Про-читання · с. 16сторінка оригіналу ↗
МАГІЧНА ПРОЗА ВІКТОРА ПАЛИНСЬКОГО
Слово Просвіти, №18 за 2005 рік
рової приналежності цих динамічних оповідок, головним героєм яких є не тільки й не так конкретні персонажі, а таки друге чи десяте авторське “Я”, бо його найбільше у зграбних аж до ощадної відшліфованості дванадцяти міні-новелах. Спершу я зловив себе на думці, що достатньо було б у символічному плані, якби їх було 13, бо книжчина переповнена начеб “нечистими” сюжетами й особами з демонологічними прикметами, але, здається, автор зробив ще достатніше, залишивши понадкруглу цифру для читацьких рефлексій та алюзій, і в цей спосіб посилив загадковість — вочевидь не від перестраху переперчити, а таки задля повноти і сповнення очудненої дійсності в казково-фантастичних зрізах нашої уяви. Кожний письменник, навіть якби не хотів, заново обживає і творить своє мовне середовище, свій варіант вимовності в певному національному контексті. Скільки б не мандрував, уявно й наяву, — Віктор Палинський вигранює слово на межі передмість-середмість; його світи концентричні, а вже від них колами йде відлуння його специфічних на всі боки вібрацій і аберацій. Я це до того, що видимість лінійності — новеля за новелькою — насправді вибудовує враження замкнутих світів, яких безліч у глибинах непізнаного. Ще однією ознакою прозофантазійних спроб Віктора Палинського є їхня пригодницька закодованість і свідома гостросюжетна закроєність, — автор тримає віжки уяви, вправно дозує художні складники оповідок, орієнтуючись на кращі взірці цього жанру в європейській літературі. Спрямовуючи свого читача на пригоду, письменник компенсує собі та іншим її переживання бодай у віртуальному варіанті, справджуючи якісь важливі функції красного письменства у людському суспільстві. Ніщо прожите чи пережите не випадає з колії долі. Певним чином мистецтвознавчі та народознавчі студії, праця в музеї народної архітектури й побуту наклали свій відбиток на творчий досвід Віктора Палинського, однак головні “події” відбуваються у ньому самому, в уявних сновидіннях його внутрішнього світу. На щастя автора, його парапсихологічна практика залишилася у межах письменницького прийому і не справляє враження практикуючої одержимості. Якщо це не так, хай мені Бог простить за цей відгук. Намагаючись уявити собі оповідача, вифантазовую щось середнє між Мюнхаузеном та комісаром Мегре… Його вибагливе квацяння пензлем уяви й самовдоволене дбання про свій комфорт чи то пак самозахист витворюють цілі світи заспокійливих ситуацій. Як справжній мистецький гурман, ліпить Палинський свою естетику-стилістику, і хоча деякі словоформи видаються надто покрученими, а все ж у цій катавасії вимальовуються химерно-казкові картинки зміненої свідомості. Якщо оповідання Палинського спершу вам видадуться силоміць склепаними, не переймайтеся надто, а спробуйте звикнути до його манери — й далі вже проковтнете наживку зі смаком одурілої риби над сріблом вечірнього плеса в задзеркаллі можливого.
z
Богдан ЧЕПУРКО
Спрямовуючи свого читача на пригоду, письменник компенсує собі та іншим її переживання бодай у віртуальному варіанті, справджуючи якісь важливі функції красного письменства у людському суспільстві.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
