайла Драгоманова. Я вже не прочитаю на білому мармуровому постаменті, де здіймалося погруддя Л. Драгоманової та виднівся напис: “Посвящается памяти Людмилы Михайловны Драгомановой (в девичестве Кучинской), родивш. 3.V.1844, почившей в Бозе 16.V.1918. Господи, да будет воля Твоя”. Не закликаю виправити “історичну несправедливість” і відновити поховання. Мертві не винні. Та хочу звернутися до так званих “критиків”, які й нині “рецензують” життя і творчість відомих особистостей, шельмують, не боячись Божих заповідей. Зупиніться! Дайте хоч на тому світі спокій цим мудрим, відданим людям, які в тяжкий для України час зробили все можливе, аби ми мали змогу гордитися за них і державу, і… жити. Разом із тим, справедливо було б на Байковому кладовищі (і не тільки там!) встановити хоча би меморіальний знак із викарбуваними на граніті всіма несправедливо забутими іменами. У довіднику — не лише фотографії символічних пам’ятників, наприклад Є. Плужника, В. Підмогильного, В. Блакитного, Г. Епіка, місце поховання М. Міхновського, батьків
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
