Без мови немає нації! · slovoprosvity.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗
КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 18 (395), 3—9 травня 2007 ІВАН ДЗЮБА: КРИМ: ПОДІЇ І КОМЕНТАРІ
Слово Просвіти, №18 за 2007 рік
Олег Романчук: З Героєм України, академіком Іваном Михайловичем Дзюбою ми зустрілися в Українському домі під час відкриття виставки “Свічки пам’яті”, організованої на знак жалоби за українцями, загиблими під час голодомору та репресій. Я запропонував почати нашу розмову саме з цієї теми. Іван Дзюба: Зараз немає потреби повторювати те, що ми вже знаємо про страшну трагедію українського народу. Можна тільки ще раз подивуватися впертості тих, хто заперечує очевидні факти, і це, власне, певна політична позиція — позиція вчорашня, антиукраїнська. Я не уявляю, як можна їх заперечувати, побувавши хоча б на виставці документів в Українському домі. Це ж не документи американських чи західних спецслужб, не документи якогось підпілля — це офіційні радянські документи, документи спецслужб. Причому дуже незначна частина їх, бо найстрашніші були знищені відразу. Потім матеріали систематично знищувались, і тільки дещо вціліло. Але і це дещо — величезне й страшне. Не можна збагнути, яким політичним розумом керуються очільники тих партій і політичних сил, які заперечують цей страхітливий факт історії. Вони часто забувають, що крім голодомору були страшні репресії проти української інтелігенції. Сталін був майстром превентивних ударів. Коли він готував якусь акцію, то всебічно її продумував і перевіряв можливі джерела спротиву. Коли ця акція наближалася, може, вона й не осмислювалась як голодомор. Ставилася мета забрати з України все. І цим самим покарати українське селянство, відтак залагодити політичні, економічні, господарські проблеми його коштом. А потім це набрало форми голодомору. І слово “голодомор” з’явилося уже в процесі здійснення акції. Але акція пограбування українського села планувалася, і обдумувалися можливі джерела спротиву. Цей спротив міг іти, зокрема, від української інтелігенції, яка б відповідно реагувала на знущання зі свого народу. І що було зроблено? В 1929 році посилюється терор. Він постійно існував проти української інтелігенції. Але у 1929 році був процес СВУ, за яким, крім представників творчої української інтелігенції, сотні-тисячі людей були арештовані й ізольовані від суспільства. Це були вчителі, вчені, кооператори, тобто вся активна частина української інтелігенції. Вона була вилучена і засуджена, або деморалізована, або нагнали на неї страх, наклали різні обмеження і таке інше. Оце був превентивний удар — виключити інтелігенцію з можливого спротиву акції голодомору. — Наслідок цієї акції ми й сьогодні відчуваємо. — Так, це дало страшні наслідки для України. Згадаймо сумнозвісне інтерв’ю Дмитра Табачника Олесеві Бузині, де віце-прем’єр говорить про “украиноязычную интеллигенцию, которая боится конкуренции во всем”. Постає питання: якби не було винищене українське село, актив-
Фото Олександра Литвиненка на частина українського селянства, якби не страшні мільйонні жертви і якби не була знищена українська інтелігенція, яка піднялася в 20-ті роки, то хто б сьогодні боявся конкуренції? Ми чи вони? Голодомор не був окремим явищем. Це було в контексті терору проти української інтелігенції. В контексті перегляду української історії, у контексті нав’язування вульгарних догм суспільству — якщо в цьому широкому контексті брати, то немає сумніву, що акція була спрямована саме проти України, саме проти українського народу, саме проти української нації загалом. — Але зараз ми знову-таки маємо чимало прикладів, коли проти українців і проти української нації спрямовується політика мовна, культурна… — Так, іде спекуляція на тому, що вони називають “достигнутым уровнем”. “Реальний стан”, вони кажуть. Мовляв, треба рахуватися з тим, що населення розмовляє російською мовою. Безумовно, з цим треба рахуватися. Але при тому мисляча людина, тим паче політики і державні діячі, повинні все-таки бачити, як досягався цей рівень. Бачити, що за цим стоїть: той же голодомор, ті ж репресії проти української інтелігенції, не кажучи вже про століття переслідувань української мови і культури за царату. Коли взяти суму переслідувань,
терору, кар, то бачимо: хіба той рівень — “достигнутый уровень”, хіба той стан може, якщо він на жертвах, на крові, вважатися нормальним? Треба щось думати, треба, щоб люди розуміли, у чому насправді причина. Ми ось у такому стані, але цей стан не зовсім нормальний. Треба компенсувати втрати, яких зазнала українська культура, треба підтримати українську культуру, треба підтримати українську мову. І ще одна фальсифікація. Всякий голос захисту української мови, української культури наші недобросовісні опоненти намагаються витлумачити як виступ проти російської мови, проти російської культури. Це цинічне мислення, тому що насправді ті, кого вони звинувачують у націоналізмі, — це ми з вами і тисячі, й мільйони людей. Ми ж знаємо російську мову, знаємо російську культуру, нормально почуваємось у сфері російської культури, і ми не проти неї виступаємо. Ми говоримо тільки про те, щоб українська мова, українська культура мали нормальні умови для існування. А вони, ті, що нас звинувачують, — хто в націоналізмі, хто в національній обмеженості, кому як хочеться, кому як зручно, — вони ж не знають української, живучи тут, в Україні, вони не знають української культури і не хочуть знати.
Продовження на с. 2
КРИЗА СИСТЕМИ ЗНАНЬ
ДЕНЬ МАТЕРІ
КАРНАВАЛЬНА ВИС- ТАВА У СЕВАСТОПОЛІ
Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106
УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 808 424 грн. 25 коп.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
